Історія України-Руси. Том 4

Нарештї підкупність кафинських урядників — їх надужитя при обсадї уряда татарського аґента, „тудуна”, привели до того, що з кінцем 1474 р. татарські беки підняли ся й против Кафи й против Менґлї-ґерая й закликали султана на Ґенуезцїв. Лїтом 1475 р. зявила ся дїйсно сильна турецька фльота перед Кафою й почала бомбардованнє. Майже не пробувавши оборонити ся, Кафа піддала ся. Пішла страшна розправа. Масу народу порізано, забрано в неволю, а вкінцї всїх Італїйцїв забрано звідти до Царгорода. Так само знищено й иньші італїйські кольонїї чорноморського побережа. Упало князївство Манґупське й васальна держава ґенуезька в Матрезї. Крим цїлий став залежним від Турків, і від ґенуезьких кольонїй позіставали ся ледви поодинокі родини. Так закінчила ся історія італїйської кольонїзації нашого Чорноморя 35).

Примітки

1) Лїтературу див. в прим. 40.

2) Див. т. III 2 сеї Історії c. 163.

3) Про турецькі осади й кочовища в Добруджі оповідаєть ся в історії міґрації Із-еддіна до Криму, в другій половинї XIII в., але ся звістка взагалї досить неясна — див. Сеід Лукмана в Оґуз-наме, вид. Ляґусом; оповіданнє се наведене у Смірнова ор. c. c. 13, і він толкує його так, що тут іде мова власне про еміґрантів Із-еддіна. Але Брун (Черноморье II c. 833) нпр. розумів се так, що Із-еддін уже застав в Добруджі Турків, і се толкованнє, по моєму, зовсїм можливе.

4) Див. у Тізенгаузена Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 117, 161, пор. 197, 236-7, 378. Але в декотрих з сих звісток не можна зміркувати, чи йде мова про Зелїзні ворота дунайські чи дербентські.

5) Див. в т. IIІ 2 сеї Історії 1. c.

6) Тизенгаузенъ Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 195, 348, 411-2, пор. Смірнов ор. c. с. 98, 99-7.

7) Тизенгаузенъ op. c. с. 389.

8) Див. т. I с. 70, 74, т. II с. 510-3.

9) Трактат у Тафеля Urkundenbuch zur Handelsgeschicchte Venedigs І c. 452. Пок. Брун вправдї бачив в нїй згадку про Судак — Суґдею — Sagudai (M'emoires do l' acad. des sciences de S. Petersbourg S'erie VII т. X ч. 9), але Гайд довів йому помилку (Bulletin de l' acad. de S. Petersbourg, 1869, т. XIII c. 269 і далї), і Брун відступив від своєї гадки — Черноморье І c. 196.

10) Про торговельні зносини Крима з Малою Азією особливо Рубрук — Recueil des voyages IV c. 215, ібн-ель-Атир — у Defr'emery Fragments de g'eogr. et d' histor. arabes, Journal asiatique серія IV т. XIV c. 461 і далї, також в Ученых Зап. петерб. акад. І и III отд. т. II с. 660, 662 і у Тізенгаузена c. 26-7; див. також у мене т. I 2 с. 253.

11) Факт сей піднїс ще Фальмераєр — Originalfragmente, Chroniken, Inschriften zur Geschichte des Kaiserthums Trapezunt (Abhandlungen der historischen Classe der Bayerischen Akademie т. III, 1841 ст. 110 i 144), але в лїтературі сей факт тодї якось не прийняв ся. Потім піднїс його Гайд (Geschichte des Levantehandels) і Кунїк (О запискЂ Готскаго топарха). З сього становища пояснив Ф. титул трапезунтських цїсарів XIII-XIV в. — , — див. тексти Фальмераєра c. 87, 92, 103. Залежність кримських міст від Трапезунта потверджуєть ся виданою у Фальмераєра біоґрафією Трапезунтського героя Евґенїя, де причиною війни Трапезунта з іконїйським султаном стає пограбленнє в Синопі в 1223 р. корабля, що віз трапезунтському цїсареви річні податки з кримських провінций ( о Г, , Г (андронїк Ґід, тодїшній трапезунтський цїсар) — с.72. Уривок з панеґірика византийського номофїляка Евґенїка, де Трапезунт зветь ся столицею , тамже с. 145.

