Історія України-Руси. Том 2

⁶⁰) Лїтературу Львова див. в прим. 9; вона нїби й не мала, але дуже не важна. З спірних питань її я зачіплю два. Перше — хто заснував Львів і дав йому се імя: Данило чи Лев? Супроти того, що Львів уже був в 1255 р., а про Льва нема нїяких звісток, аби він уже перед тим мав свою волость на галицькім Побужу (в Звенигородї?), я не бачу причини думати на Льва; коли в пізнїйшій традиції часом знаходимо голоси, що фундатором Львова був Лев, то се легко витолкувати тим, що імя міста піддавало таку гадку.

Друге: звичайно лїтописне оповіданнє про те, як бачили у Львові луну холмського огня, уважають доказом того, що Львів стояв на однім з північних горбів. Против сього виступив Чоловский, кажучи, що се оповіданнє не має нїякої вартости, бо луну могли бачити так само з долини Полтви як і з котрої будь гори. Але ш. автор при тім спускає з ока одну важну подробицю: лїтописець каже, що сю луну бачили у Львові над „полями белзькими” (сицю же пламени бывшу, якоже со всеє земли зарево видЂти, якоже и со Львова зряще видити по полямъ болзьскымъ), отже над рівниною, що стелить ся на північ від львівських гір; сього не можна прикласти анї до долини Полтви, анї до Цитадельної гори. Арґумент Чоловского против Високого замку — що там бракує води, мене теж не переконує. Коли могли довозити туди воду за польських часів, то могли й за руських, і власне чи не тому польський замок сїв на такій невигідній позиції, що вже перед тим сидїв там руський замок?

ВНУТРІШНЇ ВІДНОСИНИ, ГРОМАДА В XII В., ЇЇ СТАНОВИЩЕ СУПРОТИ ДИНАСТИЇ РОМАНА, ЇЇ АНТИПАТИЇ ДО БОЯРСТВА, СЛАБКІСТЬ ГРОМАДИ; РОЗВІЙ БОЯРСТВА, ЙОГО СКОНСОЛЇДОВАННЄ, СТАНОВИЩЕ В XII В., ЙОГО ПОЛЇТИЧНА ПРОГРАМА XII-XIII В., ЙОГО НЕУДАЧА; КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ: СПОЛУЧЕННЄ ЕЛЄМЕНТІВ СХІДНЇХ І ЗАХІДНЇХ — В КУЛЬТУРІ, В ЯВИЩАХ ЖИТЯ.

Тепер піднесу де що характеристичнїйше з внутрішнього житя Галичини — те, що не має входити в дальший загальний огляд.

В суспільнім укладї Галичини найбільш характеристичне явище — се незвичайний, де инде на Українї нечуваний розвій боярської сили і впливів. Він витиснув своє пятно на полїтичних відносинах землї: його наслїдки виявили ся тут в підряднім становищі громади супроти боярства, а часами полїтичні змагання боярства паралїжували княжу власть до повної безрадности. Мусїв він не меньше витиснути своє пятно й на економічних відносинах, тільки сї останнї нам майже зовсїм не звістні ¹).

І в сїй і в тій сфері ся незвичайна сила боярства була, судячи по всьому, явищем розмірно новим. Громада в Галичинї зовсїм не визначала ся спеціальною апатією для полїтичних справ. Правда, наші звістки для XI-XII в. дуже біднї, але відносини галицької людности до Володимирка показують недвозначно, що вона інтересувала ся полїтичними справами і брала ся до них. Володимирко, що опанував цїлу Галичину на початку 40-х рр. XII в., очевидно, був неприємним для землї, що волїла лїнїю Ростислава Володаревича. Так, як ми бачили вже, громада м. Галича, скориставши з відїзду Володимирка закликала до себе 1145 р. князя Івана Ростиславича і з незвичайним напруженнєм і пожертвованнєм боронила свого вибранця. Звенигородцїв теж, видко, тягнуло до нього, і коли його союзник Всеволод Ольгович приступив під Звенигород 1146 р., вони „створиша вЂче, хотяче се передати”; тільки стероризовані Володимирковим воєводою почали вони „бити без лести”. Понизє переходить до Івана під час його походу 1159 р.: „смерди скачуть через заборола” до нього, хоч в містї сидить Володимиркова залога. Нарештї симпатії до Ростиславової лїнїї запечатав заклик, висланий до Ростислава Івановича 1189 р., аби прибув до них княжити, і те повстаннє яке счинило ся в Галичи, коли принесли його раненого: „Галичани же возмятоша ся, хотяче изяти его у Угоръ и прияти собЂ на княжениє” ²).

