Історія України-Руси. Том 4

Минув май і червень, а литовських відпоручників в Люблинї не було. На пригадки короля нарештї в липнї вислано відпоручників, але вони привезли тільки інструкцію, а не мали повновласти „до вступку въ речЂ”, як казав король, себто до яких небудь змін і уступок в переговорах. Самої інструкції не маємо, але зміст її знаємо досить докладно.

Перед усїм, переховані для нас промови на берестейськім соймі сеніора литовської ради виленського біскупа Валеріана Протасевича і нотатки до Олександрового привилею, пороблені ним чи якимсь иньшим литовським сенатором для унїонних нарад, дають дорозумівати ся, що підставою для переговорів брано акт 1501 року. Протасевич радив консеквентно тримати ся умов інструкції 1563 р. і більских пропозицій. Призвати спільну елєкцию, але з захованнєм окремішности кождої держави, з задержаннєм титулу в. князївства й церемонїї „підношення” в. князя 23). Спільні, сойми прийняти для спільних справ, але поруч них заховати осібні литовські. Так само й рада в. князївства литовського аби функціонувала далї, ведучи наради в присутности короля й без короля. Уряди литовські, розумієть ся, задержують ся також 24).

Зміст виладженої литовським соймом інструкції переказує пізнїйший історик Литви Коялович (з XVII в.) що, видно, мав її перед очима. Він зводить її до таких тез: спільна елєкція короля на границях обох держав, на рівних правах з Поляками (се „рівне право” стилїзоване одначе не ясно); спільні сойми по черзї — раз в Литві, другий раз в Польщі; союз против усїх ворогів; Поляки не будуть пробувати робити потім нїяких змін в сих умовах 25). Отже се було-б повтореннє, з деякими новими обмеженнями, пропозицій варшавського сойму.

На люблинськім соймі коронні стани умов сеї інструкції не прийняли, а що литовські відпоручники не мали уповажнення до яких небудь змін в нїй, то прийшло ся відкликувати ся до литовських станів до Берестя. Але звідти, з литовського сойму нових пояснень в сїй справі не можна було діждати ся так довго, що коронні стани хотїли вже розїздити ся з Люблина. Король був також дуже незадоволений на литовські стани, що вони поминули його в сих переговорах, про унїю: не прислали йому своєї інструкції наперед і не удали ся до його посередництва з коронними станами, а до сих безпосередно, так що він не уважав можливим вдавати ся в їх переговори. Але все таки він задержав ще коронні стани в Люблинї на свою відвічальність, „абы по такъ частыхъ зъЂздахъ и подъ тыми часы пра†съ поруганьємъ отъ посторонныхъ такъ важныє справы въ розорваньє не приходили”. Намовив також коронні стани вислати своїх делєґатів до Берестя для переговорів з литовськими станами: сї делєґати мали нахилити їх, аби приїхали до Люблина для спільного соймовання 26). Заразом осібним листом, висланим з писарем своїм Лаврином Войною, король пильно просив панів-раду, аби вони „для доброго земского и речипосполитои въ томъ труженья и працъ своихъ не литуючи а здЂ до Люблина, гдЂ самъ єго королевская милость парсоною маєстату своєго господарского мЂшкати рачить, зъЂхати ся рачили и справы уніи належачіє въ сполной згодЂ и братской милости зъ обу сторонъ речи потребныє зносячи и уважаючи, тымъ пилнЂй, пружЂй (predzej) и статечнЂй отправовати могли 27)”.

Та даремно розсипав король в сїм листї комплїменти панам-радї, даремно запевняв їх, „ижъ съ стороны пановъ Поляковъ ни на што милости братской противного, а чого Боже уховай — вольностямъ и свободамъ вашей милости образливого вытягати не будутъ, одно ровного братства для вЂчныхъ и потужнЂйшихъ потребъ обоєго панства земскихъ и речи посполитоє въ сполности вживати жедаютъ”. Даремно заходили ся нарештї коло сього й коронні відпоручники — литовські стани дали ім 29 липня відмовну відповідь 28). Близше її змісту не знаємо. Бєльский каже, що литовські стани від приїзду на люблинський сойм вимовили ся небезпечністю від Москви; правдоподібно се й був мотив відповіди, даної коронним відпоручникам. Принаймнї, виправляючи на початку серпня (5/VIII) нових послів до коронних станів, литовські стани повідомляли їх, що з огляду на небезпечність вел. князївства від ворогів не можуть соймувати довше — отже підносили той сам мотив. Через сих послів вони просили коронні стани дати їм відповідь на пропозиції в справі унїї, дані через попереднїх відпоручників, а дальші переговори відкладали до дальшого сойму 29). Так, з великою конфузією для короля, що запевняв коронних послів в найлїпших замїрах литовських станів, скінчив ся нїчим ще оден унїонний сойм.

В рецесї люблинського сойму (датованім 15/VIII 1566 р.) король заповів новий спільний сойм литовсько-польський, „відповідно до бажання й прошення панів литовських”, на другий рік, по короннім соймі, визначенім в Пйотркові 30). Литовський сойм, зібраний зимою 1566/7 р. в Городнї, здаєть ся, унїєю не займав ся; з постанов його інтересна з сього становища тільки одна — стани постановили просити грошевої помочи на Московську війну від Поляків, „яко своєє братьи и суседовъ ласкавыхъ” 31). Що при сїм не згадано нїчого про унїю, се було не без значіння. За те не забули за неї Поляки, зібрані весною 1567 р. на Пьотрковськім соймі. Вони пригадали королеви обіцяний спільний сойм, і в соймовій конституциї король прирік, що відповідно до постанови Люблинського сойму 32), зложить на другий рік (1568) спільний сойм — „станам Польської корони з станами в. кн. Литовської держави”, для покінчення справи унїї; „а той сойм не має нїчим иньшим зачати ся як тільки від унїї, аби справа ся скінчила ся” 33).

