Твердиня

На рецепції їх побачив Девід Ренцо, власник хостела:

– Що сталося?

– Девіде, нам треба в лікарню, – скоромовкою проказав Сьома.

– Я викличу «швидку»!

– Ні, – гаркнув росіянин. – Можемо не встигнути. Готуйте мінівен.

– О’кей! Тоді подзвоню в «San Jose», [80] скажу, щоб готували барокамеру. – власник «Samay Wasi» припустив, що Едді знепритомнів через гірську хворобу.

Вислизаючи на веранду, Сьома похапцем заперечив:

– Не треба барокамери. Будь-яка найближча до нас лікарня. Найближча, Девіде!

80

Клініка «San Jose» – одна з найкращих лікарень у Куско.

Девід Ренцо став гарячково гортати довідник з адресами і телефонами.

На веранді було зимно. Едді поклали на холодну підлогу. Голова набрякла так сильно, що зникли риси обличчя. Її роздувало зсередини. Повіки наплили одна на другу, повністю «проковтнувши» вії. Семен розстебнув аптечку і витягнув звідти приготовлений шприц. Зняв ковпачок з голки, випустив повітря, але тут його руку перехопив Айк.

– Що ти збираєшся йому колоти? Ти хто, лікар? Ти ж навіть не американець!

Росіянин спробував висмикнути руку, проте Айк міцно тримав передпліччя.

– Сьомо, допомогти? – Лео і Ян стояли поруч, готові втрутитися і відтягти Айка.

Семен одними очима мовив «ні», після чого наблизив лице до американця і заговорив, спокійно, але швидко карбуючи кожне слово:

– У твого друга ангіоневротичний набряк. [81] Це як кропив’янка, тільки не на поверхні шкіри, а всередині тіла. Набряк розвинувся через алергічну реакцію на капсаіцин з газового балончика. Зазвичай під час набряку колір обличчя не міняється, а твій друг, як бачиш, сірий наче мрець. Хочеш дізнатися, чому це?

81

Ангіоневротичний набряк (ангіоедема, або набряк Квінке) – алергічна реакція на дію різних біологічних та хімічних чинників, проявляється у збільшенні (напуханні) обличчя, рідше – кінцівок. При стрімкому розвитку ангіоневротичного набряку пацієнт може померти.

Айк послабив тиск на руку і проваленим голосом спитав:

– Чому?

– Тому що доза капсаіцину настільки велика, що набряк став розвиватись у гортані, як наслідок виникла блокада дихальних шляхів. Твій товариш посірів, тому що вже кілька хвилин не дихає. Враховуючи той час, протягом якого ви телющились на нього, мов барани, і час, що ми марнуємо з тобою на теревені, хлопцю лишилося жити хвилини дві. Я знаю це, бо сам страждаю на алергію. Я можу склеїти ласти від одного горішка. – Айк відпустив руку і перелякано зирнув на Едді. Сьома продовжив: – У шприці гормон епінефрин або адреналін, якщо тобі так зрозуміліше. Але… ти маєш рацію, я не доктор і тому не можу брати на себе відповідальність.

Американець збілів, наче його борошном обсипали:

– Це… це врятує його?

– Врятує? Звісно, ні. Йому потрібен апарат штучного дихання і півдюжини різних гормонів внутрішньовенно. Це дасть нам шанс довезти його до лікарні.

– Пішов ти на хер, Айку! – заричав Ленс. – Нехай коле! – Схопивши за комір, він відкинув товариша геть від Едді. – Давай!

Семен всадив голку в квадрицепс [82] і вичавив увесь вміст шприца у м’яз. Через секунду Едді бухикнув (очей не відкривав) і став харчати. Повітря зі страхітливим хрипом проходило крізь набряклий рот і глотку. По звуку було чути, як важко хлопцю дихати.

82

Квадрицепс – чотириголовий м’яз на верхній (передній) частині стегна людини.

Відразу після того на веранду вибіг Девід, з жалем і в той же час із погано прихованим роздратуванням на обличчі. Воно й не дивно: якщо в його хостелі відкине копита заїжджий американець, бізнесу кінець.

– Я готовий. За кілька кварталів униз від Плаза-де-Армас є скромна приватна клініка «Cusco Medical Assistance», – тараторив перуанець. – Це найближча. Нас чекають.

– Їдемо, – глухо скомандував Семен.

