Сигнали з Всесвіту

Северсон почервонів. На широкому лобі в нього випнулись вени.

— Аленко, добре знаю, що я людина старого світу… — прошепотів він схвильовано. — Можливо, саме через це я бачу тепер ті залишки минулого у Ватсоні краще, аніж ви. Боюсь, що сказане вами годину тому про інфекційні захворювання стосується і випадку з Ватсоном. Ви надто покладались на те, ще хвороби знищено назавжди. А тепер надто надієтесь на те, що ні в одному з вас не лишилось і сліду минулого. Ви гадаєте, що всі люди хороші. А я в це не вірю. Не забудьте, що імперіалізм рухнув тільки сорок років тому і лишив вам тут своїх нащадків, у яких, можливо, вклав такі ж зародки злоби, якими були віруси в Дітріхсона…

Алена поглянула на Северсона з неприхованим подивом.

— Ось тепер, Лайфе, ви мене справді здивували! І, визнаю, прочитали мені чудову лекцію. Бачу, що зростаєте швидше, аніж я гадала. Пробачте… Чому все ж ви підозрюєте саме Ватсона? Може, маєте які-небудь докази?.. Ви згадали, що за останній час більш уважно стежили за життям навколо себе…

Северсон опинився у глухому куті. Досить розповісти правду, і він розкриє, що існує таємна злочинна організація “Братство сильної руки”, яка хоче в слушну мить заволодіти Землею, а з допомогою Дітріхсона, кінець кінцем, і планетою Ікс. Думка, що при цьому він зрадив би власного праплемінника, відібрала в нього всяку хоробрість.

— Ватсон ховається від інших… — повільно почав Северсон після короткої мовчанки. — Чи знає хто з вас, що він робить на самоті? Не знає!.. Часом він зустрічався з Дітріхсоном. А Дітріхсон раптом тяжко захворів. Чи не причетний до цього Ватсон?.. І ще одне: як це, що Ватсон знав, чому приходив до нього Навратіл?.. Коли над цим замислитесь, то ви скажете, що я правий…

Северсон зітхнув з полегкістю. Сповідь кінчилась благополучно. І вплинула, бо Алена після короткого роздуму запитала:

— Може, про це слід розповісти Навратілу? Мені здається, що багато в чому ви праві. Тільки мені все ж не хочеться вірити, що Ватсон так низько опустився. Адже він насамперед учений.

— Навратілу поки що нічого не говоріть! — швидко сказав Северсон. — Спочатку треба переконатись, чи обгрунтована підозра. Найкраще було б, коли б за ним стежили якийсь час. Треба дізнатись, що робить він наодинці, чим займається в своїй кабіні і як поводиться на чергуванні.

— Хоч це не зовсім правильно, але що ж, пограємося в такому разі в детективи. Якщо виявиться, що ми його ображали, попросим у нього пробачення.

Розділ XXVIІ ДЕТЕКТИВИ

Коли Северсон дізнався, що карантин для праплемінника вже скінчився, він відвідав його в амбулаторії. Вигляд у Дітріхсона був дуже поганий, проте гість, як і годиться, похвалив його:

— О, та ви вже зовсім здоровий! Через кілька днів будете знову як огірочок!

— Ба ні… — сумно похитав головою Дітріхсон. — Мені ще лежати й лежати. Я знайомий з цією проклятущою хворобою і добре знаю, як вона перебігає… — Він підвівся на ліжку і пальцем поманив Северсона. — Не бійтесь, не заражу… Я хочу вас про дещо попросити, але так, щоб ніхто не чув. Стіни часом теж мають вуха…

Северсон нахилився до хворого.

