Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

— Так, але ж він може дізнатися про наше одруження й від когось іншого?

— Я не здатен цьому запобігти, але в нього такий спосіб життя, що навряд.

— Якщо в тебе такі друзі, Ґеорґу, то тобі взагалі не треба було заручуватися.

— Ми обоє винні. Але я тепер і не хотів би, щоб було інакше.

І вона, уривчасто дихаючи під його поцілунками, ще сказала:

— Але ж це мене ображає.

Тоді Ґеорґ подумав, що справді нічого страшного не буде, як він напише про все приятелеві. «Я такий, як є, і хай він мене таким приймає, — подумав він. — Я ж не перероблю себе на такого, з ким би, може, було б легше приятелювати».

І в довгому листі, який Ґеорґ написав того недільного ранку, він справді повідомив приятелеві про свої заручини такими словами: «Найкращу новину я лишив на кінець. Я заручився з панною Бранденфельд, дівчиною із заможної родини, що оселилася тут через кілька років після твого від’їзду, отже, ти навряд чи знаєш її. При нагоді я напишу тобі докладніше про свою наречену, а сьогодні досить буде сказати, що я дуже щасливий і що в наших із тобою стосунках сталася тільки одна зміна: досі ти мав просто приятеля, а тепер маєш щасливого приятеля. Крім того, в моїй нареченій, яка передає тобі сердечне вітання, а невдовзі напише сама, ти здобудеш щиру приятельку, а це для неодруженого чоловіка не така вже й дрібниця. Я знаю, багато що не дає тобі змоги відвідати нас, та хіба моє весілля не було б достатнім приводом махнути рукою на перешкоди? Але хоч би що там було, роби як сам знаєш і зважай тільки на себе».

Ґеорґ довго сидів за письмовим столом, дивлячись у вікно й тримаючи в руці листа. На вітання знайомого, що проходив вулицею, він відповів неуважною усмішкою.

Нарешті він засунув листа в кишеню, вийшов зі своєї кімнати й подався невеличким коридором до батькової, розташованої навпроти, куди не навідувався вже кілька місяців. Та в цьому й не було потреби, бо він постійно бачився з батьком у крамниці й вони одночасно обідали в ресторані, і хоч про вечерю собі кожен дбав сам як йому хотілося, потім вони, коли Ґеорґ не йшов, як це переважно бувало, до когось із приятелів, а тепер до нареченої, ще трохи сиділи разом у спільній вітальні, кожен утупивши очі у свою газету. Ґеорґ здивувався, що в батьковій кімнаті, яка виходила вікном на вузеньке подвір’я, було темно навіть такого сонячного ранку. Он як затіняє її висока стіна навпроти. Батько сидів біля вікна в кутку, повному всіляких речей, що нагадували про покійну матір, і читав газету, тримаючи її перед очима боком через якусь хворобу очей. На столі стояв недоїдений сніданок, власне, майже не початий.

— О, це ти, Ґеорґу, — сказав батько й відразу рушив йому назустріч.

Його важкий халат розхристався, поли метлялися, коли він ішов. «Батько й досі ще велетень», — подумав Ґеорґ.

— Тут страшенно темно, — сказав він.

— Авжеж, таки темно, — відповів батько.

— Ви ще й вікно зачинили?

— Мені так краще.

— Надворі зовсім тепло, — мовив Ґеорґ, ніби продовжуючи сказане раніше, і сів.

Батько прибрав посуд зі столу й поставив його на шафку.

— Я, власне, тільки хотів вам сказати, — повів далі Ґеорґ, неуважно стежачи за батьковими рухами, — що все-таки написав до Петербурга про свої заручини.

Він був витяг листа з кишені, але потім засунув його назад.

— До Петербурга? — перепитав батько.

— Ну, своєму приятелеві, — пояснив Ґеорґ, намагаючись глянути батькові у вічі, й подумав: «У крамниці він зовсім інакший. Як він тут розсівся, ще й схрестив руки на грудях».

— Ага. Своему приятелеві, — мовив батько, наголошуючи на останньому слові.

— Ви ж, тату, знаєте, що я спершу не хотів йому казати про свої заручини. Лише з тактовності, іншої причини не було. І самі знаєте, що він важка людина. Я подумав собі: хай він довідається від когось іншого про мої заручини, — цьому я не можу запобігти, хоч він живе таким самітником, що навряд чи знайшовся б хтось, що сказав би йому про це, — та тільки не від мене.

— А тепер ти передумав? — спитав батько, тоді поклав газету на підвіконня, а на неї окуляри й накрив їх долонею.

