Історія України-Руси. Том 4

22) LEKUrkb. VIII ч. 650, 657, 661, 662, 663, Давн. руськo-лит. лїтоп. с. 51, Cod. ер. saec. XV т. III дод. 18.

23) LEKUrkb. VIII ч. 661 (c. 392-3, пор. 404), 664, 667, 669, 673.

24) LEKUrkb. VIII ч. 677, 681, 685, 693, 701, 703, 724, 797. Лист Свитригайла з ориґіналу у Карамзїна V пр. 254. Давн. рус. лит. лїтоп. c. 51-2. Псковська в Пол. соб. лЂт. IV с.207. Длуґош IV c. 519-20.

25) Длуґош c. 499. З сим епізодом досить правдоподібно звязуєть ся реляція якогось польського старости (мабуть Кердеєвича) про погоню за Носом (звісна тільки з польського перекладу Пшездзєцкого, друкованого в старій польській ґазетї Gazeta Codzienna, 1854, а недавно передрукованого Радзїмінским Monografia xx. Sanguszk'ow I c. 81; згаданий тут кн. Казимир може й не помилка, як думав Вольф, а кн. Казимир белзький, з мазовецької династиї). Взята при тім в неволю кн. Гуркова обіцяла намовити свого свата кн. Носа до служби королеви, а Луцьк до підданства.

26) Длуґош IV c. 499 і 520-1, лист Жиґимонта до Ягайла з 25/IX 1433 у Ґолембіовского Dzieje pan. Wladyslawa Jagielly I c. 551 (лихо виданий), пор. Skarbiec ч. 1661. Сей лист Жиґимонта має в собі деякі неясности, і їх не можна розвязати, не маючи перед очима певнїйшого тексту. Питаннє головно в тім, чи вихідною точкою повстання на півночи був також Луцьк, чи Слуцьк — з теперішнього текста годї вгадати на певно. Непевна звістка про напад Носа і побіду над Поляками під Самбором у Коцебу, за ним у Вольфа R'od c. 22. Що до Холмщини, то Лєвіцкий представляє собі Кердеєвича якимсь спеціальним Grenzverweser-ом супроти Носа (ор. c. c. 186), але без всякої підстави. Кердеєвич в ролї старости тільки боронив собі звичайним способом своєї землї від волинських нападів.

27) Длуґош IV c. 520. Присяжні грамоти волоського господаря — Матеріалы для исторіи Россіи. Польши и Молдавіи Уляницкого ч. 29-30, Codex ер. saec. XV т. II ч. 216, пор. Длуґош IV 513-4.

28) LEKUrkb. VIII ч. 781, 797, 828.

29) Длуґош IV c. 521-2.

30) Сї потвердження, інтересні тільки підписами сьвідків (зміст повторяють вони незмінно з акту 1432 р.), видані недавно у Барвінського, док. 3 і 4. Грамота Ягайла з 1434 р. — Rzyszczewski Codex d Pol. I ч. 176.

31) LEKUrkb. VIII ч. 789 (на жаль, тільки реґеста). Подібні поголоски про замір Ягайла завести компроміс мім Жиґимонтом і Свитригайлом ходили ще зараз про проголошенню Жиґимонта — Skarbiec ч. 1629; але на сей раз ми маємо документ.

32) LEKUrkb. VIII ч. 781, 816, 849, 854, 855, 856, Skarbiec ч. 1686, Давн. русько-лит. лїтоп. c. 52.

33) З весни 1434 р. маємо листи Свитригайла, де він пише про заміри Поляків забрати у нього Луцьк і Кремінець і про успіхи Федька на Поділю — Skarbiec ч. 1684 і 1686. Про зраду в Луцьку й Київі — лист Ганса Бальґа з 6/IX 1434 р. LEKUrkb. VIII ч. 855 (c. 501). Бальґ обережно додає до сих новинок: was nu an dessen dingen al wores ist, das kan ich nicht gesagen. Звістку про Київ не маємо нїчим провірити. Але в тій формі, що там готовила ся зрада, але Свитригайло запобіг їй, нема в сїй звістцї нїчого неправдоподібного. Звістка про Луцьк оповіджена з великими детайлями, й подверджуєть ся згаданим донесеннєм Свитригайла, що Луцьк вернув ся до нього — Golebiowski Dzieje Polski za Jagielly II c. 37.

