Спокута сатани

– Ніколи!
– відповів я, всміхаючись.

– Звичайно, ці слова звучать сміховинно й по-дурному в наш вік, коли не вірять ані в Бога, ані в чорта. Між тим, вони означають, що слід обирати між генієм і грішми: геній - це Верх, а гроші - Низ; не можна водночас літати і плазувати.

– Важко повірити, що гроші змушують людину плазувати, - сказав я.
– Як на мене, це єдиний засіб, необхідний, щоби піднести її обдарування до найбільших висот.

– Ви так вважаєте?

Князь запалив сигару; вигляд він мав поважний і занепокоєний.

– Тоді, боюся, ви мало обізнані в натуральній психології - саме так я називаю ці речі. Те, що належить землі, до землі й горнеться. Розумієте? Золото належить землі; ви видобуваєте його звідти, ви використовуєте його. Геній являється хтозна звідки - ви не можете ані викопати його, ані виготовити, а можете лише стояти й чудуватися; цей рідкісний гість, примхливий, наче вітер, зазвичай спричиняє сумне спустошення в людських умовностях. Він вивищується над земними смаками та уявленнями, і ті, кого він осяває, завжди живуть у незвіданих піднесених світах. Тоді як гроші - це користь, співвідносна з поверхнею землі: коли вам їх вистачає, ви впевнено сходите вниз і внизу лишаєтесь!

Я засміявся.

– Слово честі, ви виголошуєте дуже красномовні проповіді проти багатства!
– сказав я.
– Між тим, самі ви надзвичайно багаті. Хіба ви на це нарікаєте?

– Ні, я не нарікаю, адже це не має жодного сенсу - саме марнування часу, - заперечив він.
– А я ніколи не марную свого часу. Але я вам кажу правду: геній і велике багатство не живуть разом. Візьмімо за приклад мене: ви й уявити собі не можете, які величезні здібності я мав колись! Колись давно, до того, як зробився володарем!..

– Я певен, що ви маєте їх і тепер, - стверджував я, милуючись його шляхетним обличчям і прекрасними очима.

Дивна тонка усмішка, яку я помічав уже не раз, знову осяяла його обличчя.

– Вам хочеться говорити мені компліменти!
– сказав він.
– Вам, як і багатьом іншим, до вподоби моя зовнішність, але, врешті-решт, ніщо не є таким оманливим, як зовнішність. Причиною цієї оманливості є ось що: ми, тільки-но виростаємо з дитячого віку, ненастанно намагаємося здаватися не такими, якими ми є, і шляхом повсякчасної практики досягаємо того, що наша фізична форма починає приховувати наш справжній зміст. Це вимагає розуму й майстерності, але справа того варта: кожен індивід стіною власного тіла захищений від шпигування друзів чи ворогів. Кожен являє собою самотню душу ув'язнену у власноруч збудованій тюрмі, і кожен знає про це; коли він залишається наодинці з собою, то часто ненавидить себе, подекуди навіть страхається лютої потвори, прихованої під маскою власного тіла, і силкується забути про її гнітючу присутність, шукаючи того забуття в пияцтві й розпусті, що й трапляється інколи зі мною. Ви б не подумали цього про мене, чи не так?

– Ніколи, - швидко промовив я. Щось у його голосі та погляді невимовно зворушило мене.
– Ви зводите на себе наклеп!

Він стиха засміявся.

– Може бути!
– недбало зронив він.
– Але це змусить вас думати, що я не гірший від більшості людей! Але повернімося до питання про вашу літературну кар'єру. Ви сказали, що написали книжку; чудово, надрукуйте її й побачите результат. Можливо, він буде успішним. А способів улаштувати цей успіх багато. Про що ваша історія? Сподіваюся, щось нескромне?

– Ясна річ, що ні!
– заперечив я палко.
– Це повість про найшляхетніші взірці життя, про найвищі прагнення! Я писав її з наміром піднести й очистити думки моїх читачів, утішити тих, хто тужить і страждає…

Ріманський усміхнувся співчутливо.

– Ваша книжка не годиться, - перервав він.
– Не годиться, запевняю вас. Вона не відповідає духові часу. От якби ви змалю вали «першу ніч» із описом розкішної вечері та всіх наслідків сп'яніння - тоді, можливо, твір мав би шанси. Інше не має жодного сенсу. Щоб мати успіх, книжка не мусить мати літературну цінність - їй досить бути непристойною. Непристойною в такій мірі, щоб не ображати почуттів передової жінки. Це відкриє вам широку царину. Опишіть у подробицях любовну інтригу, розпростортеся про народження дітей - словом, говоріть про чоловіків і жінок, як про тварин, що існують для єдиної мети - розмноження! Тоді матимете величезний успіх. Не буде жодного критика, який би не схвалив вас, не буде жодної п'ятнадцятилітньої школярки, яка б не поглинала очима ваших сторінок у тиші своєї дівочої спальні!

