Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:

Нового короля Генриха, коли він зближав ся до границь Польці, литовські стани сповістили про свою кривду в справі відірваних провінцій і заявили, що внесуть сю справу на найблизшім соймі. Не знати, в якій формі сповнили б вони се, та тільки до соймовання не прийшло, бо вже в червнї 1573 р. кор. Генрих утїк з Польщі. Знову розпочинаєть ся безкоролївє, і сим разом литовські полїтики нїби показують замір поступати більш рішучо й пляново. Паралєльно з зїздами й конфедераціями польськими вони орґанїзують свої, ведуть самостійні зносини: актом конфедерації (в Вильнї 1 падолиста 1574 р.) пани литовські ухваляють проводити кандидатуру архикнязя Ернста австрійського і заразом — обовязують ся доходити як перед королем так і перед станами польськими відірваних від Литви провінцій 16). В виборі Баторія Литва не взяла участи і признавала його для себе необовязковим. Та коли з сього фрондовання прийшло ся зробити вивід — вибрати собі вел. князя незалежно від Польщі, стани в. князївства на таку відвагу не здобули ся. Почали просити Поляків, щоб для форми визначали нову елєкцію, щоб Баторій здержав ся з коронацією до такого нового формального вибору. Але сього не послухано, й Литві прийшло ся признати Баторія королем та

вдоволити ся такими дрібницями, що лоскотали їх литовський автономізм (як осібна присяга Баторія литовським станам, осібне потвердженнє прав і привилеїв в. князївства, і т. и.), але вирікти ся всяких серіознїйших претенсій. В дезідератах предложених Баторієви литовськими станами бачимо ріжні другорядні подробицї литовської автономії, але про поверненнє забраних провінцій уже вони не згадали 17).

Панованнє Баторія припечатало такий стан річей. Енерґічною обороною в. кн. Литовського від Москви він навчив Литву ще більше цїнити свою унїю з Польщею. З другого боку, ті уступки автономній амбіції Литвинів, які були їм зроблені (як заснованнє осїбного трибуналу для в. кн. Литовського, нова кодифікація Литовського Статуту в дусї автономности в. князївства) давали певне задоволеннє сим амбіціям. І Литва вдоволяєть ся сим, дає спільному державному житю затягати все тїснійше тї узли, які лучили її з житєм польським, і залишає свої претенсії. В безкоролївє по смерти Баторія серед відновленої фронди, яка мала зазначити полїтичну осібність вел. князївства Литовського, домаганнє привернення відірваних провінцій відізвало ся тільки для того, щоб зараз же завмерти: на елєкційнім соймі литовські пани згадали за Волинь, Підляше і т. и., але слїдом заявили, що вони се питаннє залишають, а ставлять домаганнє в справі Ливонії, і т. и. 18).

Справа завмерла, і від сих часів в. кн. Литовське тратить для нас інтерес. По перше — бо воно невважаючи на свої фрондовання фактично все більше стає простою провінцією Польщі, з деякими тільки формальними прикметами автономії, але реально беручи з дуже слабо вираженою осібністю. По друге — тому що в нїм зістало ся дуже мало з української землї.

Люблинський сойм полишив за границями польської Корони дві українські окраїни — одну при в. кн. Литовськім, другу — в руках Москви.

В руках Москви від часів в. кн. Олександра зіставала ся цїла Чернигівщина, з виїмком тільки узького західнього, надднїпрянського поясу — округів Любеча й Остра (сї зістали ся при в. кн. Литовськім і зачисляли ся, як і стара Переяславщина, до Київщини та разом з нею перейшли в 1569 р. до Корони). Але й решту Чернигівщини вернула собі Польща на початках XVII в., під час московських замішань (Смутного времени). Перемирє 1618 р. полишило чернигівські землї за Польщею, а „вічною угодою” 1634/5 р. Москва ”на віки” признала Сїверщину Польщі, й тут 1635 р. сформовано воєводство Чернігівське, зложене з двох повітів — Чернигівського й Новгородсїверського. Се нове воєводство почислено між землї коронні, по традиції, що вони давнїйше тягнули до Київа, тим часом як відібрана разом з ним земля Смоленська прилучена до в. кн. Литовського 18).

Таким чином і ся частина української території увійшла в склад Польщі, хоч не на довго — на яких сорок лїт, бо з початком Хмельнищини Польща її стратила безповоротно. По за границями Польщі, при в. кн. Литовським лишило ся тільки північне пограниче України: берестейське Побуже (давня Берестейська земля в тїснїйшім значінню — без землї Дорогочинської) й Пинщина. Сї землї належали до Троцького воєводства, але 1566 р. утворено з них осібне Берестейське воєводство, зложене з повітів Берестейського й Пинського; сюди належав і Туров з своєю округою. При в. кв. Литовським вони зістали ся до кінця. Конституція 3 мая 1791 р., ухваливши знести осібність в. кн. Литовського, тим самим включила до Польщі й сю решту української землї, та, як відомо, її постанови реального значіння не мали. Але як і вся осібність в. кн. Литовського від Польщі, так і окремішність сих земель від Польщі стала чисто формальною від часу, коли знесено заставу, що загрожувала дорогу Полякам до тутешнїх держав і урядів, коли сими землями стало правити спільне правительство, спільний сойм, і de facto тутешнї відносини вповнї зближили ся до Польщі. Се сталось дуже скоро по 1569 р. й вповнї іґноруючи сю формальну границю, можна сказати, що перед великою українською революцією всї українські землї належали до Польщі. У всякім разї — стояли вони в сфері впливів її правительства, її права, її житя.

