Історія України-Руси. Том 4

2) Codex saec. XV т. І ч. 9, Cod. Vitoldi ч. 32 і 109. Ширше див. історію Андрія у Стаднїцкого Bracia Jagilley c. 22 і далї, Koneczny ор. c. c. 30-1, 42-44, 56 і далї.

3) Див. вище c. 70, Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. ч. 53

4) Давн. рус.-лит. лїтопись c. 31, сей кодекс, як і н. пр. Авраамки мають правильно: „князь пакъ великый Кестутей пойдеть къ северьскому Новугороду на князя Корбута, а своєго сына князя великаго Витовта оставилъ в Лит—. Натомість н. пр. кодекс виданий Даниловичом (Супрасльский) і деякі иньші мають помилку, що зовсїм зміняє значіннє: „и князь пакь великый Кестутей поидеть ко Северскому Новгородку, а князя Корбутия а сына своєго князя великого Витовта оставилъ в Литве”. Також Scriptores rerum pruss. III c. 121 і 602. Коментар до сих звісток у Смольки Kiejstut і Jagiello c. 67-8.

5) B товаристві Ягайла бачимо Корибута зараз в осени 1382 р.
– Baczy'nski Codex dipl. Lith. c. 57-8.

6) Codex Vitoldi ч. 29, Archiwum Sanguszk'ow I ч. 9 і 10, Палеограф. снимки ч. 5 і 6.

7) Monum. Poloniae hist. II. c. 722 — остатня згадка про Любарта як живого. Небіжчиком згадує його грамота з 4/XI 1386: illustri principi olim d. Lubardo duci wlodimiriensi — Arch. Sang. I ч. 5. Але з присяжної грамоти Федора 22/V 1386 видно не тільки, що Федор був луцьким князем тодї, але що був таким і в тім часї, коли литовські князї ручили за Ягайла перед польським правительством — в лютім 1386 р., значить тодї батька його вже на сьвітї не було — Arch. Sang. 1 ч. 3.

8) Титули Федора, Любартовича дав. Cod. Vitoldi ч. 35, Arch. Sang. І ч. З і 8. Про остатню грамоту див. зараз низше.

9) Грамота Ягайла Федору Острозькому — Arch. Sang. І ч. 5. Другу з тою-ж датою — ч. 6, проголошено фальсіфікатом — Rulikowski i Radzimi'nski Kniaziowie і szlachta miedzy Sanem і Dnieprem II с. 29. У всякім разї до р. 1386, супроти титулів Ягайла й Витовта, сей документ не може належати, як справедливо вже завважив Лєвіцкий — Kiedy Witold c. 429. Обовязаннє Любартовича — Arch. Sang. І ч. 8; воно не має нїяких близших вказівок, і князь називає себе не Федором, а Федотом, але грамота мусить таки належати до Федора Любартовича, бо иньшого „великого князя Федота”, що мав би якусь притоку до Федора Острозького, не можна собі видумати. Найвідповіднїйший час до її написання — се емансипація Острозького князївства з власти Любартовича, бо від коли Любартович зістав ся при самім тільки Володимирськім князївстві, не мав він уже й притоки до Острозького князївства.

10) Про час і деякі обставини переходу Луцька до Витовта див. прим. 27.

11) Arch. Sangusz. І ч. 5.

12) Див. в тійже прим. 27.

13) Kodeks dypl. ks. Mazowieckiego ч. 120, 128, 129; про се ще буду говорити низше.

14) Script. rer. pruss. II c. 713.

15) Codex saec. XV т. І ч. 9. Про умову Витовта з Ягайлом див. вище c. 139-40.

16) Див. прим. 28.

17) Codex ер. saec. XV т. І ч. 19, 20, т. II дод. 1.

18) Про сей епізод Давн. рус.-литов. лїт. c. 39, Script. rer. pruss. II c. 243-4. Дата смерти Ягайлової матери — Воскр. II с. 62 (1392). Про побут Свитригайла в Кракові лїтом 1393 р. — Rationes curiae Vladislai Jagiellonis c. 161, 275, 562.

19) Давн. рус.-лит. лїт. c. 38, 39, 45.

20) Давн. русько-лит. лїт. — текст Авраамка c. 202: тут він не має пропуска, який бачимо н. пр. в кодексах виданих Даниловичом і Поповим, і читаєть ся так: „Князь Корбутъ Ольгирдовичь начя в непослушенст†быти у великаго князя Витовта, и начать збирати вои свои, и поиде противу. Князь же великий Витовтъ посла вои свои (Ва)силья Боренковича (мб. Борейковича) и Кгинивила протіву єму. И ступиша ся вои”.

21) Script. rerum pruss. III c. 185, 195. Arch. Sang. I ч. 17 (теж в Cod. ер. saec. XV т. І ч. 22 з хибно розвязаною датою — 1/V 93).

