Техану

— Піти за тією трійцею, зчепитися з ними в темряві, маючи тільки вила, — знаєш, на таке не кожен відважився б. Він вже не молодик, еге ж?

— Ні, — відповіла Тенар, а трохи помовчавши, додала: — Він хворів якийсь час, а потім шукав роботу. Тож я відіслала його до Ясновода, нехай, думаю, візьме його. Але старий досі впевнений, що дасть усьому раду сам, та й відіслав Яструба до Джерел, на літні пасовища. Вчора він саме повертався звідти.

— Він, певно, сподівається, що ти залишиш його тут?

— Якщо він захоче, — кивнула Тенар.

* * *

У Дубівці з села завітало ще одне товариство, охоче послухати оповідки Ґої і розповісти про свою участь у великій гонитві за убивцями, а ще — побачити на власні очі ті вила і порівняти їхні зубці з трьома кривавими плямами на пов'язці Хека, щоби знову мати тему для розмов. Тенар полегшено зітхнула, а коли настав вечір, вона покликала Терру додому і зачинила двері.

Уже піднявши руку до засувки, жінка примусила себе забрати її назад, зусиллям волі відвернулась від дверей, залишивши їх незамкненими.

— Яструб у твоїй кімнаті, — повідомила Терру, повернувшись з пивниці, куди ходила за яйцями.

— Я й сама хотіла сказати тобі, що він там... Вибач.

— Я ж його знаю, — сказала Терру, вмиваючись. І коли зайшов Гед — осоловілий і скуйовджений, — вона підійшла до нього, простягнувши рученята.

— Терру, — Гед узяв дівчинку на руки і пригорнув. На мить вона притулилася до нього, тоді відсторонилась.

— Я знаю початок "Створення", — гордо повідомила Терру.

— То, може, заспіваєш мені? — запитавши поглядом у Тенар дозволу, Гед опустився на своє місце біля вогнища.

— Я можу тільки розказати.

Гед кивнув і, зосередившись, приготувався слухати. Дівчинка почала:

Світ з нічого виникає, Де кінець — там і початок, Хто це знає? Доля — це прохід між ними, Що веде у путь останню. Першим звідти повернувся Воротар Сеґой...

Голос дівчинки нагадував шкрябання дротяної щітки, шарудіння сухого листя, сичання палаючого вогню. Вона прочитала останній рядок першої строфи: "З піни Ея вознеслася..."

Гед кивнув.

— Добре, — похвалив він.

— Учора перед сном, — сказала Тенар. — Вона вивчила її вчора перед сном. А видається, що це було рік тому.

— Я можу вивчити ще, — сказала Терру.

— І вивчиш, — підбадьорив Гед.

— А тепер, будь ласка, дочисть гарбуз, — попросила Тенар, і Терру слухняно повернулася до роботи.

— А мені що робити? — запитав Гед.

Тенар поглянула на нього.

— Налий в чайник води і підігрій.

Гед кивнув і, взявши чайник, пішов до помпи.

Вони приготували вечерю, поїли і прибрали зі столу.

— А розкажи-но "Створення", доки знаєш, — попросив Гед Терру вже біля вогню, — а потім ми самі продовжимо.

І дівчинка розповіла другу строфу — вперше з ним, вдруге — з Тенар, і втретє — сама.

— А тепер — спати, — скомандувала Тенар.

— Ти ще не розповіла Яструбові про Короля.

— Ти йому сама розкажеш, — мовила Тенар, здивована хитрістю Терру, яка хотіла протягнути час.

Дівчинка обернулася до Геда. Її обличчя, і пошрамоване, і неушкоджене, видюще та невидюще, зосередилося і почервоніло.

— Король приплив на кораблі. У нього був меч. Він подарував мені кістяного дельфінчика. Його корабель летів хвилями, але я була хвора, бо до мене доторкнувся Спритник. Але потім до мене доторкнувся Король — і того сліду як не бувало. — Вона показала свою тоненьку ручку. Тенар і собі подивилась на руку. Вона вже й забула про слід від дотику.

— Я хочу колись поплисти туди, де живе Король, — сказала Терру Гедові. Той кивнув. — І я це зроблю, — додала дівчинка. — Ти знайомий із ним?

— Так. Я його знаю. Я довго з ним мандрував.

— Куди?

— Туди, де не сходить сонце і не гаснуть зорі. А потім — назад звідти.

— Ти летів?

Гед скрушно похитав головою.

— Я можу тільки ходити по землі, — пояснив він.

Дівчинка на мить задумалася, потім побажала солодких снів і пішла до своєї кімнати. Тенар пішла за нею. Але сьогодні Терру не хотіла, щоб їй співали на ніч колискову.

— Я можу співати в темряві "Створення", — заявила вона. — Обидва куплети.

Повернувшись на кухню, Тенар вмостилася біля вогнища навпроти Геда.

— Як вона змінюється! — сказала жінка. — Я не встигаю за Терру. Я вже застара, щоби займатись вихованням дітей. А вона... Вона слухається мене, але тільки тому, що хоче цього.

— Це — єдине виправдання послухові, — зауважив Гед.

— А коли їй засяде в голові не слухатися мене, то що я зможу вчинити? Є в ній щось дике, неприборкане. Часом це моя Терру, а часом щось таке, до чого годі догукатись. Я питала Плющиху, чи не хотіла б вона вчити її наукам. Мені так порадив Бучок. "Чому ж ні?" — питаю. А та каже: "Я боюсь її!" Але ж ти її не боїшся. І вона тебе теж. Ти і Лебанен — ви єдині чоловіки, котрим вона дозволяла до себе доторкнутися. Я ж дозволила отому... тому Спритнику... Не можу про це навіть говорити. О, як я втомилася!

Гед підклав хмиз у багаття, аби воно горіло тихіше та повільніше, і вони удвох дивилися, як злітали і стрибали його язики.

— Геде, — озвалась Тенар, — я хочу, щоб ти залишився тут. Якщо ти не проти. — Гед не відповідав. — Може, ти збираєшся на Хавнор...

— Ні, ні. Я нікуди не збираюсь. Я підшуковую роботу.

— Ну, роботи тут не бракує. Ясновод, щоправда, так не думає, але йому з його подагрою хіба тільки у саду поратися. Відколи я повернулася сюди, то не даю собі ради. Думала сказати старому телепню, що він втнув дурницю, відіславши тебе в гори, та що б це змінило? Він мене просто не почує.

— Гори пішли мені на користь, — зауважив Гед. — Мені потрібно було чимало часу, і там він у мене був.

— Ти пас овець?

— Кіз. Там, де найвищі пасовиська. У Дрібнозуба був хлопчик-пастух, і коли він захворів, то замість нього взяли мене. Наступного ж дня. Кіз тримають на висоті аж до морозів, щоб у них наростав густий підшерсток. А останнього місяця у горах я взагалі блаженствував. Дрібнозуб передав мені кожух, дещо з припасів і попросив, щоб я тримав стадо якнайвище та якнайдовше не зганяв його в долину. Я так і зробив. Там, у горах, було гарно.