Історія України-Руси. Том 7

Серед тих маршів турецько-татарських військ на переріз козакам ледво не згинув Сагайдачний, так необачно висланий польськими гетьманами на ослїп через загрожену неприятелем територію. Де стояло козацьке військо, в польськім таборі не знали; пустивши ся наздогад, Сагайдачний з товаришами натрапили на широкий слїд від війська, і думаючи, що се слїд козацький пустили ся ним. Була вже ніч; здалека видко було дим і огнї якогось великого табору, і в тім переконанню, що має перед собою козацький табор, Сагайдачний сміло попростував туди, спішачи ся як скорше. Та коли почало світати, приглянувши ся сьому таборови, Сагайдачний завважив фатальну помилку: перед ними виднїли ся намети турецькі. Треба було чим скорше тїкати назад. Але турецька сторожа встигла завважити ворожий підїзд і кинула ся за ним. Бачучи, що з своїми потомленими кіньми все однаково він не втїче від свіжих коней турецьких, Сагайдачний сміло вдарив на сю погоню. Але тим часом в турецькім таборі розійшла ся вість про неприятеля, все що живо полетїло в поміч своїм. Сагайдачний в сїй битві дістав небезпечну рану — прострілено йому руку. Побачивши, що Турків все прибуває і сили стають зовсїм не рівні, він кинув ся в чагарі, і лишивши коней, почав скрадати ся пішо лїсами. Проблукавши цїлу добу в сих лїсах, без провідників і дороги, змучений тяжкою раною, яка таки й не загоїла ся і звела його в могилу — він все таки уйшов бісурменських рук. Добрав ся до Дністрового берега, і переправивши ся на другий бік, дістав ся до козацького табору, що стояв коло Могилева ⁶).

Приїзд Сагайдачного зробив переміну в козацьких відносинах. На Бородавку серед козаків було велике невдоволеннє. Він чи не доріс до ролї вожда в більшім стилї, чи не пощастило йому, — але в кождім разї справа пішла лихо. Незручно розкидавши чати, дав Туркам і Татарам половити й побити багато козаків, а не встиг поробити потрібних запасів для коней, і тепер уже не можна було сього поправити, коли турецько-татарські війська присунули ся під сам фронт. Навіть не легко було зійти ся з польським військом, і Турки могли відтяти від нього козаків. Неприхильні Бородавцї напрями й круги через се брали гору. Коли Сагайдачний зявив ся в козацькім таборі, його витали оваційно. З похвалами прийнято його реляції про результати з посольства до короля, про стрічу з королевичом, що поспішав з своїм полком до хотинського табору, і переговори з польськими гетьманами в хотинськім таборі. Тактика Сагайдачного, що наказувала можливу льояльність і услужність для річипосполитої, щоб зреалїзувати обіцянки дані королем (а мабуть і королевичем) — була одобрена. Бородавка чи через якісь перешкоди, чи тому що таки не мав щирої охоти вкладати ся в польські потреби й ставив інтереси козацького добичництва над інтереси кампанїї, мусїв покутувати свої помилки. Рада не тільки скинула його з гетьманства і проголосила гетьманом Сагайдачного, — на Бородавку піднесені були ріжні обвинувачування, його закували в кайдани і кілька день пізнїйше, уже під Хотином, судили, засудили на смерть і стяли в колї козацькім, для 8/IX н. с. Вини на нього зложені сучасник описує так: „він немудро, а по правдї сказавши — нещасливо розсилав чати в землю Волоську, ідучи до табору, і через те кілька сот козаків згинуло”; иньший більше, з польського становища, додає до того вину опізнення до польського табору ⁷). Правдоподібно, брак припасу для коней який виявив ся зараз по приходї до польського табору й викликав розрух серед козаків, був чи не найголовнїйшою причиною такого кінця нещасливого гетьмана: на нього, на його злу справу” зложено всю вину сих клопотів — що козаки мали велику шкоду в конях і бояли ся останнього знищення через пізний прихід і неприготованнє сїна ⁸). Зовсїм фантастичними натомість були, розумієть ся, поголоски, що ходили в польськім таборі — нїби то за Бородавкою знайшли ся підозріння, що хотїв зрадити, передати ся Туркам і т. п. ⁹).

Примітки

¹) Дневник Собєского с. 111 і 119, йогож Commentarii c. 26 і 41, Петрицій с. 88.

²) Unus e plebe — Ruthenum fuisse alii, alii Lithuanum ferunt. Петрицій c. 90.

³) Aby z wojskiem swem u Stepanowice stanal — Дневники с. 120. І під Степанівцї пустив ся Сагайдачний сподїваючи ся там козацького табору. Місце се не звісне. Коментатор Собєского (Мемуары II с. 64) бачить тут Стефанешти на Реутї (на границї пов. Сороцького і Оргіївського), Жукович — Стефанешти на Прутї (III с. 172). Але так далеко на полудне висувати козацьке військо нїкому не прийшло б на гадку, а окрім того коли Сагайдачний, їдучи під Степанівцї, опинив ся не дуже далеко від Днїстра і Могилева, то очевидно, що ся осада була десь між Могилевим і Хотином, не далеко від Днїстра.