Очевидно, і многоглаголивий Володимирко і його славний син, не вважаючи на свої державні здібности, не тїшили ся популярністю в землї. Супроти сього вони, натурально здогадувати ся, мусїли змагати з одного боку до того, аби здусити полїтичну дїяльність землї — такі нелюдські репресії Володимирка в Галичу по повстанню 1145 р., коли він „многы люди (отже людей з громади, не бояр) исЂче, а иныя показни казнью злою”. З другого боку — мусїли вони скріпляти свою підпору, боярство, що й без того, як побачимо низше, мало тут дуже вигідні обставини для свого розвою. В обох напрямах князї мабуть мали певний усьпіх, судячи з пізнїйшого; громаду придушено, боярство змогло ся незвичайно і стало входити в конкуренцію з княжою властю. Відчуженнєм від громади треба пояснити повну безрадність князїв Володимирської династиї в тих моментах, коли боярство виступало против них: вони не бачили тодї иньшого виходу як або капітулювати перед боярством з повним власним пониженнєм, як Ярослав, або тїкати з своєї землї та шукати підпори у чужих держав, як його сини Олег та Володимир.

Супроти сього ми можемо здогадувати ся про істнованнє в Галичинї в другій половинї XII в. такого антаґонїзму — з одного боку князь і боярство, з другого громада. Конфлїкти боярства з князями другої половини XII в. не змінили відносин їх до громади: анї князь, анї боярство не зблизили ся до громади. Про се можемо судити з безрадности тих князїв і з повної непопулярности боярства, яку помічаємо виразно в XIII в.

Ситуація змінила ся з появою нової династиї — Мстиславичів. Добрі відносини з громадою були в традиції сеї династиї; про популярність Романа на Волини мали ми й матимемо нагоду переконати ся не раз. Його безоглядна боротьба з боярством могла супроти сказаного вище хиба тільки збільшити популярність Романа в громадї. Що він був дїйсно популярний і в Галичинї, найлїпше показує прихильність галицької громади до його сина Данила.

На жаль Галицька лїтопись, що так богато займаєть ся полїтикою й партіями бояр, дуже мало говорить про відносини до князїв громади й її полїтичне становище, а ще й затемнює справу, уживаючи загальної назви „Галичани” для означення й галицького боярства і громади. За всїм тим одначе можна вибрати кілька місць, що зовсїм недвозначно виясняють нам полїтичне становище галицької громади.

Оповідаючи про відносини Данила до Мстислава Удатного, лїтопись каже, що провідники боярської полїтики Глїб і Судислав порадили Мстиславови, аби не давав Галича Данилу, бо Галичане хочуть Данила, „Галичаномъ бо хотящимъ Данила”. Тут, очевидно, іде мова про галицьку громаду — що вона хотїла Данила ³). Галицька громада слїдом дїйсно показала свою прихильність Данилу, закликавши його, в неприсутности Судислава, до Галича: „прислаша ГаличанЂ, рекуще: яко Судиславъ шелъ есть во Понизье, а королевичь в ГаличЂ осталъ, а пойди борже”, а против Судислава справила демонстрацію: коли він виходив з міста разом з угорською залогою, на нього кидали каміннєм і кричали: „іди з міста, ворохобнику!”

Ще виразнїйше маємо оповіданнє 1237р.: довідавши ся, що його противник Ростислав вийшов у Литву „со всими бояры”, Данило тодї появив ся під Галичом, — „любяхуть же и гражане”, і коли він підїхавши під місто, звернув ся до них зі словами: „о мужи градстии! доколЂ хощете терпЂти иноплеменьныхъ князей державу?” — вони крикнули: „яко се єсть держатель нашь Богомъ даный” — і пустили ся до нього як дїти до батька, як бжоли до матки, „яко жажющи воды ко источнику”, так що члени боярської партиї, які були в містї, не можучи здержати сього руху, мусїли піддати ся Данилу ⁴).

