Історія України-Руси. Том 7

Коли б правительство хотїло поучити українські, спеціально козацькі круги, що з ним не можна дійти до якогось порозуміння добрими способами, то не могло б се зробити лїпше, як робило се своєю полїтикою 1620 р.

Примітки

¹) Депеші французького посла де-Сезі в Historica Russia monumenta (Турґенєва) II с. 412.

²) Третяк в своїй моноґрафії про хотинську війну обговорюючи козацько-польські відносини 1620 р. (с. 29-34) хибно розумів їх. Насамперед він думає, що було два козацькі походи на море, оден весною, другий в липнї; але весняний похід вийшов у нього тільки через непорозуміннє: лист Жолкєвского з 30/VI, з котрого він комбінував се, говорить про давнїйші походи на море, які мали бути покарані по ухвалї комісії 1619 р. Липневий козацький похід проф. Третяк толкує тим, що козаки супроти проголошеної Турками війни вважали такий похід на Турків дозволеним і не думали нарушати тим постанов комісії (ор. с. с. 29). Але ми знаємо, що се було дїлом козаків своєвільних, які не хотїли знати комісії й рішили похід заздалегідь. Нарештї гадка його, що Жолкєвский не знав, чи бажати йому морських походів козацьких чи нї, також не знаходить собі нїякої підстави в листах Жолкєвского, на яких оперта.

³) Cepandant les Cosaques aves les 150 barques ravagent toute la mer Noire — l. c. c. 412.

⁴) Les Cosaques sont 'a toute heure pros d'ici sur la mer Noire, ou ils font des prises incroiables veu leur faiblesse et sont en telle reputation, qu' il faut des coups de baston pour faire resoudre les soldats turcs `a aller `a la guerre contre eux sur quelques gal`eres qne le Grand-Seigr y enovoie avec lagrande peine- Депеші д-Сезі с. 412.

⁵) Pisma c. 377.

⁶) Жерела VIII ч. 125.

⁷) Chlopstwo zbestwiane, sentyna — Жерела VIII c. 138, Pisma c. 285.

⁸) Див. вище с. 379.

⁹) Лист виданий в статї Лїске, дод. V.

¹⁰) Listy ч. III.

¹¹) Між контінґентами Жолкєвского значать ся: Ukrai'ncow z р. Chmielewskim (sic) 800, z. Tyskiewiczem 400, barskich 300, kazak'ow pienieznych 1600 (Wojcicki Biblioteka starozyt pisarz'ow IV c. 207). Се єдиний слїд козацької участи в експедиції, — на підставі його говорить ся про участь Запорозцїв в кампанїї 1620 р. (напр. Третяк с. 31, „podobno”).

¹²) Рус. истор. сборникъ III с. 237.

¹³) Жерела VIII ч. 142.

¹⁴) Почав ся 3/XI н. с.

¹⁵) Витяги з дневника сойму, з віляновської біблїотеки, у Жуковича 1. с.

¹⁶) Грамота видана в Verificatia niewinno'sci, вид. 2 л. 28, і в старім україн. перекладї — в київських записках, Сборникъ лЂтоп. Юж. и Зап. Рос. с. 87.

¹⁷) Грамота була видана по грецьки, маємо її в перекладах — українськім (неповнім) в тих же київських записках, в Сборнику лЂтоп. Юж. и Зап. Рос. с. 89, і в польськім — Verificatia niewinno'sci, вид. 2.

¹⁸) Verificatia niewinno'sci, вид. 2.

¹⁹) Пустив її в курс Бантиш-Каменський senior в своїй книзї Историческое извЂстіе о возникшей въ Польши уніи (1795, в вид. 1864 р. с. 66) в росийськім перекладї, з відкликом до „записної книжки київ. митр. П. Могили”. До останього часу се був одинокий звісний текст; полишаючи на боцї деякі помилки чи недокладности перекладу, змістом своїм не будив він підозрінь, і дослїдники як з православного боку, кінчаючи Макарієм (XI с. 257) і Жуковичом (III с. 72, так і з католицького, до Третяка (ор. с. с. 55) і Лїковского (вид. 1907 р. с. 207), приймали сю промову за автентичну. Дїйсно, підроблена в такім видї вона не могла бути, і зміст волинських промов, поданий соймовим дневником, також згоджуєть ся з змістом промови Древинського в сїм текстї. Тепер коли маємо ориґінальний польський текст, в збірнику Печерської лаври (дод. № 20, по описанію проф. Петрова № 74 л. 90), він скріпляє автентичність промови ще більше.

²⁰) narod rossijski starowieczny.

²¹) Пограниче московське згадане тут не дурно — див. т. VI ст. 596.

²²) Се була боротьба полоцького унїятського владики Кунцевича з православними.

²³) Про сї львівські обмеження див. т. V с. 240 і далї.

²⁴) З сього становища його виводи зовсїм не дивні, як вони здали ся проф. Жуковичу (III с. 73).

²⁵) З тим Шишкою клопіт; не кажучи вже, що Хлопецький-Шишка був шляхтич, а не підданий (взагалї і в иньших подробицях оповіджених Древинським, не одно треба брати cum grano salis), зістаєть ся непевним, чи в осени 1620 р. той Шишка ще жив. Добрянський (Історія епископовъ еп. Перемышльской, с. 26), опираючи ся на записцї рукописної хронїки перемиської капітули, думає що вмер він задовго перед р. 1620, десь в 1611 ще. Але на се виразних звісток нема. В кождім разї був він не унїат, а православний, і в осени 1620 р., коли на перемиську катедру поставлено Копинського, Шишки-Хлопецького мабуть не було на світї.

²⁶) Іля (в чернецтві Йоаким) Мороховський, секретар і повірник Потїя.