— Все, що я вам скажу, зробіть з якнайбільшою обережністю і так, щоб ніхто не помітив. Не розповідайте навіть нареченій, бо вона тільки ускладнила б справу. Пізніше я вам усе поясню… Отже: коли будете чергувати в лабораторії, візьміть там апарат АУК-235. Наскільки пам’ятаю, він лежить недалеко від печі високого тиску. Непомітно занесіть його до моєї каюти; найзручніше це зробити одразу ж після зміни чергувань, коли одні сплять, а інші їдять… Будьте уважні: перш ніж відчинити двері, тримайте апарат перед собою так, щоб круглий передній отвір було скеровано до каюти. Потім натисніть на червону кнопку з правого боку скриньки. Спалахне червоний вогник — сигнал, що апарат працює. Ні в якому разі не повертайте апарат отвором на себе — на вас може потрапити дуже шкідливе для всього живого поляризоване радіоактивне випромінювання…

Северсон хотів щось сказати, але праплемінник махнув рукою:

— Не перебивайте, дядечку, справа дуже серйозна… Коли ввімкнете апарат, відчиніть двері і зайдіть з ним до каюти. Просвітіть апаратом, як кишеньковим ліхтариком, увесь простір кімнати. Ви, мабуть, вже зрозуміли, навіщо ця процедура? Цим самим ви захистите себе від вірусів, які, можливо, ще ширяють у каюті.

— Пробачте, Олафе, але це за мене вже зробив Вроцлавський, — перебив його Северсон. — Мені розповідала Алена.

Дітріхсон зблід:

— А більш нічого вона вам не казала? Чи не згадувала часом, що в моїй каюті знайдено щось особливе?

— Ні… А що там можна було знайти? — знизав плечима Северсон.

— Незабаром дізнаєтесь… — трохи заспокоївся Дітріхсон. — Словом, хоч каюту й опромінювали, зробіть це вдруге, йдеться про ваше здоров’я… Тепер далі: відчиніть нижній ящик шафи й витягніть з нього всі речі. Натисніть потім на правий кут задньої стінки і з допомогою ножа витягніть її геть. В тайнику знайдете дві металеві коробочки. Заберіть їх з собою і в зручний момент вкиньте в якийсь з реакторів двигунів. Нічого не бійтесь; як ви знаєте, ми летимо за інерцією; двигуни тепер не працюють.

— Гаразд. Однак скажіть одверто, що в тих коробочках? — суворо запитав Северсон. — Чи нема там вибухівки?

Дітріхсон тихо засміявся:

— Чому там мусить бути саме вибухівка? Можливо, гадаєте, що я збожеволів і висаджу корабель, на якому сам лечу? Не бійтесь, вибухівки в коробках немає. А втім, коли б і була, з реактором нічого не трапилося б. Він розрахований на більшу вибухову силу, ніж могли б дати дві мізерні коробочки. Раджу вам, не будьте цікаві і зробіть усе точно так, як я вам говорю. Адже я сказав, що пізніше про все дізнаєтесь; навіть про вміст коробочок. А зараз дуже серйозно застерігаю: не відкривайте їх, ради власного життя!

— Гаразд, Олафе, — сказав Северсон. — Я виконаю все, що ви скажете. Але дайте слово честі, що я не зроблю цим нічого злочинного.

— Злочинного! Фу, яке гидке слозо! — знизав плечима Олаф. — Однак коли хочете, — слово честі!

На цьому вони й попрощались.

Северсон довго вагався, чи послухатись йому Олафа, чи ні. З Аленою порадитись він не міг, бо треба було б розповісти всю правду… Повірити Олафу?.. Може, навіть так. Адже він дав слово честі. А тут ще й думки про Ватсона…

— Ну, то що ж ви придумали, містер Шерлок Холмс? — привітала його Алена, коли він зайшов до неї після чергування.

— Я не мав часу для роздумування, — збрехав Северсон. — Але дещо мені спало на думку. Насамперед слід оглянути каюту Ватсона.

— Ви це серйозно? — недовірливо запитала Алена.

— Серйозно. Якщо в нього совість чиста, він не гніватиметься на нас, навіть якщо дізнається про це пізніше. Мою каюту може оглянути хто завгодно і коли завгодно.

— Але ж ви казали, що пишете щоденник, а його не дають читати нікому, якщо він написаний щиро, — заперечила Алена. — Я, наприклад, його читати не хотіла б. Адже це — ваша особиста річ.