Вдихи й видихи Едді нагадували передсмертне гарчання пораненого бійцівського пса.

– Він задихається. – Меґан заплакала.

Сатомі обійняла американку, сама ледь стримуючи сльози.

– Не зважайте, – сказав Сьома. – Все буде добре. Понесли.

Хлопці схопили Едді і задріботіли вниз по провулку до мінівена «Toyota». Девід мчав першим. Заскочивши, він миттю завів машину. Слідом за Сьомою в мікроавтобус увіпхалися Айк, Левко, Ґрем і Ленс.

XXIX

27 липня 2012 року, 20:46 (UTC-55)

Авеню Ла-Пас, Куско [83]

83

Куско – високогірне містечко, сформоване безладним переплетінням великої кількості вулиць різної довжини, ширини та кривизни. Дати назву всім неможливо. Запис «Urb. El Ovalo Av. La Paz B-1» означає, що будинок за цією адресою розташований у кварталі В-1 неподалік перехрестя Ель-Овало й авеню Ла-Пас (інші квартали чи блоки в районі цього ж перехрестя позначаються А, C, D, E-1 і т. п.). Ель-Овало – видовжена кільцева розв’язка (в плані має форму овалу – звідси й назва) у південній частині Куско, відома тим, що посеред неї здіймається пам’ятник Пачакутекту – одна з найвідоміших сучасних архітектурних ознак міста. З північного заходу в Ель-Овало впирається головна магістраль Куско – авеню Сан-Мартін.

Клініка «Cusco Medical Assistance» розташувалась у глибині кварталу, на стрімкому боковому відгалуженні, що впиралося в авеню Ла-Пас під прямим кутом. Знайти її виявилось непросто. На карті провулок був підписаний як «Urb. El Ovalo Av. La Paz B-1», проте на ділі не знайшлося жодної таблички, що свідчила б про назву.

Сьома першим запримітив вивіску «CUSCO MEDICAL ASSISTANCE», що промайнула у світлі фар зліва від авеню Ла-Пас і трохи вище по пагорбу.

– Он вона. – Росіянин смикнув Девіда за руку. – Розвертайтесь. – А тоді повернув голову назад, зазирнувши в салон: – Як Едді?

Ґрем, який сидів найближче, тільки насупився, замість того щоб відповісти. Едді знову перестав дихати: на лице поверталась мертвотна сірість. Хай яким жахливим було хрипіння, але його відсутність виявилася ще жахливішою. Адреналін більше не діяв: хлопець помирав.

Щоб під’їхати до входу в клініку, Девід мусив піднятися по Ла-Пас і розвернутись. Втямивши це, Семен вдруге схопив перуанця за руку.

– Не треба, Девіде, спиняйтеся тут. Буде швидше, якщо ми донесемо його на руках.

Власник хостела «Samay Wasi Youth» загальмував і від’їхав назад, спинивши мінівен на перехресті. Вище на пагорбі, навпроти входу в клініку, в жовтуватих плямах світла від ліхтарів вимальовувалося три фігури: одна висока в блідо-зеленому халаті, певно, лікар, і дві нижчі у білих халатах – медсестри. Як і казав Девід, на них уже чекали.

Левко сидів найближче до виходу з авто. Щойно мінівен перестав котитися, хлопець розчахнув відсувні двері і визирнув, спішно переконуючись, що дорога вільна від машин. По тому заходився тягнути Едді: спершу обережно, а згодом, відчувши, наскільки холодно під пахвами у хлопця, і зрозумівши, що з кожною секундою шанси повернути бідолаху до життя катастрофічно зменшуються, засмикав тіло ривками, абияк – аби тільки швидше.

Українець випростався просто посеред проїжджої частини, втримуючи Едді під пахви (ноги американця лежали на бруківці), і чекав, поки з «Тойоти» виберуться інші хлопці.

– Чуваки, швидше! – не стримався Левко. – Він… такий холодний.

Мовчазні й нахмурені, постискавши губи до білого, хлопці висипали на авеню. Ґрем і Ленс вхопили Едді за ноги. Айк метнувся на зустрічну смугу спиняти кілька автомобілів, що їхали з півночі від avenida Peru у напрямку El Ovalo, даючи змогу товаришам безперешкодно перенести Едді на протилежний бік. Левко, Ґрем і Ленс потягли непритомного американця через авеню Ла-Пас і далі вгору по схилу до клініки. Девід із Семеном трюхикали поруч.