Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
Як великий був давнїй Київ показує великість території, яку він займав, і кілька заміток кинених нам принагідно нашими джерелами. Так оповідаючи про велику пошість на людей 1002 р., лїтописець каже зі слів продавцїв домовин (корст), що тодї від пилипівських заговин до мясопущ, за три місяцї, вмерло 7600 люда 51); а кілько ж його згинуло, не купуючи домовини! По всякій правдоподібности ми можемо тодїшню людність Київа з передмістями числити не меньше як на 100.000. Тїтмар зі слів нїмецьких вояків, що ходили з Болеславом у Київ, описує його, що то було велике місто (magna civitas), мало більш нїж 400 церков і 8 торгів і несчисленну силу народу (populi ignota manus 52). Суздальська лїтопись каже, що підчас пожежі 1124 p. в Київі, „самих церков згоріло більше як шість сот” 53).
Окрім „туземцїв” Київ містив у своїх валах численнї чужоземські кольонії. Розумієть ся, їх розцьвіт стояв у звязку з обставинами київської торговлі, і число сих „насельників” було не однаке. В наших джерелах маємо звістки про кольонїю Новгородцїв, що мали, як ми бачили, на Подолю свою церкву і мабуть в сусїдстві її й сидїли 54), кольонїю західнїх купцїв — „Латина”, „НЂмци”, що мали мабуть і кілька церков; знаємо костел св. Марії, коло котрого в 1230-х рр. був домінїканський монастир, доки його не скасував Володимир Рюрикович, боячи ся, як каже Длуґош, аби він не шкодив православнїй вірі 55). Звістні слова Слова о полку Ігоревім: „ту НЂмци и Венедици, ту Греци и Морава поють славу Святъславлю”, толкують так, що тут іде мова про київських кольонїстів — Нїмцїв, Венеціан, Греків, Чехів 56). Се толкованнє не має в собі нїчого неможливого, бо сї всї кольонїї дуже легко могли бути в Київі XII в. Про італїанських купцїв у Київі говорить Пляно-Карпінї, що застав їх тут підчас своєї подорожі в 1247 р.: він вичисляє поіменно кількох купцїв з Ґенуї, з Венеції, може й з Пізи, та додає, що було тих купцїв — італїанських і також французьких, чимало 57). Коли такий був їх з'їзд по сьвіжім погромі Київа 1240 р. серед панїки від Татар, тим численнїйші кольонїї сих куцїв мусимо припускати перед тим.
Кольонїя грецька, духовна й сьвітська, мусїла бути дуже значна, хоч про неї виразних згадок і не маємо. Що була цїла осібна дїльниця міста жидівська, ми вже бачили. Була кольонїя вірменська 58). Назва „Козари” 59) — щось як би улиця на Подолї, недалеко пристани, правдоподібно зістала ся памятию про кольонїю хозарську, де пробували мабуть і арабські купцї, що через Хозарію прибували до Київа.
Міру богатства й розкоши Київа дають чужі звістки — як наведені вище звістки про нечувані богацтва, принесені з Київа Ізяславом, а пізнїйше — послами Генриха IV, як лєґендарні перекази про богацтва вивезені Болеславом, а ще лїпше сьвідчать про се археольоґічні останки. Ми маємо окрім численних руїн і перебудовань кілька цїлих або майже цїлих церков, як Софійська катедра, Михайлівський та Кирилівський монастир, з утворами тодїшнього малярства, різбярства, мозаіки. Деякі з сих будов — як нпр. Софійська або Михайлівська були як на той час дуже розкішні. Ми маємо богаті находки і розкопки на території Київа, головно — на горі: їх числу й богацтву не дорівняють иньші находки тих часїв з цїлої східньої Европи, на купу взявши: дорогоцїнні діадеми, ланцюхи, медальони, гривни, ковтки і т. и., дорогоцїнні матеріалом і штучною роботою — ориґінальною візантийською, або розвиненою під східнїми й візантийськими впливами руською. Сї археольоґічні памятки дають нам міру богацтва, вибагливости, розкоши й смаку старого Київа.
Примітки
1) Лїтературу Київа див. в прим. 5.
2) Тепер границю Подола від Оболони становить викопаний в XVIII в. рів, для спливу води, т. зв. „Канава”.
3) На сї повени правдоподібно натякає Повість, в оповіданню про Ольгу: „бЂ бо тогда вода текуща возлЂ горы кыевьскыя, и на ПодолЂ не сЂдяхуть люде, но на горЂ” (Іпат. с. 35). Розуміти (як то роблять деякі), що в тих часах Поділ не було залюднений, нїяк не можна, бо ж маємо на залюдненнє його виразні вказівки.
4) Ольга каже: „такоже постоиши у мене в ПочайнЂ, якоже азъ в Суду” (в царгородській пристани) — Іпат. с. 40.
5) На плянах XVII-XVIII в. вона ще є. Проте, як зникла вона, див. Лебединцева в Истор. замЂтках о КіевЂ, К. Стар. 1884, X,
див. також Археол. лЂтоп. Ю. Р. 1899 с. 88.6) Іпат. с. 299: „и тако вбодоша Ђ в ЛыбЂдь весдЂ, иныи же и брода грЂшиша”, отже тільки на бродї можна було її перейти.
7) Див. т. І с. 23 і далї й прим. 1 і 2.
8) Відомости про подільські нахідки зібрані у Антоновича Археологическая карта с. 30-1 і у Петрова с. 32-3 (тут додана ще одна дуже інтересна, але непевна нахідка — грецьких і римських монет з I-II в. по Хр.), про печерські Антонович с. 40-1, Петров с. 51-2. Дрібнїйша біблїоґрафія у Сцілина ОбозрЂніе губерній, XXI. Нїяк не можна згодити ся з його поглядом, що початок Київа, як міста іде від IX в. (ib. с. 92-3). Він переочує той факт, що в залюднених в X-XVI в. околицях Київа дуже тяжко було зацїлїти старшим останкам. Богаті останки на старім Київі поясняють ся тим, що в XIV-XVIII в. сї околицї стояли пустками.
9) В XII в. тут була церква — Іпат. с. 424.
10) Теорія, що в сїй лєґендї маємо слїди сінойкізма тих кількох осад, з котрого повстав Київ (представлена пок. Маркевичом в К. Старинї 1889, XII і недавно Антоновичом в Трудах XI съЂзда II с. 139) дуже проблєматична.
11) Іпат. с. 35.
12) Як звичайно думають — на місцї теп. церкви Трох Сьвятителїв, инакше Василия.
13) Див. т. І с. 466.
14) Се видко з порівняння Лавр. 54, де княжий двір стоїть за містом, ”за святою Богородицею”, й Іпат. 79, де статуї стоять за св. Богородицею, але вже в містї, поставлені, очевидно, Володимиром.
15) Іпат. с. 79.
16) Thietmari VIII. 6.
17) Іпат. 428.
18) Іпат. 474.
19) Іпат. 229 і часто потім.
20) Іпат. с. 307.
21) Іпат. с. 35.
22) Іпат. с. 106.
23) Пор. Труды XI съЂзда II с. 137.
24) Іпат. с. 296.
25) Іпат. с. 247: Володимир, не можучи проїхати з великого города в старий звичайною дорогою, через міст, „увороти коня направо”.
26) Оповіданнє в прольоґу XIV в., передруковано нпр. у Закревского І. 265; воно оповідає про те, як плачено робітникам за роботу, як князь заохочував робітників до сеї роботи, й наведене в т. III, гл·. 4 (с. 356 першого вид.).
27) Нпр. коло Софійської катедри — думають, що то могла бути церква св. Катерини, кодо Жидівських воріт, — як думають, церква св. Никити. Лебединцев у К. Старинї 1884, X с. 237-8, Петров op. c. 150, 253-5.
28) Іпат. с. 208. Про жидівську дільницю див. у Петрова Ист.-топ. очерки с. 9 (є тут у нього богато довільного). Про останки старого житя на Киселївцї див. К. Старина 1888. VIII і IX.
29) Лавр. 397.
30) Іпат. с. 206,250,283. З великої лїтератури Копиревого кінця згадаю лише новійше — Лашкарьова в його Очерках, Петрова Ист.-топогр. очерки, Голубєва О древнЂйшемъ планЂ Кіева в XII т. Чтеній київ. істор. тов.
31) Звістки зібрані у Петрова op. c. с. 29.
32) Про недавні нахідки фресків і поливяних плиток див. Археол. лЂтоп. Ю. P. II с. 39.
33) Іпат. с. 34.
34) Іпат. 249, Лавр. 302.
35) Іпат. с. 120.
36) В нїй бачили старе місце культу скандинавського Тора, або Тура, одного з сонячних божеств — див. т. І с. 531, але се неправдоподібно, як я там вказав уже.
37) Іпат. с. 162, 188.
38) Іпат. с. 53.
39) Іпат. с. 425, правдоподібно він же згадуєть ся на с. 162 під іменем Германового (Германечь), пор. с. 127. Про княжий двір — Іпат. с. 90, 307, пор. с. 13; „приступль подъ Угорьскоє”.
40) Іпат. с. 109.
41) Про сї печери див. Арх. карту Антоновича с. 40, Археол. лЂтопись 1903 с. 335.