Сигнали з Всесвіту

Здається, наше відвідання планети Ікс не буде приємним. З результатів, які я дістав ціною довгої і наполегливої праці, видно, що там наближається буря. Можливо, ми потрапимо саме в розпал…

Він замовк. В залі стояла важка тиша.

— Признаюсь, — і, мабуть, я кажу від імені усіх, — що мене академік Ватсон приємно здивував, — заговорив Навратіл. — За його гігантську працю ми повинні висловити йому щиру й палку подяку…

Захоплені оплески підтвердили його слова.

— В усякому разі, для нас ця робота має велику цінність. Вона полегшить нам зав’язати стосунки з мешканцями планети Ікс. Проте не гнівайтесь, товаришу Ватсон, якщо покажу вам і на темний бік питання. Безперечно, ви знаєте, що і вам, і нам я бажаю на цьому шляху найбільшого успіху. Я не беру також під сумнів і вашу сумлінність. Однак боюсь, що при всій ретельності в розшифров-ні, ми можемо легко піддатись омані. Не забувайте, що наше мислення надто “земне”, щоб ми могли проникнути в мислення невідомих створінь тільки на основі звукових записів. Припускаю, правда, можливість, що академік Ватсон розкрив закономірності невідомої мови, але боюсь, що зміст слів у багатьох випадках інший, аніж той, якого надаємо йому ми.

Почалась жвава дискусія. Одні стали на бік Ватсона, інші погоджувались з Навратілом.

— Я вирішив вивчити музику невідомих людей, — заявив Мадараш, коли вчені розходились до своїх кают. — Для відкриття її закономірностей словники не потрібні.

Северсон був такий приголомшений повідомленням Ватсона, що всю бесіду спостерігав немов увісні.

“Він самовіддано працював, а я його підозрював… Але чому він так часто зустрічається з Олафом? Навіщо підслухує розмови? А хто мені запхнув до кишені отой застережний лист?.. Ні, ще не все гаразд. Чи не розшифровує він ту мову з інших міркувань?”

Розділ XXX ГАРНИЙ СЛУГА — СТРАШНИЙ ХАЗЯЇН!

— Увага, увага! За десять хвилин вмикаємо реактори двигунів! Приготуйтесь, корабель почне обертатись!.. — голос чергового капітана Надії Молодінової лунає з репродукторів урочисто.

— Ура, наближаємось до мети! — вигукнула Алена. — Подорож була чудова, але всьому свій час. Признаюсь тобі, Лайфе, що ця одвічна ніч вже іноді починала дратувати мене. Навіть не уявляєш, яка я рада! Ти теж, правда?.. От буде чудесно, коли відчуємо під ногами твердий грунт, а над головами в нас засяє справжнє сонце. І навіть не одне, а цілих три зразу!

Вона витягла з футляра демодулятор і простягнула Северсону:

— Поглянь, як весело сяють вони нам назустріч! Северсон дивився на сонця, затамувавши подих. Які вони барвисті! Одне — жовте, як наше, друге — оранжеве, а третє — яскраво-червоне.

— До якого з них ми летимо? — запитав він задумливо.

— До отого найбільшого, червоного. Кажу, правда, до найбільшого умовно, бо насправді Проксіма Центавра — найменша в тризір’ї. Воно здається великим, бо до нас найближче.

— Як далеко від нього інші сонця?

— Приблизно за чотирнадцять світлових днів. Наш “Промінь” пройде таку відстань максимум за шість тижнів. Туди також зазирнемо, коли розпрощаємось з мешканцями планети Ікс. Це буде цікава подорож! Жовте сонце — Альфа Центавра А — має сім планет, а оранжеве — Альфа Центавра Б — чотири. Цілком можливо, що па якійсь з них знайдемо мислячі створіння типу земних людей. Обидва сонця взаємно обертаються з своїми сонячними системами навколо спільного центра ваги. А навколо цієї пари рухається Проксіма з своїми планетами.

Ззаду “Променя” почувся шум і гуркіт атомних двигунів. Тризір’я зникло з поля зору апарата. Небо почало обертатись; з’явилось сузір’я Діви, потім Волосся Вероніки, Малий Віз з Полярною Зіркою, Кассіопея та сузір’я Андромеди, посеред якого сяяла непоказна зірочка — Сонце нашої Сонячної системи.

Тільки-но “Промінь” зайняв нове положення — кормою вперед, — Северсон розстебнув запобіжний пояс і підвівся з крісла. Він злякано скрикнув: ноги його не тримали.

— Я просто дурень! — почервонів він. — “Промінь” гальмує, і тому до нас повернулась сила тяжіння… Знаю про це, а забув…

— Не звертай на це уваги. Чи мало чого забуде людина за п’ять років?.. Перш ніж почнеш ходити, Лайфе, перевзуйся. Черевики з сталевими підошвами зайві; підлога вже не намагнічена.

Северсон пройшов кілька кроків, тупнув ногою.

— Безперечно, до ваги звикнеш швидше, аніж до її відсутності. У мене таке приємне відчуття, ніби я вже стою на твердому грунті.

Він витяг з кишені олівець, підняв його вгору й пустив. Той не повис у повітрі, як це сталося б півгодини тому, а досить швидко упав на підлогу.

— Справді, як на Землі!

На відеофоні заблимав червоний вогник:

— Алено, зайдіть до кабіни управління! Северсон лишився один.

За ці довгі роки роботи в лабораторії він вивчив усі апарати так досконало, що міг уже працювати самостійно.

— Ще двадцять хвилин… — сказав він, глянувши на годинник, і поклав перед собою великий блокнот-щоденник.

“З чого почати? — роздумував він, неуважно покусуючи кінчик олівця. — Стільки вражень!”

— Будьте здорові та веселі, дядечку! Як ся маєте? — пролунало раптом з дверей.

Олаф! Чого йому тут треба?

Северсон глянув на нього з подивом і замість відповіді тільки кивнув головою.

— У вас такий вигляд, ніби ви кислицю вкусили! Може, не раді мені? — солодко посміхнувся Дітріхсон. — Я повинен тут на годинку замінити Свозилову. Вона на нараді капітанів. Бачу, що ви були б їй більш раді, аніж власному праплемінникові. Ну, та це не має значення… Яка тут у вас серйозна справа?

— За десять хвилин повинен витягнути з міжзоряного простору штучний білок. Я виставив його для опромінювання нуль-променями. Дослід номер вісімсот двадцять три. Втім, я це зроблю сам.

— Як я бачу, ви сьогодні не в доброму гуморі, дядечку. Ну, як хочете. Подивлюсь тоді, як іде приготування їжі.

— І про це я потурбуюсь сам, — пробурчав Северсон. В очах Дітріхсона спалахнули зелені вогники, але він одразу опанував собою. Сів у крісло і задивився на контрольний щит котла високого тиску.

— Послухайте, в мене виникла ідея, — звернувся він за хвилину до Северсона. — Чи хотіли б ви порадувати свою наречену?

— Порадувати?.. Чим же це? — запитав той неохоче.

— Дослідом вісімсот двадцять чотири, який, можливо, принесе несподівані результати. Потім можете вільно сказати, дядечку, що це була ваша ідея. З радістю вам її дарую.

— Не варто. Не люблю хвалитись чужим пір’ям, як каже Навратіл… Як ви собі цей дослід уявляєте?

— Загалом просто. Дослідимо, які зміни викличе в штучному білку радіоактивне опромінювання. Поки Свозилова повернеться, дослід буде закінчено. Вона здивується, коли ми їй запропонуємо оглянути білки під електронним мікроскопом!