Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
“А, любий, то ти записуєш передачу від якогось спільника з Землі?!” — зловтішно подумав Северсон і, націлившись фотоапаратом, натиснув на спуск. — Один знімок вже є. Зробимо для певності ще один”.
Але апарат раптом випав у нього з рук, а “Промінь” рвонувся, окрутнувся навколо своєї осі, помчав кудись вбік. Від страху Северсон заплющив очі. Йому здалось, що він падає в безодню; навіть не падає, а його просто тягне туди невідома сила…
“Але що ж трапилось з кораблем?.. Катастрофа?”
Коли Сєверсон розплющив очі, то насамперед побачив на фоні освітлених дверей шлюзової камери характерний
Не встиг Северсон отямитись, як уже опинився в шлюзовій камері, а потім у коридорі. І тільки там Навратіл сердито сказав:
— Ви збожеволіли, друже?! Що ви там шукали в міжзоряному просторі?.. Вам набридло жити?!
— Я… я… фотографував… — Северсои затинався, мов учень, якого вчитель застав на списуванні.
— Фотографували?! Що там можна було фотографувати, скажіть мені, прошу?
— Я фотографував “Промінь”. Хотів одержати цікавий знімок для телевізійної передачі… — Северсон оволодів собою і говорив тепер далеко впевненіше. — Коли ви потягнули мене за трос, апарат випав з рук.
— От так ідея!.. Цікавий знімок, гм… А чи подумали ви про те, що найдрібніша порошинка, яка летить Всесвітом, може пронизати вам серце?.. А чи не припускаєте, що вам могли завдати непоправної шкоди нуль-промені? Адже ми ще не знаємо навіть, чи затримує їх скафандр… Ви повинні негайно пройти медичний огляд.
— Пробачте мою нерозсудливість, товаришу Навратіл. Мені дуже прикро, що я вам завдав стільки неприємностей. Більш ніколи цього не зроблю, присягаюсь!
— Я в цьому твердо переконаний. Ваше щастя, що я вас помітив з кабіни управління. “Глечик ходив по воду, аж поки вухо одірвалось!” — пам’ятайте про не. Якщо вам ще колись спаде на думку щось подібне, порадьтесь зі мною або з товаришем, який тоді буде капітаном. Сподіваюсь, ми зрозуміли один одного?
— Так. І не кажіть про це, прошу, нікому.
— Вже пізно. Всі в кабіні управління вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з “Променя”.
— Бачиш, скільки разів я тобі казала, щоб ти вже облишив свій розшук, все одно це ні до чого не приведе, — докоряла вона йому. — Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слівцем натякнув мені! З цим розслідуванням ми повинні покінчити. Розповімо просто про все Навратілу, та й годі.
— Ні, ще ні! — з одчаєм запротестував Северсон. — Ще не настав слушний час. Обіцяю тобі, що вже не зроблю ніякої дурниці. Однак ми повинні ще трохи постежити за Ватсоном. Адже, крім речей у каюті, ми не маємо проти нього ніяких речових доказів. Втратив я і знімок, який так важко здобував. Можливо, що Ватсона ми застукаємо ще на чому-небудь. Для цього нам цілком вистачить відеофону.
— Стара помилка повторюється… — тихо сказала Алена. — Але я не можу з тобою сперечатися.
Незабаром після цього Северсона відвідав Олаф.
— Здрастуйте, дядечку! Як ваші діла, парашутисте?.. Ну, не гнівайтесь. Я прийшов запитати, що ви зробили з коробочками.
— Знищив їх, як ви просили.
— Справді? Ну, гаразд. А чому, власне, ви полізли з корабля? Чи не висліджуєте мене? — сказав він насмішкувато. — Не радив би я вам цього робити. Знаєте, не люблю шпигунів.
Северсон почервонів і мимохіть
стиснув кулаки:— Коли б ви не були моїм родичем, я покарав би вас тут же, на місці, ви, “брате сильної руки”! Занадто багато собі дозволяєте! Але я вас попереджаю: не грайтесь зо мною! Досить одного слова — і ви будете в пастці. Адже знаєте Навратілове прислів’я про глечик і його вухо?
Дітріхсон злякано відступив:
— Я не хотів вас образити, дядечку… — сказав він примирливо. — Не гнівайтесь… Прогулянку в безповітряний простір, отже, з’ясувати не можете?
— Можу! — одрубав Северсон. — Ліз я туди, власне кажучи, через вас. До реакторів я потрапити не міг, тому ваші проклятущі коробочки шпурнув у Всесвіт!
— Шкода. Все заспокоїлось, і я їх ще міг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний! — сказав іронічно Дітріхсон.
Розділ XXIХ
ТАЄМНИЦЯ ВАТСОНА
Збігали тижні, місяці… Рік змінювався роком.
В праці й розвагах час для відважних астронавтів минав непомітно. Після відкриття нуль-променів працювати стало ще цікавіше: виявилось, що ці промені можуть стати добрим помічником у цілому ряді галузей науки. Вони допомагали точніше дослідити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементів у лабораторіях. Однак джерело нуль-променів усе ще лишалось невідомим; безрезультатними були й спроби відтворити їх штучно.
Академік Навратіл час од часу переглядав контрольні записи скерованого на Землю астрогравіметра і хитав головою:
— Марно, марно… Випущеного слова не спіймаєш, а світла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравітація — це стоголовий дракон: одну голову йому відрубаєш, а п’ять нових виростуть. Скоріше поголишся сокирою, аніж промодулюєш гравітацію!
Перспективи зв’язку з допомогою гравітації для екіпажу “Променя” становили вже не теоретичний, а практичний інтерес. Радіохвилі з Землі долітали сюди з запізненням на два з половиною роки. А повідомлень з рідної планети всі чекали з великим інтересом.
Перші спроби керувати погодою на Землі з допомогою атомної енергії викликали на “Промені” захоплення. Менш радісним були повідомлення про хід оживлення Амундсена. Операції просувались дуже повільно, бо тіло героя було в кількох місцях поранене. Однак Тарабкін, на превелику радість Северсона, надії не втрачав.
Так минуло п’ять років. Щоб відсвяткувати знаменну річницю, всі зібралися в клубі на урочистий обід.
— О, смажена курка! — радісно вигукнула Надія Молодінова. — Та це ж моя улюблена страва!
— Фарширований перець! — приєднався до неї Мадараш. — Чудесно.
— Свинина, кнедлики і капуста із шкварками! — зрадів Навратіл.
— Хай я буду президентом на планеті Ікс, якщо ця печеня не краща за ту, яку готувала матуся! — тріумфував Фратєв.
— Ви чарівниця, Алено! Як це вам вдалося догодити усім? — здивувався Чан-су.
— А що ж тут складного? — весело посміхнулась Алена. — Скільки разів ви у клубі згадували свої улюблені страви! А я ще на Землі, складаючи план нашого меню на вісім років подорожі, не забувала про національну кухню.