Точка Обману

Майкл Толланд, лежачи на боці, поклав голову на випростану руку, яку він уже не відчував. Повіки були важкі, немов свинцеві, але він відчайдушно намагався тримати очі розплющеними. З цього химерного узвишшя він усотував останні картини світу — лише океан та крига, які бачив перед собою під незвичним похилим кутом. Що ж, доречний і химерний кінець дня, у якому все було дивовижним та химерним, де все виявилося зовсім не таким, яким спершу здавалося.

На плавучому крижаному плоту запанувала лиховісна тиша. Рейчел і Коркі позамовкали, а гупання льодоруба припинилося. Що далі відпливали вони від льодовика, то більше вгамовувався вітер. Толланд відчував, що його тіло продовжує заклякати. Щільний каптур тиснув на вуха, і він помітив, як дихання почало відбиватися в голові. Воно уповільнювалося, ставало неглибоким. Його тіло вже не в змозі було боротися з відчуттям тиску, яке супроводжувало відтік крові від кінцівок до життєво важливих внутрішніх органів. Як команда, що залишає корабель у скрутну годину, кров тікала від екстремальної температури, відчайдушно намагаючись не дати Майку втратити свідомість.

«Це була заздалегідь програна битва», — подумав він.

Дивно, але болю більше не було. Ця стадія вже минула. Тепер він мав таке відчуття, наче його надували зсередини. Заціпеніння. Невагомість. Перша рефлекторна функція — кліпання очима — почала згасати, і зір Толланда затуманився. Водяниста рідина, що циркулювала між рогівкою та очним кришталиком, почала замерзати. Толланд кинув погляд на розмиті обриси льодовикового шельфу Мілна, який встиг перетворитися на слабко видиму білу лінію в туманному місячному сяйві.

У душі він визнав свою поразку. Балансуючи на краю між буттям та небуттям, він зупинив погляд на далеких океанських хвилях. Довкола них завивав вітер.

І цієї миті у Толланда з’явилися галюцинації. Дивно, але в останні секунди перед тим, як знепритомніти, він не марив про порятунок. Не марив про тепло та затишок. Останній самообман його розуму постав у жахливому зловісному вигляді.

З води неподалік айсберга почав вивищуватися левіафан, виринувши на поверхню з погрозливим сичанням. Він з’явився у вигляді містичного морського чудовиська — гладенький, чорний і смертельно небезпечний, а навкруг нього пінилася вода. Толланд через силу кліпнув очима. Його зір трохи прояснився. Велетенський звір був поруч, стукався об лід, наче пожадлива акула, що б’ється об невеличкий човен. Чудовисько забовваніло перед Майклом, величезне і страшне, і шкіра його мерехтіла і мінилася в місячному сяйві.

Потім розпливчаста картина померкла і лишилися тільки звуки. Метал по металу. Зуби, що вгризаються в кригу. Звуки наближаються. Ось уже потягли геть тіла його товаришів.

Рейчел...

Толланд відчув, як його теж різко смикнули і потягли геть.

А потім не стало нічого.

64

Габріель Еш не увійшла, а буквально увірвалася в студію Ей-бі-сі на третьому поверсі. Але навіть за такої швидкості вона рухалася повільніше за всіх присутніх у кімнаті. Навіть у звичайні дні напруження тут було максимальним усі двадцять чотири години на добу, але зараз студія нагадувала валютну біржу, де брокери бігали, як на кінострічці, пущеній зі збільшеною швидкістю. Редактори з виряченими очима несамовито горлали один на одного через перегородки своїх робочих місць, репортери з факсами, що майоріли в їхніх руках, бігали від кабінки до кабінки, звіряючи повідомлення, а засапані стажери, користуючись вільною хвилиною, запихалися «снікерсами» та мінералкою.

Габріель прийшла на Ей-бі-сі, щоб зустрітися з Йоландою Коул.

Зазвичай Йоланду можна було знайти в «елітному районі» студії: у приватних офісах зі скляними стінами, передбаченими спеціально для керівників, які ухвалювали важливі рішення, — щоб вони могли тут перепочити і неквапливо поміркувати. Однак сьогодні увечері Йоланда була на ногах, у вирі подій. Побачивши Габріель, вона, як і зазвичай, верескнула від бурхливого захвату.

— Привіт, Габі! — скрикнула Йоланда. На ній була тісна сукня з квітчастим малюнком та черепахові окуляри. Як і завжди, на шиї у неї теліпалося не менше кілограма стильних коштовностей. — А тепер обніми!