12) Як тут в дїйсности комбінувались чи мінялись впливи царгородські й трапезунтські за Палєольоґів, се зістаєть ся незвісним. Натяки на залежність Крима від Палєольоґів зібрав Брун в своїй мо

ноґрафії про Судак (Черноморье II c. 134); особливо важна тут звістка Дуки, що цїс. Мануіл II дав свому сину в державу чорноморські землї сусїдні з Xозарією — ed. Bonn. p. 134.

13) Татар-xристиян в Судаку вичисляють записки Судацького синаксаря XIII-XIV в. — Записки одеського істор. товариства т. V (Арх. Антонинъ, ЗамЂтки XII-XV в., относящіяся къ крымскому городу СугдеЂ, приписанныя на греческомъ синаксарЂ, — важне джерело до історії Судака). Про турецьку кольонїзацію — Смірнов ор. c. c. 6 і далї, про вірменську Гайд ор. c. II c. 174, Брун Чорноморье II c. 139.

14) Лїтература її в прим. 41.

15) Про се у Гайда Geschichte des Levantehandels І c. 208 і далї.

16) Як великий був наплив венецьких купцїв в Візантиї, показує нпр. звістка, що підчас розриву з Венецією в 1171 р. в самім Царгородї арештовано 10.000 Венеціан. Сучасник Евстатій під кінець житя Мануіла Комнена († 1180) рахує в Царгородї на 60.000 Латинян — переважно се були італїйські купцї, і між ними головно венецькі.

17) Див. про се у мене т. II 2 c. 512.

18) Трактат 1261 і 1265 рр. — Liber jurium reipublicae Genuensis (Historiae patriae monumenta VII) I 1350, Тафель і Томас Urkundenbuch Venedigs III 70.

19) Сама назва Кафи ( К) на місцї Теодосії приходить у перве в De administr. imperio Константина, гл. 53. Ласкін, в своїх примітках до сього тексту (Сочиненія Константина Багрянороднаго „О емахъ” и „О народахъ”, Москва, 1899, ст. 197) висловляє підозріннє, що ся назва тут інтерпольована. Дїйсно, ми не стрічаємо її потім аж до ґенуезьких часів (у Едрізї нпр. її нема).

20) Перша згадка ґенуезької кольонїї тут належить до війни султана Кіляуна, коли на поміч Ґенуезькій кольонїї в Триполїсї вислав воєнний корабель кафинський конзуль Паолїно Доріа — Annales Januenses c. 324. 1290 р. був уже зладжений статут сеї кольонїї, з тою ж орґанїзацією, яка звісна пізнїйше — Canale І c. 227. Про час і обставини засновання кафинської кольонїї каже Никифор Ґріґора, що писав в 50-х рр. XIV в (II 683 ed. Bonn.), але його оповіданнє дуже загальне; одинокі реальні вказівки — що кольонїю сю засновано не дуже давно, за позволеннєм якогось (татарського хана?). Італїйський хронїст Stella, що писав коло 1400 р., також каже, що ґенуезька кольонїя в Кафі заснована не так давно — Мurаtori, Scriptores XVII c. 1095. Сї вказівки не позволяють дуже відсувати час її засновання від останньої четвертини XIII в. На значно ранїйші часи клали її заснованнє давнїйше з огляду на Мономахову лєґенду, звязану з Кафою у Герберштайна — див. у мене т. І 2 c. 450. Про заснованнє Кафи див. іще Heyd Geschichte II c. 159-166.

21) Про кольонїзацію Кафи див. у Гайда II c. 174-5, Бруна II c. 138-140, Юрґевича в Записках одеських V c. 828.

22) Про торговлю Польо в Судаку у Гайда І c. 331-2.

