Талан
Шрифт:
Олена Миколаївна. Ah, que tu est simple! [4] Всему веришь! Вот дитятко! В глаза-то она смеется, прикидывается, а за глаза плачет.
Квітка. Да о чем же, maman?
Олена Миколаївна. А может, и о ком...
Квітка. Мaman!!
Олена Миколаївна. Почем я знаю! Что по театру, по цыганской жизни тоскует, так и неудивительно: уж кто раз попробовал этого яду, тот безнадежен; с омутом сжился, ну, омут й тянет...
4
–
Квітка. Она и забыла про все это; она сейчас мне говорила...
Олена Миколаївна. Ха-ха-ха!! Да ты просто смешон! Что она, дура такая, что ли? Станет она муженьку высказывать, что ей с ним скучно, что ее тянет в богему? Да ведь она актриса, да еще, ты говорить, порядочная...
Квітка. Обворожительная!
Олена Миколаївна. Ну так что ж? Не сумеет она перед тобой сыграть роли? Чужими ролями заставляла, небось, плакать, так своею-то собственною уж и как проведет! Разве мне бы хотелось, чтобы она тебя обманывала? Она и славная, и умница, да вот беда, - думаю... даже уверена, что не из любви она тебя околпачила, а из расчета, да-с!
Квітка. Maman, что вы? Это невозможно: вы взгляните ей в глаза, ведь сама правда светится в них!
Олена Миколаївна. Нет, раrdon, ты просто imbeccile. [5] Да какой же была бы она актрисой, если бы не умела глазами владеть? Я скажу больше, она изнывает по старой зазнобе.
Квітка. Что-о! Этому не поверю!
Олена Миколаївна. Да мне няня сама говорила, что у нее до тебя был какой-то актеришка, с которым ты чуть не подрался...
5
– Недоумкуватий (франц,).
Квітка. Это друг ее.
Олена Миколаївна. А! Am de la maison!... [6] У них, кажется, все эти... называются друзьями?..
Квітка (спахнувши). Мaman! Это бесчеловечно... в невинную бросать грязью! У вас, кроме каких-то подозрений, ничего нет...
Олена Миколаївна. Стой, не горячись: ты всю жизнь поступал на оснований минутных раздражений. Мне ведь самой хочется увериться в чистоте ее душевных стремлений, потому что, повторяю, она мне полюбилась; но я не ослеплена, как ты, а оттого и способна для наблюдений... Я боюсь, чтобы она не сбежала напросто...
6
– Друг дому (франц,).
Квітка. Что-о?!
Олена Миколаївна. Ведь она переписывается с кем-то.
Квітка (вражений). Она не переписывается ни с кем!
Олена Миколаївна. Ха-ха! Ты уверен? Это даже трогательно...
Квітка (кидається до флігеля). Я сейчас у нее спрошу...
Олена Миколаївна. Стой! Ты только напортишь! Я тебе покажу отрывок... остальное выследим... Только немного нужно хитрости и un tour petit de prudence. [7]
7
– Зовсім трошки розсудливості (франц.)
Квітка (розгублений).
У меня голова кружится... Чтобы этакая гнусность? Нет! Это было бы чудовищно. Я бы ей и себе пустил пулю в лоб! Ведь я люблю ее, поймите!Олена Миколаївна (здвигнувши плечима). Сумасшедший!
Ті ж і лакей.
Лакей (входячи з алеї). Господин Орлов изволили приехать!
Олена Миколаївна. А! Вот узнаєм, как твоя участь решилась! Йди же, будь благоразумен.
Уходят.
Лемішка, Гаша, Палажка, а потім Лучицька.
Гаша. Сюди, сюди, вон у том хлигелі.
Лемішка. Ага, ага! Я й ходить тут боюсь... так пишно...
Гаша. А хто там? До вас прієхав чи прийшол хтось! (Сама виходить і за дверима ховається).
Палажка (виходить на рундук). Хто, хто? (За-криває очі рукою). І недобачаю... Стій! Батько Маринчин?
Лемішка. Він самий.
Палажка (сходить). От несподівано! Голубе мій! (Обніма). Як же я рада... як рідному!.. Мов помолодшав?
Лемішка. А помолодшав: дочку видаю заміж.
Палажка (в кімнати). Марусю! Марусю! Іди сюди, кинь лихом їй в вічі: то все вона бреше... А ось глянь, хто приїхав!
Лучицька (на рундуці). Хто? Хто б міг? (Сходить, утира очі). Роман Михайлович?! Татко? (Кидається, обніма).
Лемішка (все ловить і цілує їй руки). Благодійко! Янголе божий! Сонечко наше! Як же ми там за вами нудимось, як тужимо!..
Лучицька. Не забули ще?
Лемішка (плаче). Не забули, повік не забудемо... І вороги схаменулись... А маненькі аж плачуть. Бідний хазяїн наш Безродний прогорів, помічником у Котенка служить, а той ніби "сосьєте", тільки сам усім крутить.
Лучицька. Безродний помічником? Себто сценаріусом? Господи, за віщо ж йому така покута? Ця новина кригою обсипа серце... Такий багатий був, пановитий... і все своє добро на химеру спустив.
Лемішка. Так, так!.. Ось листа вам пересила Марко Карпович, - бере мою дочку...
Лучицька. Маринку? Мою любу, мою горличку? Це ж мені така радість... а я й не спитала! Давайте, давайте листа!.. (Бере, розрива). Як же вона? Що? От спасибі Марку!
Лемішка. Здорова... за вами все плаче... Вам до ніжок кланяється, благословенія просить...
Лучицька жадно чита, а Лемішка кива головою няні.
Ой змарніла наша матусенька!
Палажка. Хоч у труну ложи! Та як же й не змарніти, коли в таке пекло попала? Як приїхали сюди, так спочатку Марусю не пустила й на очі; син хотів був тікати... так вона ніби помирилась з невісткою, стала кликать до себе... Ну, моя зірочка й проясніла - і я рада... Та ненадовго: стала я помічати, що й Маруся почала нишком плакать, і він, Антось отой, більше та більше хмуритись...
Лучицька (цілує листа й хова за ліф). Друже мій! Єдиний мій! От уже хто не зрадить, так не зрадить, а душу за друга положить!.. Так рада моя Маринка?