Талан

Вихід ІІІ

Квятковська і Юркович.

Юркович (вбіга з галасом). Квіточко пишна! (Цілує руки). Уф, яка прелість! Як розцвіли, як розвернулись! Красуня, богиня! А очі, очі! Найкращі зірки з неба украли... І вас бог не кара?

Квятковська (важко дише, хоче затаїть гнів). Кара, іменно кара, і кара жорстока.

Юркович. Я помолюся за вас... може, умилосердю небо...

Квятковська. Ще більш розгніваєте: отакий грішник і буде молитись? Грішника візьми за адвоката, то й сама вскочиш у гріх, а я дитинка манесенька...

Юркович. Манесенька та гарнесенька! Ще ручку, ще й другу! (Цілує). Антик! Я страшенно вам рад, страшенно... І вся публіка... Я тепер уже рецензентом став...

Квятковська. О?! Цяця! (Опанувавши себе).

Юркович. І Лучицька з вами?

Квятковська. Та з нами ж... А вам уже тьохнуло серце?

Юркович. Байдуже! Вона актриса - правда; але я сподіваюсь вами тепер тішитись... Гомін дійшов і до нас.

Квятковська. Не знаю, чи й побачите навіть мене: я тепер більше гуляю... От і сьогодні вільна.

Юркович. Яким робом? Перли не ховають, а показують...

Квятковська. У нас тепер мода на Лучицьку, і мода найбільше у режисера.

Юркович. Що-о? Не розумію... Хіба єсть чого такого?

Квятковська. Либонь... Бачите, я помарніла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою... Он які руки стали тонюні!

Юркович (цілує вище ліктя). Уф, рученята у вас - аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самі... Та хай його маму мордує, отут зараз умру - і вас заарештують за душогубство.

Квятковська. Бідненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?

Юркович. Дайте ножа... Ні, краще - серце, а я й сам візьму ножа і піду всіх різати!

Квятковська (кокетує). А все-таки Лучицька...

Юркович. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тоді, по сезоні, зараз повінчалась і поїхала, кинула трупу; ми і в газеті оповістили, і трошки сліз зронили... Я навіть за ті сльози взяв двадцять три карбованці...

Квятковська. Ну, так ото... побрались і згинули з ока, а ми й забули: граємо собі... Я широко ступила... драматичні ролі взяла і жодної не впустила... Публіка мене прийма - страх, преса озивалась з захватом... А що то ви заспіваєте?

Юркович (наспівує). Кохаю, кохаю і буду кохати...

Квятковська (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокійно; коли - геп!
– на голову вигнана пані! Тут знайшлись приятелі, підняли на руки і понесли, як дурень торбу. Ну й пішла знов у моду...

Юркович. Цікаві новини! Так вигнав... Од чого? А я сьогодні, зараз, бачив самого Квітку...

Квятковська (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Юркович. Бачив, бачив! Спочатку навіть не пізнав його: худий, блідий став, низько пострижений... очі якісь гострі, нехороші... Каже, гарячку виніс...

Квятковська. Бідний, нещасний!.. Він писав мені... Він мене вважа за найщиршого друга... Ми з ним в останні часи листувалися... Слухайте, приведіть мені його сюди зараз, хоч на хвилину... через бокові двері...

Юркович. Приведу, приведу. Тільки трошки...

Квятковська (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Юркович. Біжу! Лечу! Слова моєї диви - закон! (Виходить в бокові двері і знову вертається). Уф! Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцілунок). Сказюсь! 

Квятковська тупає ногою; він зника. 

Квятковська (закрива двері). А! Приїхав! Не витерпів? Чи її тільки побачити, чи мене? В листах і до мене промовляв ласкаво і тепло... Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сіда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись... Бліда, здається? Проте нічого: від нудьги... Ще підпудритись! (Пудриться). От під очима легесенько підсинити! (Шука). В цього ідола і фарбів нема, тільки руда та сурик. (Підводить карандашем очі).

Голоси (в середні двері). Можна?

Квятковська (оправившись). Хто там?

Голоси. Раби ваші.

Квятковська. Які? Вірні чи невірні?

Голоси. Вірні, незрадливі!

Квятковська. Так увійдіть!

Вихід IV

Квятковська і молодь.

"Сомнительна" молодь - юнаки перший, другий, третій та інші входять. Деякі убрані бідно, а інші в пенсне і в моноклях.

Молодь. Вітаємо наше нове сонечко!

Шикарний юнак. Привет тебе, приют желанный!

Квятковська. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, які молодці! Повиростали; вусики позначилися; очі зайнялися... З вами тепер страшно й шутковати...

Перший юнак. То на вас страшно й глянути - так погарнішали!

Другий юнак. Якою квіткою пишною стали!

Шикарний юнак. Заманчивой грезою!

Всі. Вітаємо!

Квятковська. Спасибі, друзі! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ... збурює кров... Спасибі! Тільки навряд чи прийдеться покористуватись піддержкою такої славної, щирої молоді: мене чи й випустять? Лучицька все гра...

Всі. А ми будемо голосно правити пані Квятковську!

Перший юнак (тихо Квятковській). Аби контрамарки!

Квятковська (йому тихо). Будуть! (Всім). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, - вона тут сила... А нас, бідних, затерли...

Всі. Ми за вас заступимось...

Квятковська. Побачимо... І за слово спасибі! А Лучицька... бог з нею! (Зітха). І мене заїда та й других...

Другий юнак. Ми і Лучицьку осадимо.

Шикарний юнак. Мы и сегодня ей подчеркнем!

Всі. Ще й як!

Квятковська. Побачимо, які ви вірні раби! (Учувши легкий стук в бокові двері, здригнула і встала). А тепер гайда! Ані пари з вуст!