Історія України-Руси. Том 7

Але ся традиційна полохлива полїтика литовська Вишневецькому була не по мисли. Тим часом як литовське правительство силкувало ся затримати добрі відносини з Кримцями й звернути їx против Москви, Вишневецький як раз звернув ся в московський бік. Правдоподібно се був його власний плян, зовсїм натуральний і льоґічний: іґноруючи державне суперництво Литви й Москви, свою степову політику вести, опираючи ся на обидві сї держави, що рівно терпіли від Орди і з українських пограничних земель своїх противставляли козацьку оборону сим руїнним атакам Криму. Сама ся полїтика не була нова. Уже в 1530-х рр. хан скаржився в кн. литовському, що черкаські старости, іґноруючи ворожнечу Литви й Москви і союз Литви з Кримом, уживають на свою службу путивльських козаків (себто з українських земель в. кн. московського), насилають їх на татарські улуси разом з козаками черкаськими й канївськими ⁹). Зовсїм натурально, що й Вишневецький задумав притягнути Московську державу до спільної боротьби з Кримом й суперництво інтересів, з традиційним науськуваннєм Орди одних на другого, заступити спільною боротьбою з сим спільним ворогом. Але Вишневецький мав всї причини не хвалити ся перед часом такими плянами з огляду на офіціальний союз Литви з Кримом против Москви, а в московських кругах, з свого боку, не мали причини признавати інїціативу сього ефектовного пляну чужинцеви Вишневецькому. Офіціальна московська лїтопись говорить про перші стадиї боротьби з Кримом, як про дїло самих московських воєвод, зовсїм іґноруючи Вишневецького. Але він був без сумнїву правдивим інїціатором сих плянів, які в московських кругах также скоро опадають потім, як нагло виникли з його виступленнєм.

В мартї 1556 р. московське правительство заповіло похід на Крим, Днїпром на Низ, під улуси кримські. Провід дано дяку Ржевскому; вихідною точкою мав служити Путивль. Ржевский мав побудувати човни на верхівях Псла і з путивльськими козаками йти „добувати язиків”, провідувати „про царя” (хана). Офіціальним приводом служили вісти, що хан збираєть ся походом на московські землї ¹⁰). В дїйсности, очевидно, подвигнули до того московське правительство ради й представлення зроблені Вишневецьким через путивльських козаків, участників його нових заходів і плянів. І при великій обережности і неособливій скороспішности московської бюрократії, мусимо думати, що свої заходи коло спільної акції з Москвою Вишневецький мусїв зачати досить довго перед тим — десь слїдом по своїй візитї в Туреччинї. В червнї Ржевский доносив уже про свої успіхи. Він писав, що на Днїпрі приступили до нього козаки черкаські і канївські, в числї 300, під проводом своїх отаманів Млинського і Михайла Єськовича. З ними і з своїми путивльскими козаками Ржевский пішов під кримський городок Іслам-кермен (на долїшнім Днїпрі, коло перевозів, де теп. Каховка), але Татари мали вісти про них і замкнули ся в замку. Козаки зайняли тільки коней і худобу, й пішли під Очаків. Тут здобули ,,острог” (місто), побили Турків і Татар, забрали багато „язиків” (полонянників) і пішли з тим назад. За ними погнали ся санджаки (турецькі коменданти) з Очакова й Тягинї з великим військом, але козаки в Днїпрових очеретах зробили засїдку, побили з рушниць багато людей і змусили їх вернути ся. Потім під Іслам-керменом догонив їх калґа з великою ордою („съ нимъ весь Крымъ, князи и мирзы”, як писав хвалькуватий дяк). Козаки заложили ся на Днїпровім острові й почали відбивати ся від Орди, відстрілюючи ся з рушниць. Шість день добували їх Татари, але добути не могли, й відступили кінець кінцем. А козаки зайнявши в ночи кінські стада, забрали їх на острів і перебравши ся з річного війська в кінне, пішли навпростець через степи ¹¹).

