Твердиня

Повернувшись, Левко відважився спитати:

– Нічого дивного вночі не помітили?

– Ти про що? – звела очі Сатомі.

– Мені здалося, хтось лазив по табору.

– Ти серйозно? – спитав Ян.

Сьома перестав шнурувати кросівок і завмер, дослухаючися, що українець скаже далі.

– Не знаю, може, приснилося, – невиразно пробубнів Левко.

– Я вставав відлити о пів на четверту ранку, – випростався Семен.

– Мабуть, то був ти, – кисло всміхнувся Левко. Його підмивало спитати, чи Сьома наближався до наплічників, чи присідав і нишпорив у них, але язик не повернувся. Так іноді легше. Хоч і неправильно.

– А ти злякався?

– Ледь не перефарбував штани в коричневе.

Ніхто не відреагував на жарт, мабуть, через тон, яким він був проказаний.

Сатомі розливала окріп по чашках. Левко пройшовся по табору, не замислюючись над тим, що робить, аж поки не усвідомив, що стоїть на тому місці, до якого наблизився силует у його сні. Хлопець опустився навпочіпки і подумки зазначив, що його рюкзак лежить згори.