Темна вежа. Темна вежа VII

Музику ввімкнули — це добре. Але музики було замало. Вона сиділа на сидінні «ПТС» і чекала на сирену.

Три

— Діно Мартіно, — майже нечутно сказав Едді.

— Гммм? — перепитав Джейк.

Прокравшись через кладовище старих локомотивів і вагонів, вони втрьох сховалися за товарним вагоном «СОО Лайн». Обоє його дверей були відчинені, і крізь отвір їм було видно огорожу, південні сторожові вежі й село Плезантвіль з його однією-єдиною вулицею. Шестирукий робот, який раніше був на Алеї, тепер перемістився сюди, катався Головною вулицею вперед-назад, повз старовинні химерні (й зачинені) крамниці, викрикуючи щось схоже на математичні рівняння на повну… горлянку?

— Діно Мартіно, — повторив Едді. Ліворуч від Джейка сидів і дивився вгору блискучими очима Юк. Едді нахилився й попестив його по голові. — Цю пісню співав Дін Мартін.

— Точно? — не повірив Джейк.

— Точно. Тільки ми її переспівали: «Коли-и міся-яць лягає на твої губи, як великий шматок гівна, це аморе…»

— Цить, — пробурмотів Роланд.

— А хіба вже повіяло димом? — спитав Едді.

Джейк і Роланд похитали головами. Роланд тримав свого великого револьвера з сандаловим руків’ям. Джейк озброївся АР-15, але сумка з Орізами знову висіла в нього через плече, і не просто так, на удачу. Якщо все складеться вдало, вони з Роландом невдовзі ними скористаються.

Чотири

Як і більшість людей, що мають «хатню обслугу», Пімлі Прентис не вбачав у своїх працівниках істот, що мають у житті якусь мету, амбіції, почуття — інакше кажучи, не мав їх за г’юмів. Поки було кому принести опівдні склянку віскі й поставити перед ним о шостій тридцять на тарілці відбивну (з кров’ю), він про них не думав узагалі. І неабияк здивувався б, якби почув, що Таммі (його економка) і Тасса (його слуга) ненавиділи одне одного. Адже в його присутності вони спілкувалися з підкресленою — хоч і прохолодною — повагою.

Але цього ранку, коли з прихованих гучномовців Алгул Сьєнто полилася мелодія «Це аморе» (у виконанні «Мільярда лагідних струн»), Пімлі не було вдома. Начальник саме крокував Алеєю в супроводі Джеклі, тахіна-техніка з головою ворона, і шефа безпеки. Вони обговорювали глибинну телеметрію, і Пімлі навіть не думав про будинок, з якого вийшов востаннє. Авжеж, йому й уві сні не могло привидітися, що Таммі Келлі (досі в нічній сорочці) і Тасса із Сонеша (досі в шовкових піжамних шортах) от-от мали зчепитися через запаси провіанту.

— Та ти подивися на це! — кричала Таммі. Вони стояли на кухні, яка потопала в темряві. То була велика кімната, але всі три електричні лампи на стелі перегоріли. У крамниці залишалося ще кілька лампочок, проте їх берегли для Читалки.

— На що дивитися? — Понуро. Кисло. І що то в нього на капризно вигнутих губах Купідона — помада? Таммі здалося, що так.

— А ти не бачиш порожніх місць на полицях? — обурено спитала вона. — Роззуй очі! Тушкованої квасолі вже нема…

— Ти ж знаєш, він її не їсть…

— І тунець теж закінчився. Що, скажеш, і його він не їсть? Та він його їстиме, поки з вух не полізе, і ти це знаєш!

— А ти не можеш…

— Супу нема…

— Чорта з два його нема! — вереснув він. — Подивися сюди, і туди, і ту…

— І нема «Кемпбелз Таматер», які він найбільше любить, — перебила вона його, не на жарт розпаляючись і присуваючись ближче. Ще ніколи в їхніх сварках не доходило до бійки, але Тасса здогадувався, що сьогодні може бути якраз той день. Швидше б це сталося, о-о! З яким задоволенням він зацідить у пику цій старій жирній язикатій суці! — Ти бачиш десь тут «Кемпбелз Таматер», Тассо звідки-ти-там?

— А сама що, коробки консервів не донесеш? — Він і собі приступив ближче. Тепер вони стояли майже лоб у лоб, і попри те, що економка була опасиста, а юнак худий, як тростина, не схоже було, щоб начальників слуга її боявся. Таммі кліпнула, і вперше, відколи Тасса причовгав на кухню (чашку кави собі налити, і все), на її обличчі промайнув якийсь дивний вираз: не роздратування, а якась нервовість, може, навіть страх. — Така немічна стала, Таммі звідки-ти-там, що навіть коробки супових консервів з крамниці не притягнеш?

Уражена, вона випросталася на повен зріст. Її щелепа (масна й лиснюча від нічного крему) затремтіла від обурення.

— Носити харчі з крамниці — робота слуги! Ти дуже добре це знаєш!

— Але хто сказав, що ти не можеш допомогти? Я вчора підстригав його газони, сама знаєш, і бачив, як ти розвалилася в своєму улюбленому кріслі зі склянкою чаю з льодом, я все бачив.

Втративши останні краплини страху, вона спалахнула від люті.

— Я теж маю право на відпочинок! Я присіла, бо щойно вишарувала підлогу…

— А мені здалося, що це зробив Доббі, — кольнув він. Доббі був хатнім роботом, якого називали «ельфом-домовиком», старим, але доволі вправним.

Таммі розпалилася ще більше.

— Та що ти знаєш про хатню роботу, ти, гидотний малий гомик?

Зазвичай бліді щоки Тасси залила червона барва. Він би й незчувся, як руки самі стислися в кулаки, якби не вп’ялися у долоні доглянуті нігті. Йому спало на думку, що ця дріб’язкова шарпанина просто безглузда перед лицем тієї чорноти, яка вже зовсім скоро поглине їх усіх. Вони просто два ідіоти, що сваряться й лають одне одного на краю прірви, але йому було байдуже. Стара свиноматка стільки років до нього присікувалася, і причина вилізла тільки зараз. Нарешті ці слова зірвалися, і все стало на свої місця.

— То от чому я тебе так нервую, сей? — м’яко і вкрадливо спитав він. — Бо я цілую палку замість тицяти нею в дірку, і все?

Розквітлі на щоках Таммі Келлі троянди запалахкотіли, як смолоскипи. Так далеко вона заходити не хотіла, але тепер, якщо вже вона цю тему зачепила — вони зачепили, бо в сварці була і його провина, — то не відступиться. Хай їй грець, якщо відступиться.

— У Біблії начальника написано, що мужолозтво — це гріх, — обурено промовила вона. — Я сама про це читала, так. У книзі Левит, у третій главі, вірш…

— А що в книзі Левит сказано про гріх обжирання? — поцікавився він. — Що там пишуть про бабу з цицьками, як подушки, і дупою завбільшки з кухонний сті…

— Не чіпай моєї дупи, членосмоктун малий!

— Я принаймні можу знайти собі чоловіка, — недбалим тоном сказав він. — І не мушу лягати в ліжко зі щіткою для пилу…

— Не смій! — пронизливо скрикнула вона. — Стули свою брудну пельку, поки я її тобі не стулила!

— …щоб познімати павутину зі своєї поцьки, а потім…

— Я тобі зуби повибиваю, якщо ти не…