В усїй тій реляції нема найменьшої згадки про Вишневецького, фіґурує тільки сам дяк Ржевский. Думаю, що се трудно зложити на саму хвальковатість сього Московитина, і що Вишневецький старав ся перед часом не відкривати своїх карт перед ханом, не розривати відносин з ним, і для того не висував ся наперед з своєю участю в против-татарських заходах, а навіть ховав її. В литовських кругах його зносини з Москвою в тім часї не були тайною — московські посли, бувши у Жиґимонта лїтом 1556 р., чули там, що Вишневецький „отъЂхалъ къ Моск— ¹²), хоч формальне посольство до московського царя від Вишневецького в московській офіціальній лїтописи записане тільки в вереснї 1556р. ¹³). На литовськім дворі його сміливі пляни викликали заразом і трівогу перед можливими полїтичними клопотами від його акції ¹⁴) й живі симпатії для сих плянів орґанїзації широкої боротьби з Кримом спільними силами християнських держав. Як з одного боку в московських кругах, так з другого в литовсько-польських Вишневецький ширив сю ідею спільної боротьби, своїми зносинами, своїм прикладом, і його гадки викликали співчутє. Його зносини з Москвою не будили невдоволення в литовсько-польських кругах з огляду на поставлені ним завдання, принаймнї — се невдоволеннє в значній мірі нейтралїзувало ся свідомістю тих користей, які мали з того вийти, як би удало ся справдї орґанїзувати таку спільну боротьбу. На жалї хана з причини козацького нападу 1556 р. ¹⁵), литовське правительство відповідало можливо заспокоючи його. Запевняло, що сей напад був дїлом козаків московських, Вишневецький в нїм участи не брав і нї в які спільні заходи з тими московськими козаками вступати не хотїв: московські люди заохочували його служити Москві й помагати їй збудувати замок для в. князя московського на Хортицї, але Вишневецький на се не здав ся, держить хортицький замок на в. князя литовського і тримаєть ся козаків низових, а з московськими не заходить (се була офіціальна закраска свідомо мабуть надана литовським правительством акції Вишневецького з минулого року) ¹⁶).

Жиґимонт-Авґуст представляв ханови всю небезпечність московського пляну — всунути ся московськими замками над низ Днїпровий, пригадував анальоґічну тактику Москви супрти Казани й лякав анальоґічними перспективами Крим — поставивши свої замки під Перекопом, Москва буде пильнувати того, щоб взяти й Крим в свої руки. Тому радив поки що, в таких трівожних обставинах не зачіпати ся з Вишневецьким: пізнїйше, як сї обставини проминуть, в. князь розбере справу й коли б Вишневецький був винуватий, він його укарає, й забере з Хортицї, а поки що він там дуже потрібний, супроти московських плянів. Москва, можливо, навіть буде старати ся силоміць забрати Хортицю собі, а як би Вишневецького звідти вивести, то вона зараз би захопила його замок. Татарам і Туркам литовський замок на Хортицї дуже буде користний, хоронячи їх від московських козаків, а щоб сам Вишнивецький не зачіпав ся з Татарами, про се він, Жиґимонт, йому накаже, і певний, що Вишневецький покаже ханови свою зичливість ¹⁷).

