Три мушкетери

— Цей гасконець — справжнісінький диявол! — вигукнув Атос — Від нього нічого не приховаєш.

— Ай справді, — зауважив Портос, — Араміс скидається на красеня-герцога поставою й манерами; та все-таки, мені здається, що одяг мушкетера…

— Я був у широчезному плащі, — сказав Араміс.

— У липні місяці? Хай йому чорт! — загорлав Портос — Чи, може, богослов боявся, щоб тебе не впізнали?

— Я припускаю, — мовив Атос, — що шпигуна могли ввести в оману манери; але ж обличчя…

— Я був у капелюсі з широкими крисами, — відповів Араміс.

— О Боже! — вигукнув Портос — Скільки завбачливості, щоб вивчати теологію!

— Панове, панове, — перебив їх Д'Артаньян, — не треба марнувати час на жарти; ми маємо розійтись і кожен окремо почати розшуки пані Бонасьє. Це ключ до інтриги.

— Жінка такого низького роду! Невже ви вірите у все це, Д'Артаньяне? — спитав Портос, зневажливо відкопиливши губу.

— Вона хрещениця де Ля Порта, довіреного камердинера королеви. Хіба я вам не сказав про це, панове? Крім того, цілком імовірно, що її величність тепер шукає підтримки саме так низько. Голови високих людей видно здалеку, а в кардинала гостре око.

— Гаразд! — сказав Портос — Домовтеся спершу з галантерейником, і не продешевіть.

— Це не потрібно, — відповів Д'Артаньян. — Якщо він нам і не заплатить, то нам добре заплатять інші.

В цю мить на сходах почулися чиїсь квапливі кроки, потім двері з грюкотом відчинились і до кімнати бомбою влетів нещасний галантерейник.

— Добродії! — вигукнув він. — Врятуйте мене, благаю вас, врятуйте мене! Четверо солдатів прийшли мене арештувати. Врятуйте мене, врятуйте!

Портос і Араміс підвелися.

— Хвилинку! — сказав Д'Артаньян, знаком прохаючи їх вкласти в піхви шпаги, які вони були вже наполовину витягли. — Хвилинку, тут потрібна не хоробрість, а обережність.

— Але ж, — вигукнув Портос, — ми не дозволимо…

— Ви дозволите діяти Д'Артаньянові, — сказав Атос, — а він, повторюю, найрозумніший з усіх нас, і я оце при всіх кажу, що підкоряюсь йому. Дій на свій розсуд, Д'Артаньяне.

Аж тут у дверях передпокою з'явилися четверо озброєних людей. Та, побачивши чотирьох мушкетерів, що стояли зі шпагами при боці, не наважилися рушити далі.

— Заходьте, панове, заходьте! — вигукнув Д'Артаньян. — Ви — мої гості, а всі ми — вірні слуги короля і пана кардинала.

— В такому разі, панове, сподіваюсь, ви не матимете нічого проти, щоб ми могли виконати наказ? — спитав той, хто, здавалося, був начальником загону.

— Навпаки, панове, ми навіть допоможемо вам, якщо в цьому буде потреба.

— Що це він каже? — пробурмотів Портос.

— Ти дурень, — прошепотів Атос — Помовч!

— Ви ж мені обіцяли… — ледве чутно мовив бідолашний галантерейник.

— Ми зможемо вас урятувати, тільки лишаючись на волі, — тихо відповів Д'Артаньян. — А якщо ми спробуємо стати на ваш захист, то нас арештують разом з вами.

— Мені здається, одначе…

— Заходьте, панове, заходьте, — голосно запросив Д'Артаньян. — У мене немає підстав для захисту цього добродія. Я його побачив сьогодні вперше, та ще — хай сам скаже вам, — коли він прийшов вимагати гроші за квартиру. Це правда, пане Бонасьє? Відповідайте!

— Щира правда! — вигукнув галантерейник. — Але ж добродій вам не розповів…

— Мовчіть про мене, мовчіть про моїх друзів і особливо мовчіть про королеву, бо ви загубите всіх, не добившись порятунку для себе!.. Швидше, швидше, панове, забирайте цю людину!

І Д'Артаньян підштовхнув ошелешеного галантерейника до солдатів, примовляючи:

— Ви здирник, мій любий; ви приходите по гроші до мене, до мушкетера! У в'язницю! Панове, кажу вам, відведіть його у в'язницю і тримайте якомога довше — це дасть мені час зібрати гроші.

Солдати якнайлюб'язніше подякували й повели свою жертву. В ту мить, коли вони виходили на сходи, Д'Артаньян ляснув начальника по плечу.

— Чи не випити мені за ваше здоров'я, а вам за моє? — сказав він, наливаючи два келихи божансійського вина, яке дістав завдяки щедрості пана Бонасьє.

— Надто багато честі для мене, — відповів начальник, — але я приймаю ваше запрошення з щирою вдячністю.

— Отже, за ваше здоров'я, пане… як ваше ім'я?

— Пан Буаренар.

— Буаренар!

— За ваше здоров'я, високий добродію!.. А як ваше ім'я, дозвольте тепер спитати у вас?

— Д'Артаньян.

— За ваше здоров'я, добродію!

— Але найголовніше, — немов піддаючись мимовільному пориву, вигукнув Д'Артаньян, — за здоров'я короля і кардинала!

Можливо, якби вино було погане, начальник і не повірив би в Д'Артаньянову щирість, але вино було чудове, і це його переконало.

— Ну й паскудство ви тільки що вчинили! — сказав Портос, коли начальник пішов наздоганяти своїх солдатів і друзі лишилися самі. — Яка гидота! Четверо мушкетерів дозволяють арештувати у них на очах нещасного, який благає про допомогу! Дворянин п'є з поліцейським!

— Портосе, — мовив Араміс, — Атос уже сказав, що ти дурень, і я приєднуюсь до нього. Д'Артаньяне, ти велика людина, і коли ти станеш на місце пана де Тревіля, я проситиму в тебе протекції, щоб дістати абатство.

— Отакої! Нічого не розумію! — вигукнув Портос — Ви схвалюєте те, що зараз вчинив Д'Артаньян?

— Ще б пак, тисяча чортів! — обізвався Атос — Не тільки схвалюю, а й поздоровляю його з цим.

— А тепер, панове, — звернувся Д'Артаньян до всіх, не обтяжуючи себе поясненням своєї поведінки перед Портосом, — усі за одного, один за всіх — ось наше гасло, чи не так?

— Одначе… — пробурмотів Портос.

— Давай твою руку й присягайся! — в один голос вигукнули Атос і Араміс.

Переможений їхнім прикладом, але все-таки лаючись подумки, Портос простягнув руку і четверо друзів повторили за Д'Артаньяном слова:

— Всі за одного, один за всіх!

— Чудово! А тепер хай кожен іде додому, — сказав Д'Артаньян так, ніби все життя тільки те й робив, що командував. — Але будьте обережні, бо з цієї хвилини ми починаємо боротися проти кардинала.