Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
11) Передрукована в Архиві Ю. З. Р. І. VII.
12) На Sowit-у Win-у православні відповіли книжкою Obrona verificaciey od obrazy maiestatu krola i. m. czystey (передрукована тамже). Унїати на се випустили аж дві брошюри: List do zakonnik'ow monastera sw. Ducha i Ехаmеn Obrony. Православне брацтво на се видало, на поч. 1822 р.: Elenchus pism uszczypliwych i Appendix na Ехаmеn obrony. З унїатської сторони вийшов Antelenchus ігумена троіцького Ант. Селяви.
13) Замітка Кіев. Старини (1905, X с. 140 в сїй справі) (чи не пок. Антоновича?) представляє справу так, мов би всї нагінки на православних робили ся правительством про око: король дав наперед свою згоду на посвященнє православних владиків, а пізнїйші грізні унїверсали його були „не більше як дипльоматичною
14) Див. вище с. 444.
15) Про се пише на початку лютого 1621 р. (н. ст.), на підставі звістки від котрогось владики (мб. українского) Ост. Тишкевич: „козаки запорозькі, взявши Білгород, відобрали три тисячі наших невільників” — у Жуковича III с. 150.
16) Жерела VIII ч. 143, лист Ходкевича з квітня; протестація м. Йова, 28/IV згадує теж, що козаки за наказом королївським ідуть на війну з Турками, і вивів їх з Запорожа Обалковский (с. 144).
17) Hist. Russiae mon. II с. 413.
18) Королївскі листи 1621 р. в ркп. краків. унїв № 2 (оден з них в Жерелах VIII ч. 157, хибно під р. 1622).
19) Listy Ks. Jerzego Zbaraskiego ч. 12. Сї контрибуції козацькі дослїдники кладуть по радї в Сухій Діброві (Третяк, Жукович); але з змісту листу Збаразького виходить зовсїм ясно, що вони почали ся ще з весняної мобілїзації.
20) Як сказало, має він війти в III т. Статей по славяновЂдЂнію, вид. петербурською академією.
21) Наведена вище с. 391-3.
22) Проф. Жукович, в передмові до свого видання протестації, висловляє гадку, що протестацію „не пущено на офіціальну дорогу”; на сю гадку навела його приписка: taka protestatia zgotowal byl Borzecki z Smotrzyckim przeciwko krolowi y rzeczy pospolitey. Але в курс вона мусїла таки піти, судячи з того, що й до рук унїатських дістала ся, і на її апольоґію козацтва можна бачити певні натяки в унїатській полєміцї (List до Zakonnik'ow).
23) Копія сеї протестації, в польськім перекдадї, в архиві унїат. митроп. — № 458 л. 44-6 (в друкованім Описанії І ч. 458 згадана зовсїм коротко); коротке резюме з рукоп. Кишки у Петрушевича, Свод. лЂтопись с. 58.
24) В Перемишлї (під час боротьби православних з накиненим їм унїатським владикою Крупецьким) всїх попів і 24 міщан мучать, вязнять в смердючій вязницї, беруть на тортури. В Берестю кількох людей: Дороша з братами й синами вкинули в глубоку, смердячу яму й мучать уже довгий час. В Красноставі влїзли до мурованої церкви не через двері, а через проломану в мурі дїру, забрали церкву й богато неповинних людей покалїчили. В Сокалї церкву забрали, священиків мучили. В Белзї й Буську також чинять беззаконні насильства. В Ярославі, в Давид-городку, в Кремінцї тяжко й описати всї насильства вчинені православним. В Пинську всї церкви забрано, а людей по вязницях мучать.
25) List до Zakonnik'ow с. 17, Elenchus, л. 12.
26) Для контрасту руїнників козаків пок. Кулїш в своїй Історії возсоединення змалював був Борецького людиною цїлком не од миру сього, втїленнєм незлобности і милосердя. Але як сучасна козачина не була таким втїленєм зла, так і Борецький не був безплотним духом, а чоловіком з кістьми і мясом, який умів енерґічно бороти ся за те, що вважав своїм дїлом. Його участь в козацьких нарадах не лишає сумнїву в сїм.
ПЕРЕГОВОРИ З ПРАВИТЕЛЬСТВОМ 1620-1 РР.: СОБОР В КИЇВІ, РАДА В СУХІЙ ДІБРОВІ, ЗАТРИМАННЄ МОБІЛЇЗАЦІЇ, КОМПРОМІСОВА ТАКТИКА КОЗАЧИНИ.