Але хан не міг слухати сих намов, бо Вишневецький навпаки виступав против Криму все більше ворожо. В осени 1556 р. (десь в жовтнї) він сам, чи може його козаки напали знову на Іслам-кермен, здобули сей замок, забрали з нього гармати й перевезли до хортицького замку ¹⁸). Розгнїваний хан, здаєть ся, з початку хотїв звабити до себе Вишневецького: присилав йому дарунки й лист, закликаючи до себе на службу ¹⁹). Але Вишневецький на те не здав ся, і тодї хан, як тільки став Днїпро, вибрав ся походом на небезпечного сусїда. В сїчнї 1557 р. він приступив під хортицький замок з великими силами — „з сином і з усїми людьми кримськими”, й силкував ся його добути. Більше трох тижнїв (24 днї) тягнулася отся облога, але кінець кінцем здобути замку не удало ся, й хан вернув ся з великими стратами ²⁰). Вишневецький спішив сповістити в. князя про сю огняну пробу своїх хортицьких укріплень і планів і просив заразом „посилити його замок людьми й стрільбою'', щоб дальше боронити ся від Криму. Але литовське правительство так манїфестувати свою солїдарність з Вишневецьким супроти Криму не відважало ся. В. князь в відповідь на донесення Вишневецького висловив своє вдоволеннє за „сталость і мужну оборону”, обіцяв прислати „жалованьє”, але заразом рекомендував йому не загострювати відносин до Криму, пильнувати, щоб козаки не зачіпали Татар і Турків і т. и. ²¹).

Сї ради були не на часї. Відносини до Криму у Вишневецького стали на вістрю меча і про якесь злагодженнє їх не було мови. За зимовим походом 1557 р. прийшов новий, ще більший, десь лїтом: хан приступив знову з Ордою під Хортицю, разом з ним турецьке військо на човнах і поміч волоська, і сим разом взято Вишневецького в бльокаду. Подробиць на жаль не маємо. Кінець кінцем не стало на Хортицї провіанту, козаки стали розбігати ся від Вишневецького, і він нарештї мусїв уступити з Днїпрового низу далї на Україну, в Черкаси ²²). Тут знов таки, очевидно, не знайшов він нїякої реальної помочи для своїх плянів боротьби з Кримом, і рішаєть ся нарештї йти в Московщину, шукати там нових засобів, реальнїйшої помочи для своїх плянів, бо Москва стояла на воєнній нозї з Кримом.

Як я вже згадав, формальні зносини з московським правительством були завязані Вишневецьким рік перед тим, в осени 1556 р., хоч фактичні відносини мусїли істнувати вже перед тим. Московське правительство тодї прислало йому ,,жалованьє”, але кликало в Москву; він присяг перед московськими послами, що приїде й служити буде, а поки що вимовляв ся війною з Кримом. Під кінець 1557 р., не маючи иньших ресурсів, він приїхав до Москви, зложив на жаданнє присягу вічної служби й дістав великі надання й доходи: „въ вотчину” (дїдичне володїннє) місто Бєлев з усїми волостями й селами, як було за Бєлевськими князями, багато сїл під Москвою, багато дарунків грошима й уборами і на приїзд десять тисяч рублїв — величезну суму, яка найлїпше показувала, як Вишневецького цїнили в Москві й яке велике значіннє йому надавали ²³).

Перед московськими полїтиками розвиває Вишневецький все тіж свої пляни спільної боротьби против Орди в союзї з Литвою. Вони знаходять тут повне співчутє. Полишаючи на боцї всяку дальшу ідеольоґію, московським полїтикам було однаково інтересно і розірвати союз Литви з Кримом, втягнувши її в війну з Ордою, і приборкати Орду. На початку 1558 р. орґанїзуєть ся велика кампанія на Крим, під проводом Вишневецького. Сам Вишневецький мав іти слїдами кампанії 1556 р.: побудувати на горішнїм Пслї човни, і човнами йти на Низ. З ним вислано значне московське військо ²⁴), і крім того мав він згромадити коло себе козаків. Кабардинський мурза Канклич мав разом з тим іти зі сходу „на пособь” Вишневецькому. Вони мали злучити ся з Вишневецьким в Іслам-керменї, і відси мав він „надъ крымскимъ промышляти, сколько имъ Богъ помочи подастъ” ²⁵).

