Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
15) Codex Andegavensis IV с. 263. Король Людовик позволяє бану Mykch поставити замість деревляного камяний замок in quodam monte in medio quarumdam possessionum eorum Wyfalu, Lythene, Karakow, Strathyna et Keykmezew vocatarum ac ad eosdem pertinencium in comitatu de Sarus in vicinitate et commetaneitate confiniorum Polonie et Ruthenie regnorum adiacentium et existencium eidamque monti circumadiacencium (даних йому кор. Каролем), почасти за заслуги, tum eciam pro maiori et cerciori tuicione ac defensione confiniorum regni nostri circa confinia dictorum regnorum Polonie et Ruthenie constitutorum.. З згаданих в сїм документї сїл можна вказати K"ukemez"o (слов. Кукова) коло Топлї, низше Курими, Строчин (Szorocsin) на Ондаві, Litinye (Луцина) недалеко Торицї; з численних Ujfalu є P'es-'ujfalu в сусїдстві, на Торицї.
16)
17) Виходило б се з того, що до маєтностей Копшивицького монастиря, що тягли ся над Вислокою і Яселкою, належали також і землї над Топлею коло Бардуїва — див. Fej'er IV, 1 с. 468 і VI. 2 с. 376, отже й вони могли входити в склад тої спірної території.
18) Супроти такої конфіґурації руської границї в Карпатах приходить ся думати, що й на Підгірю вона сягала далї на захід, займаючи, бодай часами, й вислецьке колїно. Я означаю сю границю на мапі в двох лїнїях, як максимальну і мінїмальну, хоч ми й не можемо вповнї докладно судити про розміри її змін.
19) Іпат. с. 2, 14, 97, 499, 507, Слово о полку Ігоревім X.
20) Іпат. с. 509. На иньшім місцї (с. 572) та ж лїтопись так поясняє, що то зветь ся ворітьми: „се же бЂашеть (на русько-польській границї) мЂсто твердо, зане немощно бысть обойти єго никуда же тЂмже нарЂчахуть ся „Ворота” тЂснотою своєю”.
21) Codex Patrius Hungar. VIII. 239.
22) Іпат. с. 521.
23) С. Arpad. VIII. 68: villam sancti Nicolai (Sz. Mikl'os) supra Munkach ex ista parte indaginis existentem et villam Zoloa (Szolyva) ex altera parte indadinis ac terram Werezka (Верхнї і Долїшнї Верецьки на горішнїй Латорицї).
24) Rogerii Carmen miserabile гл. 14 і 20 (porta Ruscie).
25) Fej'er III 2 c. 132 — опись границь маєтности Sz'eplak (і тепер Sz'eplak, на границї ком. Maros-Torda i Klausenburg). З огляду на інтерес сеї вказівки я перевів близшу аналїзу сеї описи: границя починаєть ся від берега Мароша, in loco Moggorew (Magyaro?) і Марошом іде ad castrum Vecheu (V'ecs), відти звертає на полудневий захід, іде поуз село Luer (L"over), перетинає дорогу — magnam viam, quae ducit de Sceplak usque in Regun (Sz'asz-Regen), потім скручує на північ й іде на побереже Soyon (Sajo?), далї сею річкою до її верхівя, потім горами Gsuzberz, Bodagd (їх я на мапі не знайшов) ad alpes Clementis (теп. Kelemenizvor i Kelemen-Czebruk) et inde ad Russiam. Отже руська границя лежала десь недалеко від тих alpes Clementis, на північ або на схід, на верхівях Бистрицї. Ся вказівка на територію теперішньої полудневої Буковини яко на Русь особливо інтересна. Хоч документ сей видано ще в 1829 р., він досї, скільки знаю, не був використаний.
26) Розд. X.
27) Гл. VIII.
28) Лїтературу поодиноких галицьких міст див. в прим. 9.
29) Таке камяне знарядє з Перемишля було в колєкції пок. еп. Ступницького — Zbi'or wiadomo'sci do antrop. krajowej XIV c. 24.
30) Длуґош І с. 532 (звістка зачерпнена, певно, з руського джерела).
31) Длуґош IV 148-9, див. також записку з одного рукописного евангелія перемишльської капітули у Петрушевича Историческое извЂстіе о церкви св. Пантелеймона с. 24-5.
32) 1 Новг. с 211 (митрополит дав перемишльську катедру Антонїю, відставленому від новгородської катедри).
33) Іпат. с. 527-8 (1242 рік).
34) Не після Галича, як і досї думає Ґолубінский — І с. 698.
35) Іпат. с. 509.
36) Іпат. с. 310.
37) Про се в моїй статї: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва (в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. 45). Найдавнїйша грамота про сї конюші села в Древностях Археограф. Коммиссіи Моск. Археол. Общ. І с. 546.
