Історія України-Руси. Том 7

Се все мусїло взяти під розвагу військо козацьке, вислухавши відомости і листи, привезені його посольством. Цїлий день 4/XI пройшов в нарадах. Не вважаючи на значні страти в попереднїх битвах (як каже польський дневник, самі козаки по закінченню переговорів признавали ся, що згинуло їх в битвах сеї кампанїї 8 тис), військо козацьке було ще значне. Поляк участник походу каже, що було його по всїм тім в таборі „що найменьше 20 тис." ¹²). Але перспектива дальшої війни не усміхала ся й козакам. В раптовім походї з під Крилова „урвано" їм значну частину обозу, з припасом і запасом, і так спішно закладаючи табор на новому місцї, не могли вони зробити його так як треба. З огляду на все отсе рішено капітулювати. В вечері до польського табору приїхали посли, які заявили, що два пункти становлять головну перешкоду: козаки не можуть згодити ся на видачу провідників попереднїх своєвільств і на цифру реєстру, бо по за реєстром лишить ся яких 45 тис. і виписки їх неможна буде перевести. Так записує дневник ¹³). Деклярація козацька (третя з ряду), яку маємо на письмі ¹⁴), заявляла також, що козаки „нїяким чином і з ріжних причин" не можуть видати проводирів, „бо старший як посол вибираєть ся до кождої справи однодушно цїлим військом і мусить те робити, що військо йому накаже — тому не вони, але ми, все військо завинило перед королем і річеюпосполитою", і військо просить сю провину вибачити. В справі реєстру: „трудно нам згодити ся, аби військо обмежити всього пятьма тисячами, бо між нами знайдеть ся більше десятка тисяч таких людей, що по 10, 20 і 30 лїт займали ся рицарським дїлом на службі річипосполитій, шаблею кавалок хлїба собі добували і калїцтва терпіли. Як же такий чоловік, бувши свобідним, мав би тепер підлягати юрисдикції панській? Віддаємо се на ласкаву розвагу панів комісарів і покірно просимо їх, аби не вимагали від нас того, що могло б учинити тільки розрух між нами. Тим більше, що сеї зими однаково тяжко робити між нами порядок (переводити реєстр): в полї трудно, а зібрати все військо в якімсь містї — велика тягота людям і спустошеннє мусїло б бути; а як дасть Бог, на весну, коли на полї нам лекше зібрати ся, не чинячи людям тяготи, можна буде зробити, хоч би й при п. комісарах — коговони з себе до того визначать".

В иньших справах заявляли готовість піддати ся давнїйшим комісарським постановам. Годили ся вийти з шляхетських маєтностей, тільки щоб будинки і „розробки" (ґрунти розроблені) їм сплачено. Пробували випросити собі, щоб заховано їм право вибору старшого — „хиба як би ми були покликані куди небудь на королївську службу, міг би бути хтось від короля з нами, як колись бував Оришовский" (в ролї королївського комісара, не властивого гетьмана козацького). Просили осібної платнї для старшини, на армату. Хотїли, аби дано приміщення на найблизшу зиму в якихось містах для козаків і армати з огляду на спустошеннє України польським військом. Повторено бажаннє, щоб нагорожені були шкоди, починені польським військом, щоб вернено жінок, дїтей, майно — „де б хтосъ пізнав своє або в таборі знайшов" ¹⁵).

Кінець кінцем комісари рішили ся зробити такі уступки: не жадати видачі провинників, дати амнестию всїм за минуле. Підвисшити реєстр до 6000 і додати платнї на військо 10 тис. (разом 60 тис. зол.), а осібно старшинї ¹⁶). В справі іменовання старшого теж учинено компроміс: рішено, що козаки будуть вибирати кандидата на гетьманство, а гетьман польський, іменем короля, буде його їм „подавати" (затверджувати властиво) ¹⁷); і так зараз „по виборі ними зпоміж їх самих" Мих. Дорошенка, гетьман „подав" їм його за старшого. Тільки як би в великім віддаленню від короля і гетьмана козацькому старшому тралило ся вмерти, можуть козаки собі тимчасово вибрати гетьмана самостійно ¹⁸). На тих підставах зараз списано комісарські постанови ¹⁹).

– За минувше козакам давала ся амнестия, на будуще вони обовязували ся занехати всякі зносини з стороннїми держави, не ходити походами на них своєвільно, анї на море не виходити, човни зараз попалити, на будуче їх не робити, бути в послушности і в „юрисдикції замкові, духовні і міські не вдавати ся", та віддавати „належне поважаннє і послушність" старостам і урядам. На се гетьман зложив присягу, що не поведе без волї правительства свого війська на Туреччину анї морем анї землею, не збиратиме „анї куп, анї охотників, анї виписчиків", а всяких своєвільників каратиме. В тім же дусї послушности і повздержности від самовільних походів зложили присягу „отамани, чернь вся, військо запорозьке його кор. милости" по даній йому формулї присяги.