— Так, тепер я передумав. Якщо він мій добрий приятель, вирішив я, то мої щасливі заручини повинні бути і його щастям. Тому я більше не вагався й написав йому про все. Але, перше ніж укинути листа в скриньку, хотів сказати про це вам.

— Ґеорґу, — мовив батько і розтягнув аж до щік беззубого рота, — послухай! Ти прийшов до мене порадитися у цій справі. Безперечно, зробив добре, честь тобі і хвала. Але це ніщо, гірше за ніщо, як ти не скажеш мені тепер усієї правди. Я не хочу зачіпати того, що не стосується до цієї справи. Після смерті нашої дорогої матері почало діятися щось недобре. Може, для нього настав час і, може, раніше, ніж думалося. У крамниці багато що проходить повз мене, може, від мене й нічого не приховують, — я зовсім не хочу висловлювати припущення, що від мене щось приховують, — я вже не той, що був, пам’ять слабне, я не можу за всім устежити. По-перше, це природний процес, а по-друге, смерть нашої матусі вдарила по мені куди тяжче, ніж по тобі. Та коли вже ми зачепили цю історію з листом, то прошу тебе, не дури мене. Це дрібниця, не варта доброго слова, тож не дури мене. Ти справді маєш приятеля в Петербурзі?

Ґеорґ збентежено підвівся.

— Облишмо моїх приятелів. Тисяча приятелів не замінить мені батька. Знаєте, що я думаю? Ви не бережете себе. А старість вимагає свого. Мені в крамниці без вас годі обійтися, ви добре знаєте, та якщо праця в ній загрожує вашому здоров'ю, я завтра ж зачиню її назавжди. Такий спосіб життя для вас не годиться. Вам треба змінити його. І змінити докорінно. Ви тут сидите в темряві, а у вітальні вам було б добре видно. Ви тільки покуштували їжу, а вам треба як слід попоїсти. Ви сидите з зачиненим вікном, а свіже повітря було б вам дуже корисне. Ні, тату! Я покличу лікаря, і ми робитимемо те, що він порадить. Ми поміняємося кімнатами, ви перейдете до тієї, що виходить на вулицю, а я сюди. Ви не відчуєте ніякої зміни, я перенесу всі ваші речі. Але це все згодом, а тепер трохи полежте, вам потрібен спокій. Ходімо, я допоможу вам роздягтися. Я зроблю все як слід, ось побачите. А може, ви хочете вже перебратися до тієї кімнати? То поки що лягайте на моє ліжко. Мабуть, так буде найкраще.

Ґеорґ підійшов зовсім близько до батька, що сидів, схиливши на груди кудлату сиву голову.

— Ґеорґу, — тихо мовив батько, не підводячи голови.

Ґеорґ відразу став навколішки, глянув у батькове стомлене обличчя й побачив спрямовані на себе його надміру збільшені перекошені зіниці.

— У тебе немає приятеля в Петербурзі. Ти завжди був жартуном і тепер не втримався, щоб не пожартувати зі мною. Де б він узявся в тебе, той приятель, саме там! Не можу в таке повірити.

— Та ж подумайте, тату, — сказав Ґеорґ. Він підвів батька з крісла, а що той ледь тримався на ногах, то сам скинув із нього халат. — Скоро мине три роки, як той приятель приїздив до нас у гості. Я ще пригадую, що він вам не дуже сподобався. Принаймні я двічі казав вам, що його вже в нас немає, а він сидів у мене в кімнаті. І я дуже добре розумів вашу неприхильність до нього, мій приятель має свої химери. Але ж ви потім знов залюбки розмовляли з ним. Я тоді навіть пишався, що ви його слухали, кивали головою, розпитували про все. Якщо ви подумаєте, то неодмінно згадаєте. Він тоді розповідав неймовірні історії про російську революцію. Як він, наприклад, їздив у справах до Києва і під час заворушення бачив священика, що вийшов на балкон, вирізав у себе на долоні великого хреста і, піднявши закривавлену руку, звернувся до натовпу. Ви ж самі переповідали повсюди цю історію.

Тим часом Ґеорґові вдалося знов посадити батька й обережно скинути з нього трикотажні штани, які він носив поверх лляних підштанців, та шкарпетки. Побачивши не зовсім чисту білизну, він дорікнув собі, що занедбав батька. Звичайно ж, він був зобов’язаний стежити, щоб той вчасно міняв білизну. Вони з нареченою ще докладно не говорили, як у майбутньому влаштують батькове життя, бо мовчки зійшлися на тому, що він залишиться сам у давньому помешканні. Але тепер Ґеорґ твердо вирішив забрати батька до свого майбутнього житла. Бо як добре подумати, то хтозна, чи піклування, яким він сподівався там оповити батька, вже не запізнилося.