Історія України-Руси. Том 4

Пущений на волю, Свитригайло виїздить на Угорщину й починає оглядати ся за союзниками до боротьби з Ягайлом і Витовтом. Але не встигши орґанїзувати якогось поважнїйшого союзу, помирив ся в 1400 р. з Ягайлом, діставши від нього Поділє й деякі маєтности в Галичинї й Малопольщі. Се одначе не задовольнило його. З пізнїйших заяв його бачимо, що він уважав собі кривдою наданнє великого князївства Витовту: на його гадку воно повинно було припасти йому — Свитригайлу 2). Тож коли на поч. 1401 р. прийшло до формального признання Витовта вел. князем, Свитригайло, як оповідає нїмецький хронїст, повісив фальшиву печатку на грамотї 3), яку при тім мусїв видати, і зараз почав укладати пляни нової боротьби 4).

З початком 1402 р., не пробувши й двох лїт на Поділю, він тїкає до Прусії, з плянами нової боротьби. Та не встигши й сим разом нїчого зробити, він знову годить ся з Ягайлом і Витовтом, дістає Сїверщину, але звідси розпочинає слїдом нові конспірації, закінчені утечею до Москви (1408). Звідти, не знати вже близше — яким способом, опинив ся він, рік пізнїйше на дворі Витовта 5). Тут знову веде він зносини з Нїмцями, але ся конспірація кінчить ся тим, що Витовт, викривши її, казав відрубати голови двом князям, прихильникам Свитригайла, а його самого всадив до вязницї.

Близько девять лїт пересидїв Свитригайло у вязницї, під пильним доглядом, аж в 1418 р. удало ся його прихильникам, під проводом Дашка кн. Острозького, викрасти його з кремінецького замку. Свитригайло удав ся тодї до цїсаря Жиґимонта, і за його посередництвом знову помирено його з Ягайлом. Але Витовт мав більше завзятя. Тільки два роки пізнїйше, лїтом 1420 р., за прошеннєм польських станів, що вислали з Свитригайлом своїх делєґатів і ручили за нього, перепросив ся з ним Витовт і вернув йому Сїверщину.

Для Свитригайла остатня наука не минула дурно. Від сього помирення він тихо сидїв у своїй волости аж до смерти Витовта, задушивши в собі ненависть до нього, хоч не залишав своїх зносин з ріжними можливими союзниками (Прусією, цїсарем і т. и.). Заразом по всякій правдоподібности заздалегідь ладив ся він з своєю кандидатурою на вел. князївство і вербував собі прихильників в самім вел. князївстві.

В описаних авантурах Свитригайла для нас особливо інтересне те, що в своїх пробах боротьби з Витовтом і Ягайлом він усе опираєть ся на українських і білоруських силах. Його моральні звязки з руськими елєментами просьвічують на кождім кроцї, почавши від витебського епізоду, коли Витебляне як могли боронили його від Витовта. По поворотї його на Русь в 1400 р., як каже сучасний нїмецький хронїст — „Русини оголосили його своїм паном”, і Поділє тримаєть ся його й по утечі до Прусії в 1402 р. та не хоче піддавати ся Ягайлови. З Сїверщини Свитригайло удаєть ся до Москви на чолї місцевих князїв і сїверського боярства. „Князї” — значить знову українські та білоруські, беруть участь в конспіраціях його по поворотї на Литву й головою платять за се. Своє увільненнє з вязницї завдячує він знову своїм українським прихильникам (кн. Дашку Острозькому й Олександру Носу). Сидячи в Сїверщинї, перед смертю Витовта, він, по словам Олеснїцкого, „притягнув до себе потайки майже всїх православних (scismaticos) князїв і бояр та привязав їх до себе як найтїснїйше всякими ласками, а особливо обіцянками, що коли він дійде свого теперішнього становища (вел. князївства), то піднесе їх віру й за їх радою буде правити”. Провідником Русинів „всього руського язика” 6) уважає його й иньший сучасник — ливонський маґістр Рутенберґ 7).

Таке привязаннє Русинів до Свитригайла треба тим більше цїнити, що він був католиком, а вдача його була досить тяжка. Що правда, ми маємо характеристики Cвитригайла тільки з ворожого йому польського табору, і коли тут представляють його піяком, нездатним до якоїсь розумної гадки дурнем і легкодухом 8), то се безперечно крайности, які мусимо толкувати ворожою пристрастю. Але судячи з самих учинків Свитригайла, треба признати, що сей чоловік при незвичайній енерґії, рухливости й витрівалости, не визначав ся анї здібностями, анї консеквентістю, а його несподївані й часом дикі вчинки (в тім родї як спаленнє митр. Герасима) кажуть підозрівати в нїм псіхопата, по теперішньому кажучи. Певні привабні прикмети в кождім разї мусїли в нїм бути, але ними ще не можна б витолкувати привязання й симпатії до нього Русинів, що несли за нього голову під ворожий меч і катівську сокіру.