Шеститисячний реєстр війська мав бути зладжений в шести тижнях, до дня 18 грудня, і переданий властям. Протягом дванадцяти тижнїв мали козаки вийти з маєтностей шляхетських, попродавши ґрунти і будинки людям, котрі згодили ся б віддавати панови „повинности і підданство"; в панських маєтностях могли б зістати ся тільки ті з війська, „котрі будуть своїм панам послушні і котрих пани схочуть терпіти". Козакам позволяєть ся всяке przystoine pozywienie з торгу, ловлення риби і звіра, без шкоди одначе для доходів старостинських.

Тисяча козаків — чи скільки вкаже коронний гетьман — буде пробувати як залога на Запорожу. Иньше військо козацьке буде стояти „за волостю", і відти, куда їм вкажуть гетьмани, буде ходити в поміч польському війську, уважаючи, щоб у тих переходах нї в чім не обтяжати людности. За се діставатимуть платню — 60 тис. золотих річно, що будуть виплачувати ся їм на св. Ілю в Київі.

Сей протокол, уложений від імени комісарів, в тріумфальнім все таки, хоч і досить здержливім тонї ²⁰), стверджено підписами козацьких старшин. За Дорошенка, „тому що писати не вміє", підписав ся оден з шляхтичів; іменем иньших і всього війська — новий писар військовий, Сава Бурчевський ²¹). Вислані до козацького табору Собєский і Балабан вислухали козацької присяги, і ріжних говорень, які „хитрі Малороси" вважали потрібним говорити „панам", аби сказати „что нибудь пріятное". „Нарікали на свою глупоту і непокорність, що привели їх до такого кроворозлитя, і признавали, що нема лїпшого війська над лядське, а по нїм запорозьке", записує польський дневник. Другого дня новий гетьман з старшиною приїздив до польського табору; Конєцпольский витав їх і частував. А другого дня, відслуживши мшу, військо польське рушило назад, тоюж дорогою. Перейшовши Рось, Конєцпольский визначив своїм полкам становища на зиму, і поїхав до Бару до дому. Комісари розїхали ся теж ²²).

З тріумфом був відісланий королеви папіровий трофей сеї довго плянованої кампанїї — протокол комісії. Зброєю вимушено у козачини, що сама вона перечеркнула свій рахунок за хотинські послуги і подвиги, за які так багато сподївала ся, за які так багато її обіцювано.

Змушено її замовчати про свої найосновнїйші домагання, відступити від того що признавала вона елєментарними вимогами свого істновання.

Фізично не можливо було втиснути в рами реєстру всїх старих, довголїтнїх козаків, що брали участь у стількох кампанїях для річипосполитої, на її заклик. Фізично не можливо було прогодовувати ся тому війську, яке річпосполита хотїла задержати в своїй службі, коли воно зрікало ся заграничного заробітку і заразом не діставало нїяких домашнїх джерел утримання.

Нїчого! Від козачини вимушено се. Вона мусїла істнувати для потреб річипосполитої, нїчого їй не коштувати, і нїчим не давати відчувати свого істновання.

Жити надїєю на марну платню, що звичайно не виплачувала ся. Пробувати „поза волостю", так щоб і дома її не було чути, і сусїдні держави не відчували її істновання. При всїй реальности сього істновання знайти собі якусь над — натуральну сферу, четвертий вимір геометричний.

Польські державні і воєнні мужі осягнули се. Неможливе стало можливим.

В протоколї принаймнї.

Се був оден з типових паперових і атраментових тріумфів, що розроджували ся потім звичайно морями крови, біди і злоби.

Примітки

¹) Дневник — Zbi'or c. 149-152, Журковский с. 97-8.

²) Журковский, вихваляючи подвиги свого колєґи Хмєлєцкого, занадто рожево представляє його успіхи.

³) Дневник каже, що військо зостало Потоцкого і Тишкевича ubiezpieczonych nieco kozackimi traktatami; сї слова дослїдники перекладали так, що мовляв сї полки зміцнили свої позиції на козацький спосіб. Переклад, думаю, не можливий.

⁴) Wiele piechoty niemieckiej poginelo, i koni sila nastrzelali, takze kawaleriey zacney padlo niemalo, записують Pamietniki do panow. Zygmunta III, I c. 124. Gdzie i z naszey strony krew lac sie musialy y towarzystwa kilkanascie (!) z naszych zginelo y rotmistrz kozacky pan Rogowski, koni takze sila barzo nastrzelano i nazabiano — сучасна записка, Публ. бібл. F. IV 96 л. 43.

⁵) Дневник — Zbi'or с. 152-6, тамже листи Мясковского і Конєцпольского с. 164-5, 228-9, Журковский с. 99-100.

⁶) Zbi'or, с. 175-7.

⁷) Ibid. c. 157.

⁸) Ibid. c. 199.

⁹) Zbi'or с. 200, доповняю й поправляю деякі ймення по рукоп. Публ. бібл. № 241 с. 624 Тут сей реєстр послів виглядає так: Piotra Odinca, Iana Larzia, Lwa Barute, Iana Buczynskiego, Andrzeia Kudinowskiego, Mikolaia Bolbosa, Iwana Horuskiewicza, Stephana Mikytucza, Bohdana Passyne a Iwana Pekaczewskiego.

¹⁰) Zbi'or c. 199-207, Zrz'odla II c. 180, 'Zurkowski c. 101.