²⁷) Атанасій Пакоста.

²⁸) В ориґіналї римована фраза: у by nie ratowala go kapica, pewnie ze by go nie minela szubienica.

²⁹) Verifacatia — Архивъ I. VII с. 307.

³⁰) Се академічне значіннє заяви підносить Смотрицький, в другім виданню „Веріфікації”: „завдяки сьому листови поданому в посольську палату, духовна інвеститура мала спромогу оголосити ся на соймі” (л. 40, 56).

³¹) Relacye nuncinsz'ow II c. 124. Інструкція ся, видана 30/V . 1621, перед соймом 1621 р., говорить виразно про сойм 1620 р. Лїковский, друкуючи виривки з листу Рутского до Аркудія, хибно перенїс сї звістки про натиск на унїю і заходи нунція на сойм 1621 р., що до того був не зимою (лист Рутского говорить про „зимові ночи” — Unia brzeska вид. 1907 р. с. 253), а лїтом: Лїковский хибно виміркував собі якийсь сойм на початку 1621 р.

³²) Passim vосаbаmur turbatores pacis, unio dicebatur infelix; digitis nos monsrabant: hic est qui turbat regnum.

³³) Kojalowicz Miscellanea rеrum ad statum ecclesiasticum in M. D. Lithuaniae c. 55.

³⁴) Volum. legum III c. 184.

³⁵) Ibid c. 181.

ПЕРЕГОВОРИ З ПРАВИТЕЛЬСТВОМ 1620-1 РР.: ВИЇЗД ПАТРІАРХА І ЙОГО ПРОЩАЛЬНІ ПОУЧЕННЯ. СМОТРИЦЬКИЙ В ВИЛЬНЇ Й УНЇАТСЬКА АҐІТАЦІЯ ПРОТИВ НОВОПОСТАВЛЕНИХ ВЛАДИКІВ, ПРАВИТЕЛЬСТВЕННІ РЕПРЕСІЇ, ЛЇТЕРАТУРНА ПОЛЄМІКА. ПРИГОТОВАННЯ КОЗАКІВ ДО ПОХОДУ, ПРОЄКТ МОРСЬКОГО ПОХОДУ І СТРАХ В ЦАРГОРОДЇ, ВІСТИ ПРО ПРАВИТЕЛЬСТВЕННІ РЕПРЕСІЇ НА ПРАВОСЛАВНИХ І ПРОТЕСТИ КИЇВСЬКИХ КРУГІВ: МАНЇФЕСТ ВЛАДИКІВ, ПРОТЕСТ ДУХОВЕНСТВА І СУСПІЛЬСТВА, АҐІТАЦІЯ В СУСПІЛЬНОСТИ Й СЕРЕД КОЗАЧИНИ.

Патріарх поїхав. Під козачою ескортою, в супроводї Сагайдачного і новопоставлених владиків проїхавши через Київщину й Браславщину і поставивши по дорозї решту владиків, з кінцем лютого с. с. прибув на молдавську границю до Буші, обминувши Поділє, куди його запрошували Поляки. В Буші роспрощав ся він з українським товариством своїм, серед котрого пробув майже цїлий рік. Перед виїздом видав грамоту, де вказував деякі непорядки в церковній українській практицї (між иньшим пригадав, що на провідній недїлї поминали мерцїв за могилах старою тризною, пированнєм з музикою) ¹). Вкінцї наступило прощаннє. Патріарх ставши на ринку серед містечка, серед зібраного народу, дав йому останнї поучення, потім прочитав молитви „прощателныи и раздрЂшателныи”. Люде, припавши до землї, побожно вислухали сих молитов. Спеціально до козаків патріарх звернув ся з намовою, аби не ходили більше воювати московські землї, і грозив їм за се гнївом божим. „Коли не сповните мого прошення, знищить вас Бог! не важте ся такої злости чинити над правовірними християнами”. Се була, можливо, одинока інструкція, дана патріарху московським правительством на Україну ²). Козаки обіцяли — „но не сохраниша ceгo якоже обЂщали бяху”, завважає лїтописець ³). 12 марта Теофан повідомляв уже з Волощини московського патріарха Філарета, що за ласкою божою і молитвами вірних „визволив ся від людей противних вашій вірі” і щасливо побуває на Молдаві ⁴.)

Тим часом над поставленою ним єрархією збирали ся темні хмари. Унїатські владики ще з кінця 1620 р. забили на ґвалт з причини новопоставлених владиків, особливо з огляду на Мел. Смотрицького, що по своїм посвященню приїхавши до Вильна й осївши ся в брацькім монастирі, тут, хоч і обережно, почав сповняти владичі функції. Се зробило сильне вражіннє на Білоруси. В своїй брошюрі Sowita wina (1622) унїати оповідали, що в Вильнї православні голосили публично, по церквах, що відновленнє єрархії стало ся за формальним дозволом короля; що бенефіції будуть вернені православним, а унїатам дані будуть ріжні посади в церкві католицькій. Унїати були в великім страху, бояли ся повного скасовання унїї й збирали ся переходити на латинство ⁵). В сїм було, певно, не одно й побільшене (православні переважно заперечували, мов би щось таке було голошене, доводили, що Смотрицький не виконував нїяких епископських функций в своїй єпархії). Але в кождім разї унїатська єрархія почула себе сильно загроженою і метнула ся до правительственних сфер по опіку й оборону. Вона представляла, що патріарх був самозванцем, полїтичним аґентом турецьким, що приїздив бунтувати козаків, і тим же займаєть ся Борецький з товаришами. Новопоставлених владиків унїати проголошували неправно поставленими; оповідали, що вони збирають собі своєвільні банди і з ними заходять ся забирати маєтности й бенефіції у унїатів, і т. п.