Причини мусїли лежати глубше, і їх вказують нам уже сучасники. Русини цїнили в Свитригайлу свого вірного прихильника й союзника; його побіда мала бути побідою руського елєменту в вел. князївстві. За се йшли українські й білоруські князї й бояре за Свитригайлом за весь час йото полїтичної карієри. Найбільше докладно висловляє се Олєснїцкий в своїм, цитованім уже листї з 1432 р.: Русини тримали ся Свитригайла тому, що він обіцяв дати перевагу їх релїґії (розумій — взагалї руському елєменту) й опирати ся на них в своїй полїтицї; Русини не давали пізнїйше йому помирити ся з Ягайлом, аби знову в вел. князївстві не взяли перевагу елєменти литовсько-католицькі, відповідно до унїонних умов.

І дїйсно, Свитригайло не дурив сих надїй: „зявдяки прихильности Свитригайла і його підмозї, пише Олєснїцкий в тім же листї, характеризуючи обставини 1432 р., Русини взяли (в вел. князївстві) перевагу над Литвинами: вони мають в своїх руках майже всї важнїйші городи й уряди, чого не бувало за небіжчика Витовта” 9). Свитригайло дїйсно окружав себе Русинами і давав широке місце їх впливам в своїй полїтицї, се можемо ствердити на підставі Свитригайлових грамот — в його прибічній радї фіґурують майже самі Русини 10).

Але хоч Свитригайло був признаним проводирем Руси, він, яко завзятий противник Витовта й унїї з Польщею, знаходив собі прихильників і між Литвою. Так коли в 1419 р. підняло ся на Жмуди повстаннє против Витовта, Жмудини — сї найбільші литовські націоналїсти, хотїли висадити великим князем Свитригайла. Пізнїйше також доносили з Литви, що простий народ, незадоволений на Витовта за великі тягарі, хотїв би Свитригайла 11). Тим пояснюєть ся, що по смерти Витовта не тільки Русь виставила своїм кандидатом на вел. князївство Свитригайла, а й Литва також прилучила ся до нього.

Обставини, серед яких Свитригайло дістав вел. князївство, мають деякі неясні точки, бо не тільки реляції сторонників і противників Свитригайла, але навіть і звістки самих сих остатнїх сильно розходять ся між собою.

Одну крайність сторонничости представляє Длуґош, оповідаючи так, що тим часом як пани в. кн. Литовського зайняли зовсїм пасивне становище по смерти Витовта, чекаючи рішення Ягайла — чи схоче він взяти вел. князївство собі, чи уставить їм нового вел. князя, Ягайло з особливих симпатий до Свитригайла дав йому вел. князївство з власної охоти, против сподївань, і навіть против волї панів вел. князївства. Другу й противну крайність маємо в оповіданню Ягайла, що промовчує зовсїм вибір Свитригайла й свою згоду на се, натомість кладе натиск на те, що Витовт передав перед смертю вел. князївство йому, Ягайлови. У нього отже Свитригайло силоміць опановує вел. князївство, а самого Ягайла арештує й змушує, аби його потвердив. В дїйсности правда лежала по серединї: Свитригайло став вел. князем зовсїм лєґально, за згодою Ягайла, але згода ся не була вповнї добровільна, а дана під натиском обставин.

Як я піднїс уже вище, Ягайло й польські пани, очевидно, носили ся з гадкою не допустити до вибору нового вел. князя — пруські рицарі писали навіть, що Ягайло пробував силоміць забрати собі землї, але скільки не йде мова про Поділє, тут очевидне побільшеннє. Одначе супроти рішучої опозиції станів вел. князївства Ягайло з своїм двором мусїв відступити від своїх плянів. Литовські й руські пани однодушно заявили ся за вибором великим князем Свитригайла, й Ягайло не уважав можливим противити ся їх вибору 12). „Литовські пани”, оповідає сучасна нїмецька записка, „скоро тільки умер їх володар — вел. князь, зібрали ся з руськими панами разом і за згодою, відомістю й участю короля польського, що зіставав ся на Литві, вибрали великим князем Болеслава-Свитригайла, рідною брата короля”.

Що вибір Свитригайла був однодушний, се певно. Що Ягайло дав свою згоду на вибір, Свитригайла, також не підлягає сумнїву. Свитригайло, устами свого відпоручника на базельськім соборі, заявляв, що Ягайло признав його вибір і на знак передання вел. князївства надїв Свитригайлови на руку перстень. Про сю церемонїю інвеститури згадує також і Длуґош. Для уневажнення вибору польські пани підняли потім иньшу обставину — що вибір сей став ся без відомости станів коронних, умовленої в Городельськім актї 13). Неволя Ягайла у Свитригайла, коли в дїйсности мала місце, не стояла в нїякім звязку з самим вибором Свитригайла. Доперва пізнїйше, коли вийшов конфлїкт з Свитригайлом за Поділє, сей епізод з арештом Ягайла розкричали польські пани, аби кинути підозріннє на добровільний і свобідний характер згоди Ягайла на вибір Свитригайла 14).