Шукайте жінку

— Де мадаму надибав? Гарна…

— Якщо скажу — не повіриш.

— Шикарна мадама, й коштує недешево.

— У неї грошей більше, ніж у тебе.

— Звичайно, п’ять сотень задурно… Викинула й оком не моргнула.

— Для тебе задурно, для неї — робота. — Копот присунувся до Вітюні, попередив: — Маємо зробити все вправно, аби того типа принаймні до витверезника завезли. Ще краще, коли за дрібне хуліганство затарабають.

— П’ятнадцять діб… — злостиво посміхнувся Лапа. — То звідки ж мадама?

— Кажу — не повіриш… Аріаднина мати!

— Не трави: молода ще… Я б сам не відмовився.

— Не для тебе… За академіком…

— Яке це має значення?.. Бачили всяких, баби — суки, і кожна наліво зиркає.

— На тебе не зиркне.

— Це чому ж? — образився Лапа. — Я й сам на неї не гляну — підтоптана… От дочка в неї — то кадра. Тобі, Моня, пофортунило.

— Не скаржуся.

— А хто організував? Моя Зойка.

— Із Зойкою, і з тобою я розрахувався.

— Не заперечую.

— А якщо не заперечуєш, заткнися!

— Чекай… — витягнув шию Лапа. — Чи не він?.. Точно, він, у картузику… — Вітюня зробив спробу підвестися, та Копот поклав йому руку на плече.

— Сиди тихо…

Тепер і Моня упевнився, що чоловік, який вийшов з другого під’їзду, Салій. Саме такий, як на фотографії: очі вузькі, татарські. Але разом з ним ще якийсь тип, мабуть, іменинник, лисий, вилицюватий, шкандибає, спираючись на палицю. Невже проводжатиме?

Салій з кульгавим проминули їх — і неозброєним оком було видно, що під газом: розмовляють голосно, сміються і жестикулюють. Коли віддалилися на кілька кроків, Моня підвівся.

— Чорт лисий! — вилаявся. — Тебе тільки не вистачало!

Наче вгадавши його побажання, Салій з лисим зупинилися на розі будинку. Копот, аби не муляти очі, повернувся до них спиною.

— Чудово! — почув. Здається, це Саліїв голос. Так, Саліїв, бо дякує. — Спасибі, все було добре, і ваша настойка на чорноплідній горобині божественна!

Лисий засміявся задоволено. Мовив притишено:

— Вобще-ка, нічого не втрачено. І якщо сам Яким Нестерович запрошує вас завтра!..

— Я викладу йому все. Або зараз, або ніколи. З Некричем слід кінчати!

— Вашими б вустами мед пити.

— І мед, і горілку, і коньяк! Як сьогодні…

— Вобще-ка, ми з дружиною раді вам завжди. Найдорожчий гість. Шкода, йдете так рано.

— Вранці маю бути свіжий, як огірочок. Сам розумієш: Яким Нестерович… Але, с-старик, ми з тобою ще розгорнемося, ти, с-тарик, моя підпора, і я це ніколи не забуду!

— У міру можливого… І навіть неможливого… Завжди разом!

— Бувай, с-старик, до завтра…

Конот куточками очей побачив, як міцно тисне тип у картузику руку лисому, й підштовхнув Лапу. Вони наздогнали Салія за рогом, Моня обійшов його й загородив дорогу.

— Дай закурити! — сказав вимогливо.

— Не палю… — Салій спробував обминути його.

Копот знущально смикнув Салія за краватку.

— Дивись, Вітюню, воно не курить. П’є, але не курить. А удає з себе!..

— С-старик… — Салій похитнувся. — Не чіпляйся до мене, с-старик, бо справді сигарет не маю.

— Брешеш! — Моня легко штовхнув Салія в груди, той заточився, але Лапа підтримав його.

— Чого чіпляєтесь? — вигукнув Салій, розлютившись. — Зараз покличу міліцію!

— Ми чіпляємось? — просичав Копот. Озирнувся і, побачивши, що поблизу нікого нема, сильно вдарив Вітюню у вилицю.

— Чого?! — Лапа заточився. — Чого б’єшся?

Копот схопив Салія за барки.

— Чого вдарив мого товариша? — загорлав, намагаючись привернути увагу перехожих. — Напився, то вважаєш, можна битися? Тримай, Вітю, хулігана, зараз ми відведем його у міліцію.

Тепер до Лапи дійшло, чому саме вдарив його Копот. Потер забите місце, закричав тонко:

— Х-хуліган! Він ударив мене, б’ється серед білого дня! — Кілька перехожих зупинилися, один попрямував до них. — Будьте свідком, — жалібно заканючив Лапа, — п’яний хуліган, він розбив мені обличчя…

З-за рогу будинку виринула бабця — одна з тих, що сиділи під другим під’їздом.

— Я бачила! — тицьнула себе в груди. — Він у нашого жильця напився, з четвертого поверху, сама бачила, обидва п’яні, а тілігентами прикидаються, з портфелями ходють!

До Салія почало доходити, в яку історію він уклепався: злякався і зблід, приклав руку до серця, мовив прохально:

— Люди добрі, та я ж нічого!.. Повертаюся з іменин, а тут до мене причепилися…

— Потрібен ти нам… — Лапа зовсім натурально схлипнув. — Лізе до нас, запитав, котра година, я йому відповів, а він мене за це в пику! Хуліган п’яний!.. — заверещав раптом. — Міліція!..

Салій кинувся за ріг будинку, та Копот встиг схопити його за руку. їх обступили вже кілька цікавих перехожих.

— Будьте свідками… — канючив Лапа. — Кидається на людей!

— Буду, милий, буду, — запевнила бабка. — Сама бачила.

— Бабусю, що ви верзете? — здивувався Салій.

— Фуліган! — жорстко сказала стара. — Ще іменинника твого слід витягти, разом пили, разом і відповідайте. Петько, — підкликала хлопчину, що крутився поруч, — приведи участкового. Він у тому домі, — кивнула на сусідній будинок, — там у нас і ЖЕК, і міліція.

Копот міцно тримав Салія за правицю. Тепер той не викручувався — благально зазирнув Моні у вічі, попросив:

— Не треба міліції, відпустіть, я віддячу…

— Чуєте? — аж звівся Копот. — Розкров’янив мого друга, а тепер ще пропонує хабара.

— С-старик, — Салій приклав вільну руку до серця й навіть уклонився, — давай миритися. Без міліції…

— Усі вони такі — фулігапи… — заявила бабка. — Спочатку набешкетують, а потім овечками прикидаються…