⁴) Про нього особливо: Наіма у Сенковского І с. 155-6, дневник т. зв. Любомірского с. 74 (писано тут на підставі листу Шемберґа, що бувши сам в турецькім війську був свідком сього епізоду) і дневник Собєского с. 120-1, пор. Commentarii c. 45-7; Ґрабовского І c. 136.

⁵) Се була не перша проба збунтувати козаків. Оден аґент оповідав, що з Адріанополя ще вислано було на Україну „12 шпигів з листами патріаршими до Русинів-схизматиків” — Теки Нарушевича № 111 № 145, і в дневнику т. зв. Любомірского читаємо, що султан перед приходом своїм порозсилав до козаків бранцїв і чернцїв з патріаршими листами, намовляючи против Польщі (с. 68).

⁶) Епізод сей оповідає Собєский-дневник с. 123, Commentarii с. 48 (пер. с. 64).

⁷) Дневникъ с. 23, 83, 123 і лист Собєского у Третяка с. 207, Ґрабовский І с. 140, Петрицій с. 118.

⁸) Дневник с. 144.

⁹) Дневники с. 18; 23, і иньший анальоґічний в петерб. публ. бібл. Разняз. № 67. Третяк припускає, що на Бородавку справдї буди підозріння, що він має зносини а Турками, хоче передати ся до них, а Сагайдачний відчував, що Бородавка, пробуваючи в обозї, може підняти козачину против нього, і для забезпечення своєї власти „вчинив справу з Бородавкою перед козацьким колом” (с. 151). В такім разї справа „зради” була б виразнїйше зазначена в иньших, докладних дневниках. Ще инакше оповідаєть ся сей епізод у деяких наших істориків. В „Бесїдах” пок. Антоновича Сагайдачний жадає, аби Поляки, видали йому Бородавку, робить йому процес за зраду, як вірному слузї Поляків, велить розстріляти перед польським табором, і по сїм прилучаєть ся до польского війська (с. 44). У Каманїна козаки виберають Бородавку, поки Сагайдачний їздив до польського табору і блукав потім: вони думали, що Сагайдачний згиб (ш. автор не знає, що Бородавка був гетьманом півтора року). Вернувши ся до обозу, Сагайдачний, „щоб вернути собі власть, винайшов якісь вини за Бородавкою і стяв його. Його смерть таким чином лишила ся на совісти Сагайдачного, і щоб облекшити сумлїннє, він перед смертю каже записати Бородавку до свого помянника” (с. 26).

ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 Р.: КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПРИЛУЧАЄТЬ СЯ ДО ПОЛЬСЬКОГО ТАБОРУ, ЙОГО СКЛАДОВІ ЧАСТИ, БИТВИ З ТУРКАМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ СЕРЕД КОЗАЧИНИ, ПОЛАГОДЖЕННЄ КРІЗИ, ПЕРЕГОВОРИ З ТУРКАМИ, КІНЕЦЬ ХОТИНСЬКОЇ ВІЙНИ, КОЗАКИ ВИХОДЯТЬ НА УКРАЇНУ.

Таким чином булава ще раз, уже в останнє перейшла в скалїчену руку Сагайдачного, що стільки разів носила її. Не знати, на скільки добивав ся того він сам. В звістках сучасників — Поляків про упадок Бородавки нї одною рисою не підчеркують ся якісь особисті заходи Сагайдачного, але сї звістки короткі й побіжні ¹). Але кінець кінцем мав він змогу повести справи відповідно своїм поглядам, своїй тактицї.

Сю тактику ми знаємо- „заслужитися” перед королем і забезпечити тим способом здійсненнє даних ним обіцянок. І ведені зелїзною рукою Сагайдачного, козаки, що до себе, вповнї сповнили се завданнє і зробили з історії Хотинської кампанїї історію незрівняних подвигів відваги і самовідречення на користь і честь держави-мачохи, що наповнили подивом і признаннєм очевидцїв-Поляків, а нас, потомків сих героїв наповняють мішаними почутями гордости, жалю і стиду за сї рабські геройства на користь ворога-пана, непримирено — ворожого режіму, кожда прислуга якому кінець кінцем, як виявляло ся, була злочином перед власними національними інтересами ²).