Виступаючи з протестами против репресій іменем не тільки нової єрархії, а всього православного громадянства, митр. Йов разом з тим звернув ся до сього громадянства з закликом прибути на загальний собор до Київа, щоб разом
з духовенством обміркувати своє становище й порішити про дальші способи боротьби. Собор сей відбув ся „на святках”, очевидно — на Трійцю православну, в 20 днях мая ст. ст. Був тодї великий зїзд „духовенства і людей релїґії грецької”, пише про нього кн. Збаразький, не додаючи нїчого про зміст нарад крім натяку, що продовженнє сих нарад мало відбувати ся на радї козацькій в Сухій Діброві 1). Унїатські полємісти крім сього київського собору, для „попів'', знають іще якийсь зїзд вчинений митрополитом в Житомирі „з шляхтою” 2). Правдоподібно, се було під час соймику Київського воєводства, що збирав ся в Житомирі, перед соймом, скликаним на місяць серпень того року. Між сими двома зїздами відбула ся козацька рада, визначена в Сухій Діброві, про яку, на щастє, маємо докладнїйші відомости від королївського аґента кс. Оборнїцкого, що був на на нїй особисто. Буде найлїпше, коли я подам насамперед його оповіданнє; воно прояснить нам не мало в сих обставинах і подїях 3).„Рада чи збори козаків були 15 червня. Трівали три днї. Були й духовні: п. митрополит Борецький (він запросив мене до свого двору два тижнї пізнїйше) 4), п. Курцевич, вибранний владикою козаками, 300 попів з 50 черцями. Першого дня промовляв п. Борецький, з сильним зворушеннєм, дуже сильно, скаржучи ся на річпосполиту і короля, що їх стару і святу віру гнетуть, нищать, топчуть. Витягнув лист присланий Вильнянами і прочитав; вичитав реєстр, скільки там побито за віру, скільки увязнено, скільки кинено в ями 5). Потім Сагайдачний дістав лист того обманного патріарха; наперед його поцїлував, потім, як прочитано положив собі на голову. Тодї раптом счинив ся крик: присягали всї, що боронитимуть своєї старої віри „аж до горла”.
„Другого дня приведено в середину круга королївського посла. Поставили для нього дві дїжки чи бочки деревляні на землї, й застелили коврами 6). Коли він сказав коротку промову, п. гетьман Бородавка казав стріляти з рушниць і гармат, і ся стрільба трівала без перерви цїлі дві години. По скінченню її складали присягу, що будуть вірні королеви і в теперешнїй потребі річипосполитої готові на всяку службу — коли сповнені будуть їх прошення.
„Третього дня визначили сотників, полковників, отаманів, осаулів 7), і послів до короля: п. Сагайдачного, п. Курцевича і ще двох. Головна справа посольства — щоб король затвердив на митрополїї й владицтвах посвячених патріархом; инакше будуть брати в неволю шляхту, як їм порадив Борецький. Після того між собою робили вибір, кому дати королївські гроші, і рішили дати тільки тим, що мають добру зброю й були по кілька разів в морських походах на Турків. І так прийшло ся по одному золотому на двох: було вибраних козаків, на конях, з рушницями, сорок тисяч. І нарештї, визначивши міста і волости на кватири, уставивши кари і закони, розійшли ся спокійно, і саме під ніч прийшли до Білоцеркви, зробивши три милї”.
Оповівши далї інцидент, що став ся в Білій Церкві (у одного Жида в коморі знайшли збезчещену ікону, і се дало привід Бородавцї дати козакам право грабити Жидів по всїй Українї — ,,що вони й сповняють вірно”), кс. Оборнїцкий додав ще кілька заміток про настрій між козачиною:
„Треба дуже бояти ся, щоб козаки не вчинили якогось великого повстання і не вийшло хлопської війни. Дуже вони тут розпаношили ся, і все більше зростає їх смілість і своєвільство, коли побачили вони себе в такім числї й силї. Бородавка в своїй промові на тій своїй радї сказав між иньшим: „Перед військом Запорозьким трясеть ся земля польська, турецька і цїлий світ”. Охорони, Боже, тутешнїх католиків, малочисленних і плохих! Нема куди тїкати; всї вас облишили. Міста, волости спустошені козаками. Людей нема; що живо тільки, пішло в козацтво. Сам султан турецький і хан не наробили б більших шкод”.
Се оповіданнє кидає трохи світла на тодїшню ситуацію.
В козацькій справі вийшла якась проволока. Хоч козачина вигребла ся з Запорожа ще під весну, в супроводї королївського дворянина, й зачала мобілїзацію, — ся мобілїзація потім замняла ся. Участь козаків в кампанїї вимагала ще прінціпіального рішення. Чи не було се результатом виливів київських кругів? Можливо, навіть дуже. Але в масї козачина не стояла ще на стільки під їх впливами, щоб взяти на себе їх справу, і київський собор рішив допильнувати справи на радї.