23) Про виїзд Венеціян з Чорного моря — annales Januenses c. 244, про судацьке консульство — Canale II c. 441, про торговлю Geographie d' Aboulfeda par Reinaud II c. 319.

24) Про війну 1296 р. Гайд II c. 171 нїм. вид.

25) Про нього Гайд II c. 168-170, Брун І c. 140.

26) Див. у мене в т. І 2 c. 70.

27) Про них Гайд II c. 193-4, 378-9, Брун II c. 322-3, пор. II 2 c. 517-8.

28) Див. звістки у Бруна Черноморье І c. 222-3 і Гайда ор. c. II c. 397-8.

29) Звістки зібрані у Гайда II c. 180-192 , і Ковалевского Изъ исторіи Азова.

30) Стан торговельних відносин Тани по тих пригодах малює подорож в Тану 1436 р. Йосафата Барбаро (особливо гл. XII); видана з перекладом в книзї Библіотека иностранныхъ писателей о Россіи, І (1836).

31) Натомість Ґотія гірська разом з деякими сусїднїми округами творила в XV в., а може й ранїйше, осібне князївство під зверхністю Орди, а часом і Ґенуезцїв. Її князї звали ся domini Gothiae, або signori de la Tedoro, по імени своєї столицї — Теодоро, инакше Манґуп, не далеко Бакчісарая. Се князївство істнувало до р. 1475, коли забрали його Турки. Про нього особливо у Бруна II c. 229-232 і Васїлєвского Житіе Іоанна готскаго в Ж.М.Н.П. 1878, І; иньшу лїтературу див. у мене в т. І 2 прим. 21.

32) Маємо два однакові тексти сеї умови, як тепер звичайно розуміють — проєкт з кінця 1380 р. і текст формально прийнятий, з лютого 1381 р. — Silv. de Sasy Notices et extraits XI c. 52 і далї, Olivieri Garte е chronache manoscr. c. 72. Про них Гайд II c. 208-9, Брун I c. 224-226, Смірнов op. c. c. 132-7.

33) Про се зараз низше.

34) Див. про се в т. VI c. 22 і 44,пор. Akta gr. і ziem. VI ч. 67.

35) Історія її упадка у Гайда II c. 381 і далї, нїм. вид. (тільки використані там джерела належить доповнити кількома реляціями, виданими в VII ч. II Atti della soc. Ligure — вони лише в части використані і в французькім виданню). Також Смірнов c. 259 і далї. Про заходи Кафи знайти поміч і опору в Польсько-литовській державі див. Hubert Pamietniki historyczne, ч. І, Длуґош V c. 372.

Сформованнє Кримської орди: Татари в Криму, полїтичне відокремленнє Крима, Хаджі-ґерай — його походженнє й перші стадії дїяльности, Ґераєва лєґенда, Девлєт-бірди й його правдоподібна тотожність з Хаджі-ґераєм, утеча Хаджі-ґерая на Литву, остання фаза дїяльности й смерть Хаджі-ґерая, зазначена ним полїтика Кримської орди.

Вернїмось до сформовання Кримської орди. Татари навістили Крим уже підчас свого першого приходу і тодї, на початку 1223 р., взяли й пограбили Суґдею. Потім вони повторили свою візиту при другім походї, в 1239 р., а лишивши ся панувати в Кіпчаку, розтягали свою власть і на Крим, побираючи звідси ріжні данини і на задокументованнє своєї власти від часу до часу чинячи погром то в тім то в иньшім містї 1). Морське побереже одначе цїкавило їх меньше, натомість в степах Криму і на північнім його згірю осїдають вони з часом в значнїйших масах, і тут лежить властиве огнище татарської кольонїзації Криму. Резіденцією татарського намістника в Криму, як ми вже знаємо, в XIII-XIV в. був Солхат. Пізнїйше, від 2-ої пол. XV віку татарський центр переходить на захід, в околицї Манґупа й иньшого, загадкового, стародавнього кримського гнїзда — Киркйора або Чуфуткале — „Жидівського городу”, викованого в скалї 2).