22) Stryjkowski II c. 101. Грамота Федька Несвизького — Собраніе грамотъ Круповича c. 16. Коцебу, Стаднїцкий уважали сього Федька Корибутовичом, а наслїдком того приймала ся й звістка Стрийковского про Корибутову волость (див. ще Барбашева Витовтъ с. 148). Хибне мішаннє Федька Несвизького з Корибутовичем (і Федором Острозьким) виказав одначе основно Вольф Kniaziowie с. 175 і 275-6; головна підстава до розріжнення їх що Федька Корибутовича ґенеальоґія зве безпотомним (Воскр. І c. 255), тим часом у Федька Несвизького сини були. На сїм, хибнім по всякій імовірности (хиба-б припускати, що в ґенеальоґії маємо похибку що до безпотомности Федора Корибутовича) ототожненню опирав ся вивід князїв Збаразьких і Вишновецьких від Корибута.

23) Воскр. II c. 76.

24) Arch. Sang. І ч. 14 і 15, пор. вище c. 135; див. ще записку в Rationes curiae Vladislai c. 165 (вересень 1393).

25) Voigt Codex dip. prussicus VI ч. 57.

26) Найновійша проба роздїлити між ними звістки — Radzimi'nski Monografia xx. Sanguszk'ow, І c. 141 і далї, але він при тім вимишляє ще третього Федька, сина Федька Ольгердовича.

27) Жидачівські грамоти Любартовича переважно зібрані в книзї Kronika domowa Dzieduszyckich, Льв. 1860, також Akta grodz. i ziem. III ч. 84, Przeglad archeologiczny 1882, І. Про них критичні замітки Ж. Козіцкого в книжцї: Z. Radzimi'nski, B. Gorczak i Z. D.-Kozicki Sprawa poczatk'ow rodu Sanguszk'ow, Льв., 1901, і осібно W sprawie rodowodu xx. Sanguszk'ow, розд. V, та Радзімінского Monografia xx. Sanguszk'ow, I c. 19 i далї.

28) Длуґош IV c. 446, 454. Радзімінский (1. c.) виступив против сього погляду, вказуючи, що у Длуґоша Ягайло дає Володимир nepoti germano; він прикладає сей факт до того гіпотетичного Федька, Федькового сина, але підстав до того нема властиво.

29) Судячи з записки Посільґе, походи на Витебськ і на Новгородок мали місце зимою 1392/3 р. — Scr. rer. pruss. III c. 185: похід на Корибута десь в сїчнї, а похід на Витебськ нїби перед тим, хоч русько-лит. лїтопись оповідає історію з Витебськом по походї на Корибута.

30) Item Sbroschconi pixidario dni regis, qum (sic) ad expedicionem versus Kyoviam ipsum dnum regem (читати dnus rex?) direxit, ad mandatum dni regis pro balista l marc. l gr. Item pro balista Arnoldo socio ipsius Sbroschconis ad predictam expedicionem ad mandatum dni regis l marc. l gr. — Rationes curiae Vladislai c. 167-168.

31) Codex Vitoldi ч. 109. Стаднїцкий (Bracia c. 117-8) клав окупацію Київа навіть на 1395 р., і його датованнє прийняв і я в Історії Київщини (c. 499), й дехто иньший, от як Вольф (R'od c. 100, Kniaziowie c. 337). Стаднїцкий опирав ся на тім, що мовляв в р. 1393 і 1394, аж до сїчня 1395 р. Скиргайло переважно перебував на королївськім дворі. Тепер коли завдяки пок. Пєкосїньскому ми маємо польські двірські записки в далеко повнїйшій формі, я сконтролював висловлене Стаднїцким спостереженнє й переконав ся, що покійний історик помилив ся.

32) Ученыя зап. c. 45: в кодексї вид. Поповим читаєть ся „какъ ж и предь тымь послушна не была”, в кодексї вид. Даниловичом „какже предъ тымъ послушна была”. Безперечно, не тут безпотрібне. Цїле оповіданнє лїтописи про похід Витовта на Федора Кориятовича, як я вже згадував (c. 90), пробував викинути за вікно др. Прохаска в своїй статї Podole lennem korony гл. II; критика його арґументів в згаданій моїй рецензії — Записка .т. XIII.

33) Theodorus dux Podoliae et dominus de Munkacs ignoscit Vladislavo regi et subditis eius offensam arrestationis anno 1403 — цитата з інв. Кромера у Стаднїцкого Synowie І c. 179.

34) Тільки Стрийковский, переповідаючи лїтопись, додав, що Витовт взяв в неволю й самого Федора й відіслав його до Вильна. По словам Стрийковского, за його часів в околицях Камінця була традиція про Витовтову облогу (mogily, urocysca i sza'nce Witoldowe), але й тут не знати, чи не додав чогось Стрийковский від себе.

35) Давнїйше до уставлення хронольоґії притягала ся ще грамота Витовта Василю Карачевському на селище Княжу Луку на Поділю, що в одній відписи має дату 5/V 1393. (Виданнє її в Актах Зап. Россіи І ч. 6 і Codex Vitoldi ч. 205, новійше факсімілє в Палеограф. снимках ч. 17), Але ся грамота і перед тим будила великі сумнїви (див. про неї моє Барское староство c. 53-4, Прохаска Podole c. 6), тепер же, по виданню її факсімілє (з датою 1383 р.) не лишаєть ся нїякого сумнїву в її фальшивости: крім всього иньшого й палєоґрафічні прикмети вказують на се рішучо.