Точка Обману

— О, я вас благаю! — випалила Тенч і закашлялася. — Ви ж бачили прес-конференцію. Дані про метеорит неодноразово підтвердили численні фахівці. В тому числі незалежні. Вам не видається дивним той факт, що Рейчел Секстон — донька єдиного чоловіка, якому сьогоднішня прес-конференція може зашкодити, — раптово змінює свою точку зору?

— Це видається дивним лише тому, міс Тенч, що мені випадково відома та обставина, що міс Секстон та її батько тільки на людях зберігають видимість чемності у своїх стосунках. Я ані на секунду не можу уявити, що Рейчел Секстон після кількох років роботи на президента раптом вирішує перебігти в інший табір і брехати на підтримку свого татка.

— Можливо, зіграли амбіції? Чесно кажучи, не знаю. А можливо, це шанс стати донькою наступного президента, першою донькою країни, так би мовити... — немов ненароком кинула Тенч і вичікувально замовкла.

Пікерінг умить посуворішав.

— Притягнуто за вуха, міс Тенч. Просто притягнуто за вуха.

Тенч насупилася. Власне, а на що вона розраховувала? Вона звинувачує найздібнішу співробітницю Пікерінга у зраді президента і хоче, щоб той її підтримав? Ясна річ, директор буде захищати Рейчел Секстон.

— З’єднайте мене з нею, — скомандував Пікерінг. — Я хочу сам поговорити з міс Секстон.

— Боюся, що це неможливо, — відповіла Тенч. — Зараз її немає в Білому домі.

— А де ж вона?

— Сьогодні вранці президент послав її на льодовик Мілна, щоб безпосередньо перевірити отриману інформацію. Вона ще не повернулася.

— А мені про це так і не повідомили, — ще більше спохмурнів директор управління.

— Я не маю часу вислуховувати тиради про ображену гордість. Я зателефонувала лише із ввічливості. Хотіла як краще. Хотіла попередити вас, що Рейчел Секстон вирішила грати власну гру стосовно сьогоднішнього звернення президента. Вона шукатиме союзників. Якщо вона вийде з вами на зв’язок, то вам не завадило б знати, що Білий дім має в розпорядженні відео-матеріал, записаний сьогодні вдень, у якому вона підтверджує правдивість даних про метеорит перед президентом та його командою. І якщо зараз, з невідомих мотивів, Рейчел Секстон спробує заплямувати добре ім’я Зака Герні або НАСА, то, клянуся вам, Білий дім зробить усе, щоб її падіння було швидким і болючим. — Тенч помовчала, аби до Пікерінга краще дійшов зміст сказаного. — Гадаю, що ви відповісте люб’язністю на люб’язність і повідомите мені негайно, якщо Рейчел Секстон вам зателефонує. Вона робить прямий випад проти президента, і Білий дім має намір затримати її для допиту, доки вона не встигла завдати великої шкоди. Я чекатиму на ваш дзвінок, директоре. Наразі це все. На добраніч.

Марджорі Тенч поклала слухавку, перебуваючи у повній впевненості, що ніхто і ніколи так не говорив з Вільямом Пікерінгом за все його життя.

Вільям Пікерінг стояв біля вікна свого кабінету на горішньому поверсі і вдивлявся у вірджинську ніч. Дзвінок від Марджорі Тенч глибоко занепокоїв його. Він прикусив губу і спробував подумки скласти докупи щойно почуте.

— Директоре? — тихо гукнула секретарка, постукавши в двері. — Вам знову телефонують.

— Тільки не зараз, — задумливо відказав Пікерінг.

— Це Рейчел Секстон.

Пікерінг різко обернувся. Тенч просто провидиця якась!

— Гаразд. Давайте її негайно.

— Взагалі-то, сер, вона телефонує по кодованому аудіовізуальному каналу. Хочете, щоб я принесла пристрій вам до кабінету?

Аудіовізуальний канал?

— А звідки вона телефонує?

Секретарка відповіла.

Пікерінг ошелешено витріщився на неї. І хутко подався по коридору до перемовного залу. Такого він іще не бачив.