Разом із тим рішено вислати посольство в Литву, щоб заохотити литовське правительство до спільних заходів против Криму. Близший привід давало те, що хан, розгнїваний вчинками Вишневецького, зірвав свій гнїв на литовській Українї — не вважаючи на всї заходи литовського правительства можливо спихнути з себе всяку відповідальність за вчинки Вишневецького і взагалї не допустити до розриву з Кримом. З початком року калґа з двадцять-тисячною ордою несподївано впав в Браславщину, поруйнував і пограбив її й поблизькі волости подільські — Хмельницьку, Барську й иньші сусїднї околицї Волини й Поділя і з величезним полоном (рахували його на 40 тисяч), вийшов собі спокійно, перше нїж зібрали на нього якусь силу. Навіть ще з дороги частина орди вернула ся назад і ще раз шарпнула на прощаннє ²⁶). Покладаючи ся на вражіннє від сього нещастя, московське правительство постановило, як драстично висловляла ся боярська ухвала — „короля о дружбЂ задрати”, доки він не помирив ся з Ордою, — аби його відвести від хана ²⁷). Цар посилав на сю тему грамоту досить загального змісту, а послам поручав пояснити, що він, цар, жалує розлитя крони християнської і шукає способів „христьянству избаву учинити отъ насилованья татарского”; для того він відкинув всякі зносини з ханом, вислав Вишневецького на Крим, і бажав би в союзї з в. кн. Литовським „христьянство отъ бесерменскихъ рукъ отвселЂ боронити”, без всяких апетитів на литовські землї ²⁸).

Ся ідея була стрічена з повним співчутєм в литовських кругах. Ост. Волович, що вів переговори з московськими послами з поручення в. князя, і українські маґнати як кн. Острозький й кн. Степан Збаразький, і сенїор литовського маґнатства Радивил — всї висловляли свої симпатії таким плянам і бажаннє, щоб між обома державами прийшло до трівкого порозуміння на сїм ґрунтї, й вони поставили ся супроти Орди. Але при тім не перемовчувано й певних скептичних заміток що до такої спільної акції. Бояли ся, що всї користи від знищення Орди загорне Москва й зміцнить свою позицію против Литви. Вказувано, що кримського хана приборкати не тяжко: „єсть за що на нього стати і не хитра річ таким двом державам його з Криму зовсїм вигнати, але за нього як за васаля свого уступить ся Туреччина, і боротьба з нею упаде на саму литовсько-польську сторону, і не знати, чи піддержить її тодї Москва. З другого боку, по старим традиціям і прецедентам, будили певні підозріння сї московські заходи на нижнїм Днїпрі: не вважаючи на всї запевнення Москви, що вона не має нїяких плянів на литовські землї, бояли ся, щоб з того не виникла потім якась інтриґа. Московським послам казали, що супроти місії Вишневецького вже був даний наказ іти в Київ литовському війську — берегти литовських інтересів, і тільки миролюбні запевнення московські, через се посольство, стримали сю експедицію ²⁹).

Кінець кінцем в. князь литовський через своїх послів заявив своє співчутє ідеї союза против бусурман і бажаннє вести в сїй справі дальші переговори ³⁰). Рішено було для сього вислати спеціальне посольство. Але коли се посольство, вислане до Москви з кінцем 1558 р., поставило сю справу, з московського боку подано умову, що має бути наперед уложена вічна згода між обома державами, на підставі даного стану володїння. Литовські посли не згодили ся на се, бо се значило б вирікти ся всяких претенсій на землї, забрані Москвою протягом столїтя (Сїверщина, Смоленськ), і на тім справа розбила ся ³¹). Жиґимонт перед тим обсипав хана докорами за його нельояльність: за походи на хортицький замок і зруйнованнє сього замку, бо хоч він був, мовляв, поставлений без волї литовського правительства, але стояв на території литовській, і за татарські напади на Україну (крім згаданого великого походу цїлий ряд меньших) ³²), але кінець кінцем, супроти такого обороту, відновив знову союз з Кримом, звернений против Москви. І полїтична ситуація, що захитала ся була, таким чином вернула ся в 1559 р. до старого ³³).