Перед усїм перед Сагайдачним лежало трудне завданнє — провести козацьке військо до польського. Татарська орда і передові полки турецькі вже врізували ся між ними, грозячи відтяти їх. Але Сагайдачний зручними рухами вмів зробити дорогу свому війську, з усїм обозом. Се потрівало цїлий тиждень, але завдяки тій зручности обійшло ся без великих страт; хоч цїлий час приходило ся йти „оборонною рукою”, відбиваючи ся від ворога, — оден польський дневник записує, що тільки одного козака вхопили Турки й привели перед султана, а той довідавши ся, що то козак, казав його розстріляти. І дня 1 вересня, н. с. вечером, маючи на пятах Татарську орду, козацьке військо добило ся під польський табор, і стало „на стріл з луку” від нього, на лївім крилї ³). Було того козацького війська, по польським відомостям, до сорок тисяч ⁴); реєстр так описує його склад: полк Сагайдачного 3 тис. коней, полк Івана Зискаря (?) 2.320, Богдана Куроші 1600, Тимоша Федоровича 1400, Мойсиха (?) Писарка 2500, Федора Білобородька 3200, Данила Дерекала 3 тис., Адама Подґурского 3700, Сидора Семаковича 3500, Василя Луцкевича 4100, Яцка Гордієнка 2700, Цецюри Севрука 3200, Івана Гордїя 2 тис. ⁵) Гармата козацька складала ся з 20 мідяних гармат і 2 зелїзних з запасом пороха і куль. Польського війська було 35 тис., разом з полком королевича Владислава, що прийшов слїдом по козаках. В тім числї було ще коло 8-10 тис. реґулярних козацьких хоругов. Артилєрія польська була дуже дрантива, багато гармат були не знаряджені, анї не мали куль. Орґанїзація запровіантовання була теж дуже лиха. Нереґулярне, сливе неплачене, убоге військо козацьке ⁶) не в однім стояло далеко лїпше від державного війська, особливо під зелїзною рукою такого Сагайдачного. Турецького війська гідного до бою раховано на 150 тис. (а з усякою службою до 300 тис.); окрім того була велика орда Татар, кількадесять тисяч ⁷).

Сагайдачний в сам час привів своє військо, бо слїдом, другого ж дня турецьке військо присунуло ся під Хотин. І першим дїлом ударило на козацький табор, висунений наперед і ще не укріплений добре, а при тім на козачину головно мали Турки й Татари завзятє, а може й рахували, що знищивши козаків, без труду упорають ся з військом польським. Не вважаючи, що військо козацьке було стомлене трудним маршом і не встигло добре ще й розташувати ся, тримало ся одначе добре і підтримане польськими полками дало добру відправу. Другого дня напад повторив ся, знову Турки „всю фурію свою звернули на козаків запорозьких”, і козаки знов „дуже мужно витримували весь той імпет” по словам очевидця, а навіть перейшли самі в атаку. Але ще більша битва стала ся третього дня (4/IX), коли турецьке військо ударило ще сильнїйше, всїми силами, і знов особливо на козаків. Сам султан виїхав придивляти ся турецьким тріумфам. Але сим разом козаки не тільки відбили ся ⁸), але вийшовши з табору перейшли в атаку і підтримані Поляками збили Турків з позицій, понищили їм гармати, впали в обоз турецький, і тільки невитримавши — почавши грабувати обоз, дали спромогу турецькому війську поправитись і вибити їх з табору. Взяли одначе кілька значних персон, і одного башу Сагайдачний Ходкевичу в дарунку прислав. На Турків такий страх се все нагнало, що зберали ся тїкати, і про султана оповідали, що плакав зі злости ⁹).

Потім було кілька днїв спокійнїйших. Турки від часу до часу поновляли свої атаки, ударяючи головно таки на козацький табор ¹⁰). Обстрілювали з гармат. Ногайська орда Кантеміра зайшла за Днїстер і розірвала комунїкацію з Камінцем. Все се вказувало на довгу і затяжну війну і трівожило тим і польське і козацьке військо. Довіз запасів переривав ся, бракувало ріжного припасу, навіть пороху; коням бракувало вівса і паші, вони хорували й здихали в великій масї. В війську польськім багато вояків також хорувало. Почала ся серед нього дезерція, і Ходкевич умисно казав не направляти мосту, щоб не дуже тїкали. Багато шляхтичів навіть з найлїпших фамілій, оповідає польський мемуарист, ховали ся до возів, що мали йти по провіант, аби тим способом утїкти з табору; їх нераз витягали звідти і з ганьбою водили по табору ¹¹)·

З огляду на такі небезпечні симптоми упадку й деморалїзації старшина польська і козацька вважали потрібним постарати ся сильним ударом привести кампанїю до кінця. Сміла козацька атака на турецький табор піддала гадку в ночи напасти на Турків. Плян сей, підданий мабуть козаками ж і горячо підтриманий на воєнній радї польській Сагайдачним, рішено здїйснити в ночи під 12/IX. Головну ролю мали відограти козаки: мусїли підлїзти під обоз турецький, в числї 20 тисяч, і з ними піхота угорська. Конні козаки, реґулярні, мали тодї перші ударити, за ними козаки запорозькі піші з піхотою угорською мали впасти в табор, а кіннота польська вчинити великий шум, і з музикою, трубами, бубнами рушити на Турка. О півночи дано знак і військо почало ладити ся; досить довго потягнули ся сї збори, і вже починало днїти, поки вийшли з таборів. Запорозцї одначе, по землї лїзучи, встигли скрасти ся під сам табор, поки ще розвиднїло ся; були вже під самими шатрами турецькими, а їх не помічали Турки. Але в сю хвилю пішов дощ. Козаки стали бояти ся, що їм позамокають рушницї й самопали, й не можна буде стріляти. Дали знати Ходкевичу, що з нападу мабуть нїчого не вийде, і війську дано наказ вертати ся назад, а цїлий плян затаєно ¹²).