Святослав

І саме тоді, коли кесар Симеон готувався остаточно розгромити імператорів і навчити їх поважати інші народи, – він перед своїм палацом падає мертвий з коня. Отрута? Може, й так. Хто? Це було таємницею Константинополя.

Георгій Сурсувул, головний болярин, зять і щирий друг Симеона, повів військо нового кесаря – сина Симеона Петра – до Константинополя. Уже коні мчали в Фракії й Македонії, уже близька була перемога…

Але раптом військо болгар зупиняється. Імператори шлють молодому кесареві Петру багату дань, а той її приймає. Далі кесар Петро оголошує, що він одружується з дочкою імператора Христофора Марією, а ще невдовзі кесар прибуває до Константинополя, стоїть перед престолом у церкві на Влахерні, яку палив батько його Симеон, одружується з Марією, їй навіть дають нове ім’я – Ірина, що означає – мир. Імператори обіцяють надалі мати мир і любов з болгарами, ще обіцяють імператори кожного літа давати василісі Ірині посаг – дань для Болгарії…

У численних битвах болгари незмінно громили війська ромеїв.

5

Василіса Ірина радо приймала в своєму кітоні василіків із Константинополя.

Це вже була не та струнка, ставна, гнучка, як кипарис, гречанка, що чарувала у вісімнадцять літ серця багатьох і так полонила молодого кесаря Болгарії Петра, що той забув заповіт отця, продав свій народ і зрадив вітчизну.

Василіків із Константинополя приймала тепер підстаркувата жінка, з високою шиєю, довгими руками, негарна, до того ж, ще й хвора, бо василіса Ірина страждала у цій гірській країні від вола. [126]

Але вона була й лишилась грекинею – розмовляла тільки грецькою мовою, читала книги, написані в Константинополі, дбала, щоб у Великому палаці кесарів Болгарії все нагадувало Константинополь.

Часом це виглядало трохи смішно. У Великому палаці в Преславі, як і в Константинополі, була своя Магнавра, Орологій, Левзіак, іподром, бані, кітони, все тут також блищало мармуром, золотом, сріблом. Проте все це було якимсь дрібним, недорозвиненим, як листя на дереві, що росте на голій скелі.

126

Воло – (хвороба) зоб.

За тридцять літ, які василіса Марія провела в Преславі, вона домоглась того, що тут було заведено порядки візантійського двору. Тут, як і у Великому палаці, кесаря прозивали василевсом, а її василісою, їх оточував синкліт, що день і ніч славословив василісів, цей синкліт одержував від кесаря щедрі дарунки, володів Преславою, а по всій Болгарії кметі [127] й топархи [128] намагались робити все так, як і в Преславі. І тепер, коли василіки імператора Костянтина потрапили до кітону василіси Ірини, вона приймала їх, як і в Константинополі, а може, ще й сердечніше, тепліше, розпитувала про життя у Великому палаці, цікавилась, як живуть її брат і сестри.

127

Кметі – управителі фем, областей.

128

Топархи – військові начальники.

Звичайно, василіки найперше дали василісі свої дари. То були коштовні паволоки, вироби з кості й емалі, золота зброя – меч, щит, шолом, вина й пахощі з полуденних земель, золото й срібло в злитках і в монетах з зображенням імператора Костянтина.

Василіса Ірина просила передати імператору Костянтину її найщирішу подяку за ці дари – черговий посаг. Паволоки вона візьме собі й роздасть придворним жінкам, щоб вони були одягнуті, як і в Константинополі, зброю й вино василіки нехай подарують кесареві Петру, золото й срібло вона використає на Великий палац Преслави.

Василіки розповіли й про те, що змусило їх у негоду добиватись до далекої Преслави.

– У нас в Константинополі увесь цей час була київська княгиня Ольга, – сказали вони василісі Ірині.

– Що ж треба було цій північній княгині в Константинополі? – одразу зацікавилась вона.

– О, північна княгиня дуже хитра, – відповіли василіки. – Вона хотіла б мати багато всіляких пільг… Більше, ніж її сусіди, а так само й Болгарія…

– Що ж саме хотіла ця княгиня? – стиснула уста василіса Ірина.

– Вона б хотіла, щоб її купці без обмежень торгували в Константинополі, лютувала, що ми допомогли хозарам поставити город Саркел на Ітилі-ріці, дивувалась, що імператори породичались із хозарськими каганами, й, помітно, була б не від того, щоб син її Сфендослав одружився з однією із дівиць царського роду…

– Ого! – засміялась василіса Ірина. – Північна княгиня добре знає, чого хоче, а хоче вона немало. Поріднитись з імператором ромеїв, женити Сфендослава на одній із василіс?! Надіюсь, імператор Костянтин відповів цій еллінці як належить?

– Імператор Костянтин провчив північну княгиню, кілька місяців тримав її з послами в монастирі Мамонта, потім прийняв і вислухав. Але він нічого не дав і не пообіцяв. Що може бути спільного між богоспасенною Візантією й нехрещеною Руссю?

– Ха-ха-ха, – довго сміялась василіса Ірина. – Кілька місяців у монастирі, а потім одмова! Це схоже на імператора Костянтина, він добрий політик.

– Але, – продовжували василіки, – княгиня Ольга, поскільки розмова з імператором Костянтином нічого їй не дала, вирішила їхати і вже їде додому через Болгарію…

– Через Болгарію? – щиро здивувалась василіса. – А що їй тут, у нас, треба?

– Саме через те ми й приїхали сюди, – разом відповіли василіки. – Наскільки ми розуміємо, княгиня Ольга, діставши одкоша в Константинополі, мріє і хоче нав’язати Болгарії те, що вона хотіла б нав’язати Візантії…

– Ха-ха-ха! – знову довго сміялась василіса Ірина, від чого її воло, груди й все огрядне тіло часто здригались. – Ну, скажіть, яка любов і дружба може бути у нас з Руссю?

– Хто знає?! – відповіли василіки. – У минулому каган Симеон і князь київський Ігор, що братались між собою, зробили Візантії дуже багато зла. Каган Симеон тоді ж, як нам добре відомо, послав на Русь чимало своїх священиків, дав їм книги, а багато русів ходили сюди, в Болгарію… Ще б пак, один одного вони розуміють, у них однакові звичаї…

– Годі! – крикнула василіса Ірина. – Того, що було в Болгарії за кагана Симеона, більше ніколи не буде. Болгарія тепер така, якою її хоче бачити Константинополь.

Василіса Ірина закінчила:

– Нехай княгиня Ольга приїжджає до Преслави, ми приймемо її тут, як і в Константинополі.

6

Кесар Болгарії Петро довго розмовляв із старшим болярином, або, як його часто називала василіса Ірина, паракимоменом Георгієм Сурсувулом.

Старий був болярин Сурсувул, посивіло волосся на його голові, глибокі зморшки залягли на чолі, великі сиві брови низько нависали над гострими темними очима. Тільки довгі вуса чомусь мали свій давній темний колір.

Проте болярин Сурсувул все ж зберіг змолоду струнку постать воєводи, очі мав гострі, допитливі, сповнені неспокою, тривоги.

– У покоях василіси знову гості з Візантії, – сказав сердито він, зайшовши до світлиці кесаря.

– Знаю, – спокійно відповів кесар Петро. – Що ж, це непогано. Вони привезли посаг василісі – дань.