Його погляд блищав таким злісним глумом, що я, спантеличений, не міг відшукати відповідь, і він вів далі:

– Як це вам спало на думку, любий Темпест, писати книжку про «найшляхетніші взірці життя», як ви висловлюєтесь? На цій планеті немає шляхетних взірців життя; всюди панує підла торгівля. Людина - ніщо, і всі її цілі так само нікчемні, як і вона сама. Бо шляхетні взірці життя шукають інших світів. Інші світи існують!.. І потім, люди не бажають підносити й очищувати своїх думок романами: задля цього вони відвідують церкву, причім неймовірно нудьгують упродовж служби Божої, а романи читають задля задоволення. І навіщо ви хочете втішати людей, які зазвичай тільки через власну глупоту завдають собі мук? Вони не хотіли допомогти вам. Вони не дали вам шести пенсів, щоб урятувати вас від голоду. Друже мій, облиште ваше безглуздя разом зі злиденністю. Живіть для себе. Якщо ви житимете для інших, дістанете у відповідь чорну невдячність; тож пристаньте на мою пораду і не жертвуйте власними інтересами з жодних міркувань!

Він вийшов із-за столу й говорив, стоячи спиною до яскравого вогню й спокійно палячи сигару. Я дивився на його гарну фігуру й обличчя - дивився та мучився тяжкими сумнівами, які затьмарили мій захват.

– Якби ви не були таким прекрасним, я сказав би, що ви без сердечні, - промовив я нарешті.
– Однак ваші риси цілковито суперечать вашим словам. Насправді ви не маєте тієї байдужості до людства, яку намагаєтесь виявляти. Уся ваша зовнішність свідчить про великодушність, якої ви не можете в собі здолати, навіть якби хотіли. Крім того, хіба ви не прагнете завжди робити добро?

Він усміхнувся.

– Завжди! Тобто я завжди зайнятий задоволенням людських бажань. Чи добре це з мого боку, чи погано - питання двозначне. Людські бажання безмежні; єдине, чого жоден з людей, як мені видається, не бажає, - це розірвати зі мною знайомство!

– Ще б пак, звісно, що ні! Зустрівши вас, мати таке бажання неможливо!
– І я засміявся, здивований із такої дурниці.

Князь скоса кинув на мене загадковий погляд.

– Людські бажання не завжди доброзичливі, - завважив він, обернувшись, аби струсити попіл від сигари за камінні ґратки.

– Але ж ви, безперечно, не потураєте їм у їхніх пороках!
– ви гукнув я, досі сміючись.
– То був би вже надмір доброчинності!

– Бачу, ми потонемо в сипучих пісках теорії, якщо підемо в цій розмові далі, - сказав він.
– Ви забуваєте, друже мій: ніхто не може постановити, що таке порок і що таке чеснота. Вони подібні до хамелеона: в різних краях набувають різного забарвлення. Авраам мав двох чи трьох дружин і кількох наложниць, а він, за Святим Письмом, був людиною доброчесною; тоді як лондонський лорд Том-Ноббі за наших днів має одну дружину й кількох наложниць та й у решті має багато спільного з Авраамом, проте вважається жахливою особою. Змінімо тему, інакше ми ніколи не скінчимо. Що робитимемо цього вечора далі? Є в Тіволі симпатична дівчинка з гарною статурою, яка знайшла собі пристановище у маленького бездільного герцога; варто подивитись на її дивовижне кривляння, завдяки якому вона втирається в англійську аристократію! Чи, може, ви втомилися й бажаєте відпочити?

Правду кажучи, я був геть утомлений хвилюваннями дня - як фізично, так і морально. Моя голова обважніла після вина, від якого я вже зовсім відвик.

– Дійсно, мені б найдужче хотілося лягти спати, - зізнався я.
– До речі, що там з моєю кімнатою?

– О, Амієль подбав про це; зараз ми спитаємо його. Князь подзвонив, і лакей негайно з'явився.

– Ви приготували кімнату для містера Темпеста?

– Так, ваша світлосте. Апартаменти поряд, майже навпроти. Кімната вмебльована не так, як належить, але я, наскільки міг, зробив її комфортабельною для ночі.