Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
Примітки
1) Іпат. с. 140-l, 157.
2) Іпат. с. 221-2.
3) Див. с. 122-3.
4) Про звязану з тим сформованнєм справу Посемя я згадаю трохи низше.
5) „Како насъ роздЂлилъ дЂдънашъ Ярославъ — по ДьнЂпръ”, кажуть київські князї — Іпат. с. 426.
6) 1 Нов. 196; судячи з сього лїтописного тексту, Річиця могла бути тут крайнїм чернигівським городом на півночи.
7) Фундаційний привилей Смоленської катедри, Іпат. с. 328, коментарі у Голубовского Исторія Смолен. земли с. 79-82.
8) „Олегь
9) Іпат. с. 269.
10) Див. вище с. 135.
11) Іпат. с. 250.
12) Іпат. с. 252.
13) Книга Большого Чертежа вид. Спаского, с. 86.
14) Іпат. с. 406.
15) Див. вище с. 205-7.
16) Іпат. с. 415-6, Лавр. 367-9, 1 Новг. 156-8, для характеристики пізнїйших відносин Сьвятослава до Всеволода — Іпат. 422-3,456-7.
17) Іпат. 464-6, пор. 419.
18) Іпат.с. 446, пор. вище с. 209.
19) Див. вище с. 230.
20) Див. с. 233-5.
21) Нпр. по смерти Сьвятослава Ольговича попробував був засїсти в Чернигові його син Олег, але мусїв уступитись перед стриєм Сьвятославом; Михайло Всеволодич перебив Чернигів у стрия — Олега Ігоревича і воював ся з ним, і т. и.
22) Візьмем нпр. Іпат. 337: „умиравше ся даша Святославу Ольговичу Черниговъ, а Всеволодичю (Святославу) Новгород, а Изяславъ (Давидович) йде в свой Києв”.
23) Іпат. с. 428.
24) Лїтописи (Лавр. 426, Воскр. І с. 133) не називають його батька, але очевидно, що се був Ігоревич.
25) Переповідаючи історію конфлїкту Мономаховичів з чернигівськими князями 1196 р. Никонівська компіляція так парафразує слова Ярослава чернигівського : „якоже и отъ прадЂдъ нашихъ лЂствицею кождо восхожаше на великое княженіе Кіевское, сице же и намъ и вамъ лЂствичнымъ восхоженіемъ кому аще Господь Богъ дасть взыти на княженіе великаго Кіева, ceгo, братіе, не разоряйте!” — II с. 26. Чи термін сей давнїйшої дати, чи вимишлений редактором сеї компіляції XVI в., в кождім разї він добре віддає сей порядок переходу столів і тому був досить прийнятий в новійшій історичній лїтературі.
26) Се я підозріваю, судячи по згадках про „наділяннє” молодших свояків старшими — нпр. Іпат. с. 358: .,а брати ти надЂлю Игоря и Всеволода”, або тамже с. 358-60.
27) Окрім згаданих вище війн — Всеволода Ольговича з Ярославом, Ольговичів з Давидовичами в 1140-60 рр., див. Іпат. с. 359-60 (Сьвятослав Всеволодич воює із стриєм), 393-4 (він же воює з стриєчним братом Олегом).
28) Так Сьвятослав Ольгович, кн. новгородський, каже чернигівському князю Володимиру Давидовичу: „держиши отчину мою, и тогда взя Курескъ ис Посемьємъ и Сновьскую тисячю у Изяслава” — Іпат. с. 269, про Курськ іще і в. с. 221. Про приналежність Вятичів до Чернигова див. с. 314, 316, 344 (їх трактують як чернигівську волость); видко се також і з того, що чернигівські князї як Всеволод Ольгович, Святослав Всеволодич, переходячи до Київа, задержують у себе землю Вятичів — Іпат. с. 222, 430, 456. Про радимицькі городи див. Іпат. с. 358 (Гомій). Стародуб (ib. 360, 408) виступає як би суперечна волость і здаєть ся, що вона мала належати до Новгорода, але Сьвятослав Всеволодич силоміць задержав її при Чернигові.
29) Іпат. с. 343.