Окрім того сойм вислав делєґацію до литовських панів, під проводом підканцлєра Мишковского — візвати їх до скоршого закінчення справи унїї. Делєґація ся мала конференцію з литовськими панами на воєнних зборах литовського війська в Молодечнї, в осени 1567 р. Сучасний польський хронїст Ґурнїцкий каже, що Мишковский дав при тім дуже гарну промову до литовських панів — вказував на потребу згоди й любови між обома державами, на шкоду, яку терпить Литва через те, що справа унїї протягаєть ся, та пригадував приречення, умови й привилеї унїї. Але й ся piekna промова не рушила литовських панів: вони відповіли, що унїї не противні, тільки хочуть, аби вел. князївство Литовське при тім не було нї в чім понижене і не понесло нїяких страт „анї в своїх титулах, анї в праві, анї в доходах” 34).

Відповідь ся дуже мало доброго заповідала на той будущий спільний сойм, але певного рода протестом против сеї відпорности панів була петиція литовських станів, зібраних під той же час на нарадї в Лебедові: вони просили в. князя конче на другий рік зібрати спільний литовсько-польський сойм 35). Крім загальної, вже добре нам знаної тенденції литовської шляхти до унїї, на сю петицію мусїли ще й спеціально вплинути тодїшнї незвичайно тяжкі обставини московської війни — вічна трівога й тяжкі податки: на тім же зїздї ухвалена була друга серебщизна на р. 1567 — річ в литовській парляментарній практицї нечувана!

Очевидно — під натиском шляхти, на соймі в Городнї, скликанім на весну 1568 р., литовські стани поставили вже до в. князя загальне своє прошеннє про спільний сойм. Вел. князь пообіцяв, що в тім же роцї роспише повітові соймики, потім литовський сойм, десь при польській границі, і звідти литовські стани поїдуть на сойм з станами коронними 36). Протягнувши трохи час своїм звичаєм, в. князь дїйсно розписав на падолист соймики, а на грудень визначив зїзд литовським станам в Воїнї. Кождий повіт, відповідно до нового статута, мав вибрати двох послів, „людей бачнихъ и ростропныхъ” і дати їм „моцъ зуполную”, аби вони могли щось постановити, як каже в. князь в своїх листах, „около сполного звязъку — доконченья унеи” 37). Але що соймові листи припізнили ся, спізнив ся й загальний зїзд у Воїнї, а в дальшій лїнїї — й спільний польсько-литовський зїзд. Він був визначений в Люблинї, перед Різдвом (23/XII), але пани й посли литовські, та й коронні, поспізнювали ся, поприїздили тільки по сьвятах, і тільки 10 сїчня 1569 р. роспочав ся на віки славний Люблинський сойм 38).

Примітки

1) Zrzodlopisma do dziej'ow unii II ч. l c. 384-5.

2) Дневник Пьотрковського сойму 1565 р. (як низше) c. 83. Бєльский с. 1154. Дата сойму у Любавского op. c. с. 676-7 (з актів Литовської Метрики).

3) Sprawe unii takowej, kt'ora sie na tem sejmie Buskim stanowi'c mа, nie inem czym jedno niewola by'c rozumiejac, jako od Moskiewskiego przezmoc, tak od pan'ow Polak'ow per artem. Зрештою Радивил не противний унїї, тільки хоче такої, jakiej przodkowie polscy i litewscy chcieli (польські предки тут очевидно, додані з гречности) — zeby reka reke myla etc. (Lachowicz Listy c. 246).

4) Lachowicz Listy Zygm. Augusta c. 206, пор. 244-5.

5) Більський привилей в XXIII т. Временника москов. істор. тов., і в новім, поправнїйшім виданню у Любавского ор. c. док. ч. 48.

6) Artykuly w Bilsku spisane, z kt'oremi Litwa do Parczowa przyjechala, niezno'sne byly — Дневник сойму 1565 р. c. 83.

7) Відклики до „більських. розмов” в промовах В. Протасевича — Dziennik Warszawski 1826, V c. 165, 166 (bis) 167 і 168 див. вище c. 487).

8) Дневник сойму 1565 р. c. 43, 83, пор. 51, 309; Бєльский с. 1154-5. Дати парчовського сойму у Любавского ор. c. c. 677. Близших відомостей більше про нього не маємо.

9) Дневник сойму 1565 р. друкований в І т. Bibliotek-и ordynaсуі Krasi'nskich, 1868. Йому чомусь особливо пощастило в розвідцї Д. Запольского: збувши кількома словами Варшавський сойм, він дуже докладно спиняєть ся коло Пьотрковського, так що у нього він в історії унїї здобуває таке значіннє, якого зовсїм не мав в дїйсности. Робить се таке вражіннє, як би автор не бачив дневників попереднїх сеймів (в Росії се й не було б дуже дивно, але автор про се нїчого не згадує), й натомість з дневника Пьотрковського сойма постарав ся витягнути що лише можна для історії унїї. Загальне осьвітленнє теж непевне: після варшавського рецеса „справа унїї вступає в нову фазу розвою: Поляки хочуть зробити унїю справою внутрішньої полїтики, як одну з складових частин екзекуції прав” (c. 16). В дїйсности такою складовою частиною екзекуції унїя була від 1550-х рр., і як раз на соймі 1565 р. бачимо противний поворот: шляхта помічає, що таке поставленнє питання звернуло ся против її інтересів й виступав против нього.