З другого боку ми стрічаємо слїди виразної антипатії громади до боярства. Про манїфестацію, споряджену против проводира боярства Судислава, я вже говорив. Десь з 1231 р. маємо оповіданнє про те, як Данило, зовсїм полишений боярством, так що, як каже лїтописець, вірними йому лишило ся тільки 18 отроків, а все иньше відступило до Олександра, — скликав віче, щоб запитати ся, чи може числити на громаду в боротьбі з Олександром і боярами — його прихильниками. Він спитав: „чи хочете бути минї вірними і йти зо мною на моїх ворогів (хочете ли быти вЂрни мнЂ, да изыду на враги мое) ?” Вони ж крикнули: „вірні ми Богу і тобі, нашому господину, іди в божею помочею”. І Данило рушив на Олександра з невеликим числом вояків, очевидно — виправлених громадою; такий рішучий виступ громади змусив бояр прилучити ся до нього, хоч вони були ворожі Данилу, так що кампанїя скінчила ся побідою над Олександром і його партизанами ⁵). Нарештї можна вказати ще на епізод під 1241 р., де маємо натяк на якийсь народнїй рух, викликаний „грабительствами нечестивых бояр”; „Курилови же сущю тогда въ БакотЂ, послану Даниломъ княземь и Василькомъ исписати грабительства нечестивыхъ бояръ, утиши землю” ⁶).

Сей епізод вказує нам і причину непопулярности бояр — їх грабительство. „Списаннє” сих боярських грабительств, за котрим, очевидно мав піти суд над боярами і реквізиції, „утишило землю”. На иньшому місцї Данило теж закидає боярам, що вони „граблять землю” ⁷). Бюрократична аристократія, коли вона не чує над собою руки правительства, як справедливо кажуть — найгірша з аристократій. Галицьке боярство було передовсїм урядничою верствою, що дивила ся на землю й людність як на джерело доходу, як на „корм”; захопивши в свої руки управу, воно мусїло дуже давати ся в знаки людности. А до сього ще прилучала ся ненависть до боярства, як до верстви капіталїстів, земельних можновладцїв, що як скрізь, так і тут використовувала свою силу і правительственні впливи в відносинах з меньше заможною людністю.

Безперечно, ся неприхильність громади до бояр і підпора, яку громада давала Данилови в його боротьбі за галицький стіл, причинили ся немало до його побіди над ворогами. Але з другого боку сама ся обставина, що не вважаючи на поміч громади Данилови так тяжко випала ся боротьба, показує виразно, що полїтичного значіння громади в Галичинї не треба перецїнювати. Піднесений вже вище факт, що Галицька лїтопись, широко оповідаючи про сю боротьбу, так мало говорить про участь громади, теж промовляє за тим, що її роля в полїтицї не була так значна. Се треба пояснити з одного боку тим, що Данило взагалї анї трошки не мав демаґоґічних симпатий і здібностей, не вмів прийти до близших відносин до громади, порушити її, з другого боку — що таки сама громада не спромогала ся на більшу активність в полїтицї. Вона виступає зрідка, принагідно, інїціативи не показує, а й сили її, здаєть ся, не були великі. В наведенім вище епізодї, коли громада запевняє свою поміч Данилови, в результатї бачимо в його руках тільки „мало ратник”. Чи був се у галицької громади брак полїтичної школи взагалї, чи ослабили її попередні репресії зі сторони князя й його союзників-бояр, за часів Володаревичів? Се останнє минї здаєть ся більш правдоподібним, а до сього треба додати ще й те, що боярство, з розвоєм своєї сили, невважаючи на антипатії громади, могло в значній мірі невтралїзувати громадські змагання. Боярські клїєнтелї тисячними нитками вязали наоколо себе людей з міщанства і селянства. Досить порівняти наведені вище епізоди, де виразно пробиваєть ся неприхильність громади до боярських олїґархів — з тою характерною сценкою, де такий олїґарх Доброслав їде на конї Галичом „в одній сорочцї”, а Галичани біжать наоколо нього — „Галичаном же текущимъ у стремени єго” ⁸). Думаю, що ся залежність від боярства, її глубоко несимпатичного, в значній мірі невтралїзувала активну енерґію громади.