34) Про сей епізод див. прим. 34.

35) Про Кремінець і „майже всю Подільську землю” (очевидно, треба розуміти східнє Поділє) як свої волости пише Свитригайло 1/IV 1436 — Skarbiec ч. 1783.

36) Про сю конспірацію читаємо в листах Свитригайла — Raczy'nski Kodeks dypl. Litwy c. 364 і 367. Про спаленнє м. Герасима Давн. русько-лит. лїтоп. c. 52, псковські в Пол. собр. лЂт. IV c. 209 (тут похибка, що зміняє зміст) і V c. 28 (тут добре).

37) Лєвіцкий (Powstanie c. 240 і далї) пробував звязати всї сї вагання в одну велику конспірацію, що обіймала „як здаєть ся всю західню Русь”; її мотивом мало бути змаганнє до церковної унїї, а проводирем м. Герасим, котрого д. Лєвіцкий пропонував при тій нагодї на канонїзацію яко першого мученика церковної унїї. Все се одначе зовсїм фантастичне. Припускати, що київські пани, Федько, Ніс і Герасим були участниками одної конспірації, на сам перед трудно через хронольоґічну ріжницю. Не вже ж по тім, як Федько й Ніс відкрили свої карти вже в серпнї, Герасим ще пів року тягнув свої переговори (сї переговори й розпочаті мабуть були пізнїйше). По друге, неоднакова у них полїтична тактика: Федько піддаєть ся Польщі, Ніс і Герасим тягнуть до Литви. Що до унїонного мотиву — то се чиста фантазія, для якої бракує всякої підстави, хоч би тому що сам Свитригайло був прихильником церковної унїї, і зовсїм не за унїю спалив Герасима.

38) LEKUrkb. VIII ч. 906, 936, 969, 970, 976, 983, 1006, Codex ер. saec. XV т. III дод. 24, 27, 29, 32.

39) Про саму битву — Давн. руськ.-лит. лїтоп. c. 52-3, псковські в Пол. собр. лЂт, IV c. 209-210 i V c. 28, Длуґош IV c. 562-5, LEKUrkb. VIII ч. 985, 986 і 994.

Свитригайло й змагання українських і білоруських елєментів вел. кн. Литовськаго: Війна 1435, Свитригайло на Українї, утрата Білоруси, переговори Свитригайла з Польщею в 1436 р., полїтика галицької шляхти, союз з нею Свитригайла, заходи Жиґимонта коло Київщини й Волини, польське правительство вирікаєть ся Свитригайла, упадок Свитригайла.

Жиґимонт по сїй побідї почув себе вповнї паном ситуації. Справу з Свитригайлом уважав він покінченою. Настав час звернути фронт в другий бік — против польських інкорпораційних апетитів, против яких він заздалегідь, ще від самих початків свого пановання пильнував зміцнити свою позицію. Потрібні були союзники против Польщі, і тому Жиґимонт не схотїв іти з Поляками на Ливонїю по вилькомирській побідї. Як Витовт під Ґрінвальдом, так і Жиґимонт, що взагалї силував ся йти слїдами свого славного брата, хотїв собі зберігти в рицарях союзника для обрахунку з Поляками, що тепер виходив на чергу.

Замість походу на Нїмцїв, вислав він сина з військом заберати руські землї Свитригайла. Але тут так гладко не пішло. Тільки Смоленськ, приготований недавнею конспірацію, піддав ся Жиґимонтови, натомість Полочане й Витебляне не віддали ся й побідно витримали облогу литовських військ. Сам Свитригайло також не думав капітулювати й стягав недобитків своїх прихильників, та татарську поміч. Відсидївши ся в Витебську від литовського війська, він з кінцем року подав ся на полудень, як казали Нїмцям — аби стягнути Татар та за їх помічю вернути собі Смоленськ і оборонити иньші руські землї 1).