Йоланда Коул ось уже шістнадцять років працювала редактором в «Ей-бі-сі-ньюз». Рудувата полька з ластовинням на обличчі, Йоланда була опецькуватою жіночкою з рідіючим волоссям, яку всі ніжно називали матусею. За її материнською зовнішністю та добродушною вдачею ховалися безжальність і грубий, майже вуличний практицизм, з яким вона добивалася якісного матеріалу. Габріель познайомилася з Йоландою, коли та вела семінар «Жінки в політиці», на який вона пішла невдовзі після того, як перебралася до Вашингтона. Вони побазікали про рівень підготовки Габріель, про проблеми, які чекають на жінку в окрузі Колумбія, серед сильних світу цього, і нарешті — про Елвіса Преслі, бо, як виявилося, вони обидві були його пристрасними шанувальницями. Йоланда взяла Габріель під своє крило і допомогла їй завести потрібні знайомства. Габріель і досі раз на місяць забігала до неї, щоб привітатися і трохи потеревенити.

Габріель міцно обняла Йоланду, і їй одразу ж передався гарний настрій подруги.

Йоланда ступила крок назад і кинула на Габріель оцінювальний погляд.

— Ти наче постаріла років на сто! Що з тобою сталося?

Габріель стишила голос.

— У мене проблема, Йоландо.

— Про таке не бовкають привселюдно. Схоже, твій кандидат зараз на підйомі.

— Тут немає місця, де ми могли б поговорити тет-а-тет?

— Ти дуже невчасно прийшла, люба. Президент дає прес-конференцію буквально за півгодини, а ми й досі ані найменшої гадки не маємо, про що він говоритиме. А мені ще треба узгодити коментарі фахівців, і я просто зашиваюся.

— Я знаю, про що йтиметься на цій прес-конференції.

Йоланда опустила окуляри на перенісся і зміряла Габріель скептичним поглядом.

— Габріель, навіть наш кореспондент усерединіБілого дому — і той перебуває в абсолютному невіданні. Хочеш сказати, що люди з виборчої команди Секстона щось знають наперед?

— Ні, я хочу сказати, що язнаю наперед. Дай мені п’ять хвилин, і я все тобі розповім.

Йоланда кинула уважний погляд на червоний конверт з печаткою Білого дому в руці подруги.

— О, це внутрішня пошта Білого дому. А як ти його роздобула?

— Сьогодні, під час приватної зустрічі з Марджорі Тенч.

Йоланда довго і уважно дивилася на Габріель.

— Ходімо зі мною.

І в затишку скляної кабінки Йоланди Габріель повідала своїй вірній подрузі про те, що переспала з Секстоном, і про те, що Тенч звідкись мала докази.

Йоланда широко посміхнулася і розсміялася, хитаючи головою. Вочевидь, вона варилася у середовищі вашингтонських журналістів так давно, що вже ніщо не могло її шокувати.

— Знаєш, Габі, у мене вже давно виникла підозра, що ви з Секстоном перепихнулися. І недивно. Він солідний чоловік, а ти гарненька дівчина. От тільки шкода, що є фото. Утім, я б не надто цим переймалася.

Не переймалася?!

Габріель пояснила подрузі, що Тенч звинуватила Секстона в тому, що він бере хабарі від космічних компаній, і що вона тільки-но підслухала таємну розмову, яка підтверджує цей факт! І знову на обличчі Йоланди відбилося мало подиву та занепокоєння — аж доки Габріель не сказала, що збирається з усім цим робити.

От тут Йоланда дійсно занепокоїлася.

— Габріель, якщо ти хочеш дати офіційне письмове свідчення про те, що переспала з американським сенатором і не заважала йому відбріхуватися, то це, звісно, твоя особиста справа. Але, запевняю, тобі це боком вийде. Подумай довго і ретельно, чим це може для тебе скінчитися.

— Ти мене погано слухала. Я не маю часу на тривалі міркування!

— Я тебе уважно слухала і хочу сказати, моя люба, що, незалежно від того, маєш ти час чи ні, є речі, які просто не можна робити. Не можна наражати сенатора Сполучених Штатів на сексуальний скандал. Це ж самогубство. Кажу тобі, дівчинко, якщо ти завалиш кандидата у президенти, то краще тобі сісти в авто і тікати подалі з округу Колумбія. На тобі назавжди залишиться тавро. Багато впливових людей платять великі гроші, щоб пропхнути свого кандидата нагору. Тут на кін поставлено великі суми грошей та владу, владу таку велику, що заради неї люди йдуть на вбивство.