Шукайте жінку

— Щиро дякую, — усміхнувся Черниш. — Але вину за те, що ми по різні боки барикади, на себе взяти не можу.

— Ось уже й ти мене звинувачуєш…

Арсен погойдав носком кросовки, обійняв коліно, сплів на ньому пальці, стиснув так, що суглоби випнулися й побіліли. Підвів на Салія очі, примусив себе мовити спокійно, хоч роздратуванпя й кипіло в ньому:

— Ви самі викликали мене на одверту розмову, Володимире Борисовичу. То давайте не гратися у піжмурки й краще без цього амікашонства: негоже і мені, і вам блазнювати.

Очі в Салія потвердішали.

— Згоден, — сказав. — Проте, с-старик, я гадав — як краще. Можемо виробити, як кажуть дипломати, спільну платформу для обох зацікавлених сторін.

— Пропонуєте компроміс?

— Без компромісів не обходяться навіть у високій політиці.

— Через компроміси йдуть до спільної мети.

— Хіба в нас не спільна?

— Хочете сказати: всі прагнемо висот науки.

— Приблизно так.

— І ви твердите це з чистою совістю?

— От що, Арсене Семеновичу, — спалахнув Салій, — не радив би вам починати із звинувачень!

— Але самі закликали до відвертості.

— Гаразд, — одразу погодився Салій, — розмова у нас віч-на-віч, тому справді давайте без словесної еквілібристики. Пропоную співробітництво… — Побачив мимовільний заперечливий жест Черниша й зупинив його: — Не поспішайте з відповіддю, відмовитися завжди встигнете, проте мої пропозиції можуть видатися вам принадними.

“А й справді, — вирішив Черниш, — коли ще вдасться почути таке?”

Він погладив долонями стегна, туго обтягнуті джинсами, і удав зацікавлення.

— Дійсно, — мовив, — чому б нам не порозумітися?

— Отож, — зрадів Салій, — саме зараз інститутська кон’юнктура вимагав спільних зусиль, треба розворушити наше болото, про це думаємо не тільки ми, а й там… — помахав рукою над головою, — і ми матимемо повну підтримку.

— І хто ж підтримає нас? — обережно запитав Черниш.

Але Салій не спіймався на гачок.

— Керівні органи, — одповів невизначено.

— Добре, без такої підтримки усі наші зусилля нічого не дадуть й нагадуватимуть лише мишаче вовтуження. І що ж конкретно ви пропонуєте?

— Невже не зрозуміло? — Салієві очі зовсім заховалися у вузькі щілинки. — Головним гальмом в інститутській перебудові, як не дивно, став наш директор… — Він утупився в Черниша пронизливо: основне сказане, й від того, як прореагує Арсен на його слова, залежала подальша розмова.

Чернишеві знадобилася вся його витримка, щоб не вибухнути. І все ж не утримався від іронічної посмішки.

— Головне зло в Некричеві? Не перебільшуєте?

— Ні на йоту. Повторюю, це не лише моя думка. Якщо хочете, Некрич доживає в своєму кабінеті останні тижні, коли не дні, і ті, хто зрозуміє це й вчасно зуміє перебудуватися, не прогадають.

Арсен погойдав носком кросовки, втупившись у неї, наче споглядання ношеного взуття було для нього в цю мить найважливішим. Розмірковував: певно, Салій винюхав щось, сам навряд чи замахнувся б на Некрича, але хто?.. Хто з сильних світу цього копає під Івана? Якщо б це вдалося вивідати, сторицею б окупилася його розмова з Салієм. Розмова неприємна, яку годилося б не починати зовсім або обірвати після перших же Салієвих прозорих натяків. Проте він зайшов уже досить далеко, зрештою, з вовками жити — по-вовчому вити — цей поширений вислів пригадався начебто вчасно, проте не приніс полегшення. І все ж Арсен запитав, намагаючись не виказати своїх справжніх почуттів:

— Ви пропонуєте мені взяти участь у цій акції?

— Дуже скоро ви зрозумієте, що нема іншого виходу.

— Щоб утриматися на поверхні?

— Краще сформулювати важко. Я ж кажу: Некрич став гальмом і повинен піти.

— Хто ж прийде на його місце? Ви?

Салій знизав плечима, однак мовив, зблиснувши очима:

— С-старик, нас ніхто не чує, і я все спростовуватиму, якщо ти винесеш це на люди. І такий варіант не виключений.

— Тобто ти, с-старик, — перекривив Черниш, — торуєш собі шлях до директорського крісла?

— Не заривайся, Арсене, — примирливо сказав Салій, — думай краще про себе, ти ще молодий, і невідомо, як усе обернеться.

— Гаразд, — спідлоба зиркнув на нього Черниш, — зрозумів правильно: ви пропонуєте мені взяти участь у компанії проти Некрича?

— Ні, — заперечив Салій, — в усуненні його з директорської посади. Ніхто не може перекреслити Некричеві наукові здобутки. Проте в умовах перебудови Некрич не зміг вчасно зорієнтуватися, стоїть на старих позиціях, про це свідчить і його остання наукова робота.

— І ви вчасно просигналізували про це в республіканській пресі…

— Натякаєте на непорядність? Але хіба я схожий на сигналізатора? Невже не маю права на власну думку, на виступ з відкритим забралом?

— Не треба… — поморщився Арсен. — Ви ж, Володимире Борисовичу, не вірите зараз самому собі.

— Хочеш сказати: усі засоби гарні, й Салій не гребує нічим?

— Гадаю, це не тільки моя думка.

— Меншості! — з торжеством заперечив Салій. — Більшість підтримує мене.

— Бо більшість у нашому інституті, на жаль, складають посередності.— Арсен побачив заперечливий Саліїв жест і вів далі з притиском: — Зараз ви скажете, що здоровий радянський колектив не може складатися з посередностей, що навіть постановка такого питання суперечить сутності нашого суспільства. Але залиште все це для зборів. Там вас охоче підтримають. Більше того, саме завдяки цьому ви весь час і лишаєтеся на поверхні.

— Ну, пішло-поїхало… — Махнув рукою Салій. — Сам знаю, на кого орієнтуватись і хто мене підтримає.

— Гаразд. Уявімо, вам удасться скинути Некрича і очолити інститут. Чи довго втримаєтесь? Адже доведеться платити по векселях. Розраховуватися з тими ж павлюками та рапаками. Заплющувати очі на бездарність, роздавати їм посади. І через рік — два все стане ясно, може, й раніше. Бо темпи тепер зовсім інші.

Салій хитро примружився.

— Згоден: павлюки та іже з ними — баласт. Але ж існують також черниші та іже з ними…

— Саме тому й почали цю розмову?

— Підкреслюю: відверту…