Шукайте жінку

Але що за офіцери чи міліціонери на сімдесят другому кілометрі й навіщо вони Моні? Мабуть, одна з комбінацій, які розігруються “діловими” постійно. Проте “ділові”, як правило, обминають міліцію, намагаються триматися далі від неї, хоча, кажуть, далеко не у всіх міліцейських чинів рильце бездоганно чисте…

Однак біс з нею, міліцією, Арочка подумала, що в неї вистачає своїх турбот: що треба відігнати машину на вітчимову дачу, а потім встигнути на побачення з Арсеном. Моня, правда, натякав, що сьогоднішню операцію (це слово таки прохопилося в нього) слід обмити, та вона послалася на дуже важливу консультацію у професора й відмовилась. Копот тільки гмикнув зневажливо — до фені усі професори, викинь з голови інститут культури й різні там університети, кого цей інститут випускає — бібліотекарів та завклубами, хіба це життя? Слід швидше одержати виклик від Льоні Зельцера, від кого завгодно, хай від самого чорта лисого, аби потрапити туди, бо тільки там чекає на них справжнє життя.

Учора ввечері Аріадна завела з матір’ю розмову про Льоню. “Для чого тобі?” — запитала мати.

Арочка ухилилася від прямої відповіді — мовляв, усе ж брат, і просто цікаво.

“Кинь, — сказала мати, — не забивай голову, ти ніколи не бачила його й не побачиш”.

“Я хочу йому написати”, — заперечила Арочка.

“Але навіть я не листуюся з ним”.

“А мені цікаво…”

Мати подивилася на неї вивчаюче і одразу здогадалася, чому в дочки виникла цікавість до зовсім незнайомого брата.

“Хочеш туди?” — здивувалася.

“Не виключено”.

“Ну й дурепа, — сказала мати, — загубиш себе”.

“Це чому ж?”

“А тому, що такі дурепочки в них по панелях швендяють…” — мати, як завжди, була гранично відвертою.

“Невже я схожа на вуличну шльондру?”

“Усі вважають, що ця доля обійде їх, — пояснила мати жорстко, — але там інші закони: не зарікайся, дочко”.

І тоді Арочка розповіла про Моню та його пропозицію. Мати замислилась і поступово відтанула.

“У цьому є сенс… — сказала. — З грошима — інша справа. З грошима всюди не пропадеш. А якщо твій Моня має світлу єврейську голову…”

“На жаль… — зітхнула Арочка. — Типовий хохол… Михайло Копот і служить у позавідомчій охороні”.

“Чому ж Моня?”

“Моня-великий — вуличне прізвисько”.

“Отже, сторож… — знизала плечима мати. — Звідки ж гроші?”

Арочка лише розвела руки.

“Покажеш мені цього Моню, — наказала мати. — Подивимось на нього…”

“Покажу”, — полегшено зітхнула Арочка. Матуся таки виверне цього Моню навиворіт, прочитає його найпотаємніші думки й порадить, як учинити.

Про всяк випадок Аріадна не сказала матері про Монину вимогу щодо машини — який же “діловий” та грошовитий, коли не має хоча б “жигульонка”?

Але біс з ним, з Монею, сьогодні вона має настроїтися на Арсена. Арсен ще ні разу не поцілував її, лише у темряві кіношки міцно стиснув пальці. Такого Арочка зустріла чи не вперше. Усі інші намагалися залізти до неї в ліжко першого ж вечора, а цей лише провів додому й помахав на прощання рукою. Дурень, вона б не пручалася — вільна двокімнатна квартира, а він — лише ручкою…

Заглибившись у думки про Арсена, Арочка не помітила, як проминула сімдесятий кілометр і оговталася, лише побачивши молодий сосновий ліс, про який їй торочив Моня. Ось і бетонний стовпчик з металевою табличкою “72”. Аріадна пригальмувала й зупинилася. Вбила в магнітофон касету з записами Висоцького, вільно відкинулася на спинку сидіння й приготувалася чекати. Висоцький співав про спільну для всіх зручну й роз’їжджену колію, закликав до важкого, та все ж власного шляху — Арочка подумала, що і в неї мас бути власна дорога, але краще без вибоїв, рівна й широка, як з Києва до Бориспільського аеропорту, їхати якою можна без обмеження швидкості…

З густого соснового підліску вийшли двоє, перескочили через кювет і попрямували до машини. Один у міліцейській формі, другий — офіцер з лейтенантськими погонами. Лейтенант, невисокий на зріст, гостроносий і жвавий, підтюпцем оббіг “Волгу”, зазирнув у відчинене вікно і, побачивши Арочку, примружився од задоволення.

— Ти від Копота? — запитав.

Аріадні не сподобалася лейтенантова фамільярність, вона подивилася на гостроносого холодно й кивнула на заднє сидіння.

— Сідайте.

— А в Моні губа не з лопуцька, — заявив лейтенант. Він обійшов машину, поторгав передні дверцята, та Арочка не відчинила. — Ну?! — вигукнув нетерпляче.

Арочка знову кивнула на заднє сидіння, гостроносий ображено шморгнув носом, відступив і перший поліз у відчинені дверцята. Міліцейський старшина, незграбний і трохи схожий на ведмедя, вмостився поруч нього, ресори зарипіли, й машина просіла. Арочка рвонула з місця, не шкодуючи мотора, набрала швидкість, і “Волга”, полишивши по собі хмару пилюги на узбіччі, помчала до Києва.

Висоцький почав співати: “Сижу на нарах я в Наро-Фоминске я…”

Міліцейський старшина зареготав задоволено.

— Во дайот! — вигукнув захоплено. — Наш кореш!

Арочка побачила в дзеркальці, як гостроносий штовхнув його ліктем у бік — старшина покліпав очима, заплющив їх і примостився в кутку машини. А гостроносий лейтенант сперся долонями на спинку переднього сидіння, перегнувся до Арочки, розглядаючи її у профіль, задоволено гмикнув.

— Законна чувишка… — мовив. — І звідки такі беруться?

— Заткнись, — порадила Аріадна миролюбно, — не для тебе.

— Шкода… — зітхнув гостроносий цілком щиро. — А якщо добре подумати?

Арочка лише зневажливо закопилила губу. Такими лейтенантами хоч греблю гати, таких тільки київські училища щорічно випускають сотнями, а запитати б у тебе: що маєш? Безплатну форму, двісті ре на місяць і призначення у якийсь віддалений гарнізон? От і шукай собі наречених поблизу гарнізону, там вони ще не перебірливі, і офіцерський кашкет та дві зірочки на погонах — предмет найсокровенніших мрій…

Аріадна вела тепер автомобіль швидко й вправно, щоправда, не перевищуючи дев’яноста кілометрів на годину. Моня наказував не порушувати правил, аби не причепилися даішники, краще, щоб біла “Волга” не привернула їхньої уваги.

“Сама знаю”,— відповіла тоді Арочка. Адже не мала доручення на машину, тільки техпаспорт, і будь-який автоінспектор міг затримати її.

Гостроносий лейтенант, мабуть, збагнув, що цей ласий шматочок не для нього — притулився поруч старшини й теж заплющив очі.