Під весну, дїйсно, бачимо Свитригайла в Київі. На Українї справдї треба було його присутности. Там рознесла ся була чутка, що Свитригайла нема вже на сьвітї, й як він сам каже, се було причиною, що намістник сїверський був піддав ся — кому, не знаємо, Жиґимонту чи Москві. Але коли Свитригайло зявив ся тут, сїверські городи вернули ся до нього. З татарською помічю рушив він на Поділє й вернув собі Браславщину. Волинь — земля Луцька й Кремінеччина також вернули ся до нього. 1 цьвітня він писав до вел. маґістра, що вернув собі вже всї руські землї, з виїмком Смоленська, до котрого думав тепер забрати ся. Він планував похід і на Литву з Татарами, та просив вел. маґістра ударити разом на Польщу. Але рицарі — й пруські, й навіть ливонські, уложивши під натиском обставин угоду з Польщею (31/XII 1435) і пообіцявши в нїй розірвати з Свитригайлом, не відважали ся вже нарушити сеї умови й мовчаннєм збували Свитригайлові листи 2).

Лїто принесло новий, ще тяжший удар, нїж ся утрата нїмецьких союзників: Полочане й Витебляне піддали ся Жиґимонту, „не чуя собЂ помочи ни отколе” 3). Вся Біла Русь отже була страчена. Се було особливо тяжко: і з становища литовської державної традиції і для Свитригайлових рахунків. На українські землї, хоч як вони були великі, в Литві все дивили ся як на провінції анектовані, властивою ж державою були землї литовські й білоруські. Тепер і ті й сї були для Свитригайла страчені. Тому то русько-литовський лїтописець, записавши підданнє Полоцька й Витебська, додає: „и нача князь великий Жедимонтъ княжити на великом княжении на Литовськомь и на Рускомь” — з Свитригайлом лїтописець від сього часу не рахуєть ся. Та й сильнїйшої опори українські землї не могли Свитригайлови дати: ми знаємо, що він операв ся на князївсько-панську верству, тим часом на Поднїпровю, так само і в Браславщинї ся верства була дуже слабка, а Волинь займала тепер досить непевне становище супроти Свитригайла.

По кількох лїтах боротьби Свитригайлу приходило ся думати про покору. Але старий дипльомат все ще шукав якоїсь штуки. Союз Польщі з Жиґимонтом знищив його — сей союз задумав він доконче розлучити. Притягнути до себе Жиґимонта не було надїї; значить приходило ся пошукати ласки у Поляків, хоч би цїною крайнїх уступок.

Поляки, як ми знаємо, захоочували Свитригайла до компромісу на початку 1434 р. Потім чуємо про якусь пропозицію переговорів від них на початку 1436 р. Та тут — з весною 1436 р. починають нас полишати джерела, перед тим розмірно богаті, так що ми тільки в деякій части можемо слїдити за полїтикою Свитригайла. При кінцї падолиста він писав вел. маґістру, що недавно уложив перемирє з Поляками, як той йому радив, — до дня св. Миколая (9 мая!). По тім, як оповідає Длуґош, він цїлу весну й лїто бомбардував своїми посольствами кор. Володислава, стараючи ся прихилити його до повного помирення й союзу. Але Жиґимонт дуже жалкував і нарікав на сї зносини Поляків з Свитригайлом та уложене з ним перемирє й рішучо противив ся всяким компромісам з ним. Тому польське правительство дуже здержливо приймало всї сї залицяння Свитригайла. Тодї Свитригайло сам 13 серпня зявив ся в Кракові, з великими дарунками королеви й його сенаторам. Але дарунки не помогли, й Свитригайлу пообіцяли тільки, що на зїздї польських станів в Сєрадзи, в жовтнї, візмуть його справу під розвагу 4).