70

«Глуха кімната» субмарини «Шарлотта», спроектована за аналогією з приміщенням у «Белл Лаборіторіз», була фактично звуконепроникною, бо унеможливлювала відлуння. Ця акустично чиста кімната поглинала звуки з ефективністю 99,4 відсотка. Через акустичну провідність металу та води підводні човни завжди були вразливими: розмови на борту могли пеленгувати розташовані неподалік перехоплювачі, оснащені підслуховувальною апаратурою. Був іще один спосіб підслуховування розмов — прикріпляти до корпусу субмарини мікрофони-«паразити» з присоскою. А з «глухої кімнати» всередині підводного човна не міг просочитися жоден звук. Усі розмови в цій камері були надійно захищені.

Ця камера мала вигляд комірчини заввишки з людський зріст, стіни, стеля та підлога були геть укриті пінопластовими шпичаками, що стирчали врізнобіч. Вона нагадала Рейчел тісну підводну печеру, де сталагміти оскаженіли і повиростали де їм тільки заманулося. А найнеприємнішим моментом була очевидна відсутність традиційної підлоги.

Підлогою слугувала сталева сітка, як у курнику, натягнута горизонтально поперек кімнати на половині її висоти, наче рибальська сіть. Ця сітка мала гумове покриття і була досить жорсткою. Дивлячись униз крізь цю павутиноподібну долівку, Рейчел відчула, наче переходить провалля по підвісному містку посеред сюрреалістичного ландшафту. А трьома футами нижче був цілий ліс пінопластових шпичаків, що загрозливо стирчали догори.

Не встигла вона увійти, як одразу ж відчула якусь бентежну нежиттєвість повітря, немов з кімнати висмоктали всю енергію. Рейчел здалося, немов її вуха заткнули ватою. Все, що вона чула, це власне дихання, та й то скоріше усвідомлювала, аніж чула. Вона гукнула, але то було все одно, що гукати в подушку. Стіни вбирали в себе всяку вібрацію, і Рейчел відчувала лише ті коливання, що відлунювали у неї в голові.

Капітан уже пішов, зачинивши за собою оббиті звукоізоляцією двері. Рейчел, Коркі й Толланд сиділи в центрі кімнати за маленьким підковоподібним столиком, що стояв на довгих металевих опорах, які проходили вниз крізь сітку. До столу були прикріплені кілька мікрофонів на вигнутих підставках, навушники і телекамера. Усе це скидалося на мініатюрну копію кімнати для симпозіумів в ООН.

Як людина, що належала до розвідувальних кіл США — найбільшого у світі виробника і користувача лазерних мікрофонів, підводних параболічних підслуховувальних пристроїв та інших гіперчутливих штучок для перехоплення розмов, — Рейчел як ніхто інший добре знала, що насправді на землі є зовсім небагато місць, де можна поговорити так, щоб тебе не підслухали. І ця «глуха кімната» вочевидь була одним із таких місць. Мікрофони та навушники за столом давали змогу проводити таку собі селекторну нараду в стилі тет-а-тет, коли люди були певні, що їхні слова не вийдуть за межі цієї кімнати. їхні голоси, потрапляючи до мікрофонів, одразу ж зазнавали інтенсивного кодування і лише потім вирушали в довгу подорож крізь атмосферу Землі.

— Перевірка рівня, — раптом пролунав у навушниках чийсь голос, і всі троє аж підстрибнули від несподіванки. — Ви мене добре чуєте, міс Секстон?

Рейчел нахилилася до мікрофона.

— Так, добре, дякую.

Хоч би хто ви не були.

— Я викликала вам директора Пікерінга. Він зараз приймає аудіовізуальний сигнал. Я ж наразі відключаюсь. За кілька секунд ви отримаєте зображення й звук.

На лінії запала тиша. Десь далеко почулося гудіння статичного струму, а потім швидка низка попискувань та клацань у навушниках. Відеоекран напроти них увімкнувся, і Рейчел — з вражаючою чіткістю — побачила перед собою директора Пікерінга, що сидів сам-один у конференц-залі управління військово-космічної розвідки. Він рвучко підвів голову і поглянув просто в очі Рейчел.

Дивно, але, побачивши його, Рейчел відчула величезне полегшення.

— Міс Секстон, — звернувся він до неї зі спантеличеним та стривоженим виразом обличчя. — Що, заради всього святого, відбувається?

— Йдеться про метеорит, сер, — відповіла Рейчел. — Схоже, у нас можуть виникнути серйозні проблеми.

71

Сидячи у «глухій кімнаті» субмарини, Рейчел Секстон відрекомендувала Вільяму Пікерінгу своїх товаришів: Майкла Толланда і Коркі Марлінсона. Потім вона взяла ініціативу в свої руки і переповіла шефу всю низку неймовірних подій того дня.