Хоч на короткий час, перед сею революцією удало ся Польщі осягнути всю мету — зібрати під своєю властю українські землї.

Примітки

1) Див. вище с. 405-6.

2) Див. нотку на с. 415.

3) Малозначний епізод про королївську „сиґнетову” печатку замість державної литовської печатки на соймових листах з кінця 1571 р. див. у Лаппо Вел. кн. Литовское с. 88.

4) Лист Миколая-Криштофа Радивила, надворного маршалка, до стрия, воєводи виленського, з 15/VII, у Трачевского Польское безкоролевье по прекращеніи династіи Ягеллоновъ (1869, Мва) дод. c. 88.

5) Hejdensztein Dzieje Polski od smierci Zygmunta-Augusta I c. 39-40 (с. 16 в ориґінальнім текстї вид. 1672). Bielski c. 1233.

6) У Гайденштайна, 1. с. Акти до сих справ досї не видані.

7) Читай їх пояснення конвокаційному соймови у Гайденштайна с. 44.

8) Edicta quibus reditus pensionesque debitas ex Volhinia, Podlassiaque in aerarum lithuanicum inferri jussissent, iure missa a se fuisse nihilque ea re contra communis foederis iuramentum a se admissum, cum in possessione eorum a maioribus aerarium lithuanicum fuerit, neque iuramento unionis eas terras abiurarint — казали Литвини (Гайденштайн вид. 1672 c. 16).

9) Hejdensztein I c. 45, Orzelski Bezkr'olewia ksiag osmioro, вид. Спасовича І c. 90, Bielski c. 1237.

10) Инакше осьвітленнє дає поступованню литовських полїтиків Лаппо в цитованій працї: він бачить в нїм велику гідність, консенвенцію, великі полїтичні здобутки, перецїнюючи одно, не доглянувши другого. Напр. див. написане ним з поводу грамоти висланої Генрихови Литвою на дорозї (c. 114, пор. 109); в дїйсности був то дуже характеристичний прояв тої малодушної

литовської полїтики: якоїсь деклярації при головнім посольстві до Генриха вони не зложили, а десь на дорозї доручили йому потвердженнє елєкції і притім заносили жалї на відірваннє провінцій (Гайденштайн c. 122).

11) Посольство Гарабурди до Івана IV у Турґенєва Historica Russiae Monumenta т. І.

12) „А як бачимо, що в усїх наших постановах давнїх і нових особлива увага звернена на те, аби всї землї Польської корони, розуміючи в тім і всї князївства й держави, що до Корони належать, все зіставали ся єдиним і неподїльним тїлом,- тож і ми, з усїм своїм потомством хочемо зіставати ся в сїй звязи цїло й непорушно й повстанемо на кождого, хто б відважив ся сю звязь нарушити”.

13) Про сї соймикові, постанови див. у Гайденштейна І c. 41-2 і у Трачевского ор. c. c. 161-3, що користав з текстів декотрих соймикових постанов (див. примітки його, c. 13), але на жаль не тільки не дав сих текстів в ориґіналї, але й не всюди зазначив докладнїйше, звідки він свої відомости черпав. В текстї Глинянської конфедерації, який я мав, про послів белзьких і волинських згадки я не знайшов. Отже приходить ся полишити сю звістку на відповідальности пок. Трачевского.

14) Orzelski І c. 258.

15) В акті виленської конфедерації 1574 р. (див. низше) взяв участь київський біскуп Пац і київський каштелян Сопіга, але воєводи — кн. Острозького не було, і нїкого взагалї ні з Волинян, нї з Браславян, ні з Підляшан. На пізнїйшім городненськім зїздї (1576) виступає тільки біскуп Пац (Ожельський III c. 192).

16) Акт конфедерації видав Лаппо ор. c. c. 118.

17) Zr'odla dziejowe IV ч. 16 і 17.

18) Під 8/VII: poslowie od panow litewskich przyiechali, opowiadaiac, iz do zadnej rzeczy przystapic nie chca, poki gravamina z nich a pa'nstwa odjete przywrocone im Die beda під 9/VII: deklarowali iuz statecznie (Литвини), ze nie chca m'owi'c o Woly'n i Podlasie, tylko o Inflanty, i p'oki im nie przywr'oca, to pewna, ze sie oderwa. Script. rerum polonicarum, XI c. 61 i 64.

19) Volumina legum III c. 410.

1. Джерела й лїтература сформовання в. кн. Литовського.