30) Опись чернигівських границь з початку XVI в. (видана в Документах архива юстиціи І с. 64) називав граничними осадами Сосницю і с. Волинчо (теп. Волинка) на Убеди (Волынчо село черниговскоє, граница з Новымъ Городкомъ, Сосница черниговскоє, граница черниговская, рубеж з Новым Городком), а до чернигівських зачисляє також с. Козлиничі і Домислин (теп. Домошлин), при Убеди-ж. Сьому вповнї відповідає лїтописне оповіданнє про війну 1234/5 р., коли Данило з Володимиром київським попустошили
чернигівську волость Михайла Всеволодича: ”грады многи по ДеснЂ, туже взяша и Хороборъ и Сосницю и Сновескъ, и иныи грады мнози” (Іпат. с. 514). Сосниця і Хоробор (що лежав в сусїдстві і в описи XVI в. виступає як крайнїй чернигівський город при Деснї) правдоподїбно названі й тут як крайнї чернигівські городи. На се справедливо звернув недавно увагу проф. Голубовскій (Ж. М. Н. П. 1903, V). Комбінуючи лїтописні звістки XII в. з сею описею, виводить він, що в XII в. границею Чернигівської волости з Новгородською була р. Мена, але се вже дуже гіпотетично.31) Се знаємо з Слова о полку Ігоревім.
32) Іпат. с. 207, пор. вище с.136.
33) Іпат. с. 360, 1166 р.
34) Іпат. с. 406.
35) Іпат. с. 435.
36) „Мятяхуть ся акы в мотви, городы воставахуть” — метафорична опись, наче про хвилі підчас бурі.
37) Розд. II.
38) Сї слова можуть належати і до князїв і до всього війська.
39) Розд. IV.
40) Се, очевидно, імена визначних чернигівськнх бояр, пор. Олбиря Шерошевича — Іпат. 344, „розбійника Могута” — Нїкон. І. 69, але „могути” може бути тут і синонїм „билї” — бояре, бо значить теж , див. Словар Срезневского sub vocibus.
41) Засапожникь — нїж за холявою.
42) Розд. IX.
43) Писане підчас князювання в Київі Сьвятослава Всеволодича, воно дає амальґаму мотивів і тонів київських і чернигівських.
44) Забєлїн висловив гадку (Археол. ИзвЂстія 1894, X), на мою думку дуже правдоподібну, що кінцеву частину Слова треба читати: рекь Боянъ и Ходына, і т. и., себто: сказали Боян і Ходина, співцї старих часів Ярослава, поети Сьвятослава, улюбленцї Олега. Себ відкривало перед нами ще одного поета чернигівських дружинних кругів, а заразом давало виразне сьвідоцтво, що Боян був дїйсно чернигівським дружинним поетом.
45) Див. І с. 573, II с. 19-20, 72.
46) Особливо се видно в записках про війну 1146-7 р., нпр. партії нa с. 331, 234, 236, 238 Іпат. и ин.
47) Іпат. с. 315, 1152 р.
48) Недавно ак. Шахматов висловив гадку, що була якась чернигівська лїтописна компіляція, зладжена при кінцї XIII в. і використана в північних володимиро-суздальських компіляціях — общер. лЂтоп. своды, гл. IV. Сей здогад одначе досить слабко обставлений і мало правдоподібний.
49) Виданнє Норова, (накладом петербурської археоґрафічної комісії) 1864 р. і нове Веневітінова, накладом Палестинського Товариства, Спб., 1885. Про самий твір — статї Веневітінова — в Лїтописи археоґраф. комісиї т. VII і Журналї мин. нар. просв. 1883 V і 1887, І. На Сїверщину як на вітчину автора вказує його порівнянне Йордану з р.. Сновию.
50) Особливо се виразно вказують слова: „княжаше в Чернигове в болшемъ княженьи, понеже бо (бЂ) старий братьи своєй” — очевидно, проповідник мав на гадцї иньші чернигівські ж князївства і братию чернигівської династиї; на пізнїйший час вказують ґенеальоґічнї пояснення, хто то був Давид. Недавно проф. Голубовский в спеціальній розвідцї висловив здогад, що слово виголошене було 1175 р., з нагоди боротьби Сьвятослава Всеволодича з Олегои Сьвятославичем — „Опытъ пріуроченія Древнерусской проповЂди „Слово о князьях” къ опредЂленной хронологической датЂ” — Древности-Труды археогр. ком. москов. археол. общества, вип. III
51) І с. 65.
52) Іп. с. 145
53) Посланиє видано в Чтеніях московських 1848. VII, про біблїотеку Сьвятоші згадує Патерик.
54) За Всеволода каже оден давнїй синодик, що я проглядав в копії (див. вище с. 145): великаго князя Всеволода кіевскаго въ иноцЂхъ Кирилла, великаго князя Георгія, убіеннаго въ КіевЂ. Про Сьвятослава — Іпат. с. 457, про иньших — Любецький синодик чернигівських князїв — ЛЂтопись зан. археогр. комиссіи т. IX.