38) Див. про сї традиції
в т. III гл. 1.39) На жаль сї поміри й пляни, зроблені інж. Мокловским, досї не опублїковані, була лише коротенька згадка про реферат в справозданнях краківської академії (1901, IV), то ж нотую се поки що лише як поголоску. Недавно проф. Колесса опублїкував кілька перґамітових листків з Лаврівського монастиря, які він датує XII-XIII вв. та уважаєІ останками старих монастирських книг (Лаврівські перґамінові листки в XI-XIII в. — Записки Н. т. ім. Шевченка т. 53). Зрештою про Лаврівсьвий монастир статейка Площанского: Лавровъ, село и монастирь, в Сборнику Гал. Матицї, 1866).
40) Олександр з Перемишля тїкає на Угорщину, і за ним женуть „оли до Санока и вороть Угорьскыхъ” — Іпат. с. 509.
41) Іпат. с. 532.
42) Лавр. с. 295.
43) 1146 і 1211 рр.
44) Іпат. с. 484.
45) Головнїйші вказівки про Галич в лїтописи — Іпат. 319, 447, 486, 493.
46) Лїтературу його, досить численну, хоч не дуже богату змістом див. в прим. 9.
47) Першою історичною звісткою була б згадка про Галич в оповіданню Патерика про соляну крізу в Київі за Сьвятополка, підчас волинської війни (с. 154), але в утворі XIII в. ся подробиця може бути й пізнїйшою. Потім маємо апокріфічну угорську грамоту з 1124 р., з титулом Gallitiae rех (як вище с. 449). і грамоту Івана Берладника з датою 1134 р., де він титулує себе „отъ стола галічского кнЂзь берладсьскы”. Для 1134 р. такий титул теж треба уважати анахронїзмом (сам по собі він не ясний, і не звичайний, і мав би означати претензії Івана до галицького стола). Зовсїм нїчого не варта згадка „Галичан” під 1139 р. в Густинській комп. (Пол. собр. рус. лЂтоп. II с. 294), котру мабуть має на гадцї проф. Дашкевич в своїй розвідцї про грамоту Берладника (с. 376) — вона зачерпнена з пізнїх польських компіляцій (проф. Дашкевич в сїй своїй статї показує взагалї досить дивну необережність в громадженню матеріалу).
48) Іпат. c. 484.
49) Гадки, що Галич був на теперішньому місцї, боронить завзято о. Петрушевич, задля сього, здаєть ся, навіть відступивши від свого початкового погляду, що костел св. Станїслава був руською церквою XIII в.: він переносить тепер сей костел на XIV в. (зовсїм неправдоподібно). Такий же погляд на місце Галича висловив Іловайский. Шараневич, що в своїй першій книжцї був такого-ж погляду на давнїй Галич, змінив його під впливом находок, які показали ся в 80-х рр. на побережу Лімницї, й перенїс туди давнїй Галич, його погляд досить був прийнятий (Лущкевичом, Захарієвичом, Зємєнцким і ин.), але під впливом сього погляду безпотрібно, як минї здаєть ся, його заступники старали ся довести, що церква Рождества в теперішнїм Галичу (на котру головно вказують оборонцї першої теорії) не може належати до руських часів. З теорією Галича на Крилосї виступив д. Чоловский, справедливо піднісши, як слабе, місце другої теорії, що над Ліпницею нема слїдів старих фортифікацій. Його доводи зробили, видко, значне вражіннє й на Шараневича.
50) 15 метрів в квадраті, не рахуючи абсид.
51) Її в лїтературі уважають звичайно церквою Богородицї.
52) Великість 21 x 10 м.
53) Іпат. c. 508, 518, 523.
54) Про сї скальні замки див. в прим. 13.
55) Kaindl Arch"aologische Untersuchungen zu Wassileu und Panka in der Bukowina, Mittheilungen der Central — Kommission, II F., XXVIII, 1901 c. 47.
56) Див. особливо Іпат. с. 525.
57) Антоновичь Бакотскій скальный монастырь, К. Стар. 1891, X; Antoni J. Bakota jako stolica Ponizia w XIII st. (Bibliot. Warszaw. 1891, IV); сЂцинскій Бакота древняя столица Понизья, 1889 (в Подол. епарх. вЂдом.); Гульдманъ Памятники старины въ Подоліи, 1901, СЂцинскій Археол. карта Подольской губ., sub voce. Участником розкопок Бакотського монастиря був і я в 1891 р.
58) Іпат. с. 557, 562, 589.
59) Колєкції інститута Осолїньских (де що див. Muzeum im. Lubomirskich, катальоґ 1889 p. c. 8-9, 46). Останки передісторичного житя звістні також і на другім боцї Полтви — на Цитадельній горі — див. в статї Шнайдра (як низше).