Для історії сформовання в. кн. Литовського найважнїйшим джерелом служить лїтопись Галицько-волинська. Дещо небогато, але також цїнне і певне дають лїтописи новгородські й пізнїйші компіляції східно-словянські, та сучасні лїтописи польські, ливонські й пруські. Сї зібрані в виданнях: Monumenta Poloniae historica (годовно т. II-IV, Львів, 1872-1884), Scriptores rerum Prussicarum (I-V, Липськ, 1861-74), Scriptores rerum Livonicarum (I і II, 1847-1853, але важнїйші потім друковані в ліпших виданнях: Генрих Лотиш в Monum. Germ. hist. Scr. XXIII, Livl"andische Reimchronik вид. в Падерборнї, 1876). З дипльоматарів треба згадати спеціальний (але не мудрий) Codex diplomatyczny Litwy wydany z rekopis'ow w archiwum tajnem w Kr'olewcu zachowanych przez E. Raczy'nskiego, 1845. Ґенеальоґічні ж статї як „Начало государей литовскихъ” (в Воскресенській компіляції — І c. 253) й иньші подібні 1) і старинна історія Литви русько-литовської лїтописи середнїх редакції — все річи не старші початків XVI в. — містять лєґендарний матеріал, з которого дуже мало що можна вибрати, особливо з тих редакцій русько-лиговської лїтописи. Вона видані досї з кількох кодексів: у перве в Нарбутових Pomniki do dziej'ow litewskich, І, 1846 (ширша редакція), далї — середньої редакції: оден кодекс в неприступнім, виданім як рукопись виданню петерб. археоґрафічної комісії: Литовская лЂтопись по списку находящемуся въ библіотекЂ гр. Красинскаго, Спб., 1893, другий — в Записках одеського істор. товариства т. XXIV (і осібно — Одеса 1902): Западно-русская лЂтопись по списку Румянцевскаго музея, вид. Вахевич; третїй — польський переклад з Ольшівського кодексу: Kodeks Olszewski Chomi'nskich, w. ks. Litewskiego chronika, podlug rekopisu z 1550 r. wydal S. Ptaszycki, 1907. Иньші кодекси (разом 8) мають вийти в збірнім виданню петерб. археоґрафічної комісиї (див. низше). Про редакції русько-литовської лїтописи див. в т. VI гл. 4.

Лїтописи й лїтописні збірники новгородські й московські (головно Воскресенська й Никонівська), також польські, пруські й ливонські, та дипльоматарі пруські й ливонські (Voigt Codex diplomaticus Prussiae, Napierski Russisch-livl"andische Urkunden, Bunge Liv-, Est- und Kurl"andisches Urkundenduch) служать потім джерелом для історії в. кн. Литовського до кінця XIV в. При тім новгородські й московські компіляциї головно важні для русько-литовських відносин. До них прибуває зладжена в другій четвертинї XV в. давнїйша русько-литовська лїтопись (або Лїтописець в. кн. Литовських, инакше Перша р.-лит. лїтописець, лїтопись Даниловича і Попова), що займаєть ся годовно часами Витовта, але дає кілька екскурсів і в попереднї часи. Джерело се першорядної ваги, хоч в декотрих частях має свою виразну тенденцію й вимагає критики. Воно видане кілька разів: Іґн. Даниловнчом п. т. Latopisiec Litwy і kronika ruska, Вильно, 1827 (з кодексу супрасльського), Поповим в Учених записках II отд. академії т. І (з кодексу слуцького або уварівського) і петербурською археоґрафічною комісією з кодексу Аврамки: Отрывокъ краткой Литовской лЂтописи находящійся въ лЂтописномъ сборникЂ именуемомъ ЛЂтописью Авраамки, Спб., 1893, ст. 14+VI (але се виданнє, як і згаданне вище виданнє кодексу Красїньских, вийшло тільки в 50 прим. як рукопись). Друкуєть ся вже досить давно але ще не вийшло збірне виданнє русько-литовських лїтописей з усїх звісних кодексів усїх версій і редакцій, накладом петербурської археоґрафічної комісії. Я мав нагоду познайомитись з сим виданнєм. Для давнїйшої редакції воно роспоряджає сьома кодексами, не рахуючи перерібок, що війшли в редакції середнї й ширшу. Головне значіннє мають звістні вже кодекси супрасльський і слуцький: иньші (дуже фраґментаричні) не дають багато, анї з текстуального погляду анї що до самостійних звісток. Про саму лїтопись див. в т. VI гл. 4 Історії, а з иньшої лїтератури: Smolka Najdawniejsze pomniki dziejopisarstwa rusko litewskiego (Pamietnik wydz. hist.-fil. Ak. um. VIII), Prochaska Latopisiec litowski, Львів, 1890, моя — Похвала в. кн. Витовту (Записки Наук. тов. ім. Шевченка, VIII, 1895) і Тихомірова О соста†такъ называемыхъ литовскихъ лЂтописей (Журналъ Мин. Нар. Пр. 1901 кн. III і V, див. рецензію в Записках т. LI).

Поделиться с друзьями: