Твори том 2

Але всі погляди були звернуті до чоловіка і жінки, що сиділи навпроти черниць.

Чоловік був добре відомий Корнюде, демократ, пострахо-вище всіх шановних людей. Уже двадцять років купав він свою довгу руду бороду в пивних кухлях по всіх демократичних кафе. Він прогуляв із своїми товаришами й друзями досить велику спадщину, одержану від батька, колишнього кондитера, і нетерпляче чекав встановлення Республіки, щоб дістати, нарешті, посаду, заслужену стількома революційними частуваннями. Четвертого вересня, можливо, внаслідок чийогось жарту, він вирішив, що його призначено на посаду префекта; проте коли він хотів приступити до виконання своїх обов’язків, писарі, які опинилися на той час єдиними хазяїнами префектури, не захотіли його визнати, і йому довелося відступити. Та бувши загалом непоганим хлопцем, смирним і догідливим, він з надзвичайним запалом взявся за організацію оборони. Під його керівництвом у полях викопали вовчі ями, по сусідніх лісах вирубали всі молоді деревця і всі дороги всіяли пастками; задоволений вжитими заходами, він з наближенням ворога поспіхом відступив до міста. Зараз він вважав, що значно більше користі принесе в Гаврі, де також необхідно буде копати траншеї.

Жінка — з так званих осіб «легкої поведінки» — славилась своєю передчасною повнотою, через яку її прозвали «Пампушкою». Маленька, вся кругленька, немов налита жиром, з пухкими пальцями, перетягнутими в суглобах, наче низка сосисок, з лискучою і натягнутою шкірою, з неосяжними грудьми, що випиналися під сукнею, вона була все-таки апетитна й приваблива, і до неї багато хто залицявся — так радувала око її свіжість. Обличчя її було схоже на рум’яне яблуко, на бутон півонії, що ось-ось розквітне; на ньому блищало двоє чудових чорних очей, відтінених довгшіи густими віями, а внизу — чарівний, маленький, вогкий ротик з дрібними блискучими зубками, створений для поцілунків.

Крім того, вона, як казали, відзначалася ще багатьма неоціненними якостями.

Як тільки її впізнали, між порядними жінками пробіг шепіт; слова «повія», «який сором» були сказані так виразно, що Пампушка підвела галову. Вона обвела своїх супутників таким задирливим і сміливим поглядом, що відразу ж запанувала цілковита тиша, і всі опустили очі, крім Луазо, який грайливо поглядав на неї.

Незабаром, проте, розмова між трьома дамами поновилася; присутність такого сорту особи несподівано зблизила, майже здружила їх. Чеснотливі дружини відчули потребу об’єднатися перед лицем цієї безсоромної продажної істоти, — адже любов законна завжди ставиться згорда до своєї вільноГ сестри.

Троє чоловік», яких в присутності Корнюде теж зближував іцстйнкт консерваторів, говорили про гроші, і в їхньому тоні відчувалося презирство до бідняків. Граф Юбер розповідав про шкоду, заподіяну йому пруссаками, про великі збитки, пов’язані з крадіжкою худоби й загибеллю врожаю, та в словах його чулася впевненість вельможі й мільйонера, для якого така втрата могла бути відчутною хіба лише один рік. Пан Карре-Ламадон, цілком обізнаний із справами у бавовняній промисловості, своєчасно постарався перевести в Англію шістсот тисяч франків — запасний капіталець, збережений ним про всякий випадок. Що ж до Луазо, то він примудрився продати французькому інтендантству весь запас дешевих вин, що зберігалися в його погребах, і держава винна була йому величезну суму, яку він і сподівався одержати в Гаврі.

Всі троє обмінювались швидкими дружелюбними поглядами. Незважаючи на різне становище у суспільстві, вони почували себе товаришами по багатству, членами великої франкмасонської ложі, що об’єднує всіх власників, всіх тих, у кого в кишенях дзвенить золото.

Диліжанс рухався так повільно, що на десяту годину ранку не проїкйві чотирьох льє. Тричі чоловікам доводилось на підйомах сходити і йти пішки. Пасажири почали хвилюватися, бо снідати передбачалося в Тоті, а тепер уже втратили всяку надію дістатись туди раніше ночі. Кожен визирав у вікно, сподіваючись побачити який-небудь придорожній пщнок, як раптом карета застряла в наметі, і на те, щоб визволити її звідти, пішло аж дві години.

Апетит посилювався, тривога зростала, а по дорозі не зустрічалось жодної харчевні, жодного шиночка, бо наближення пруссаків і відхід голодуючих французьких військ нагнали страх на власників усіх торговельних закладів.

Чоловіки бігали за провізією на ферми, що зустрічалися їм дорогою, але не могли купити там навіть хліба, бо недовірливі селяни приховували свої запаси, боячись зголоднілих солдатів, які силою відбирали все, що попадалось їм на очі.

Коло першої години дня Луазо заявив, що відчуває в шлунку зовсім уже нестерпну порожнечу. Всі давно вже страждали не менше за нього; жорстокий голод, що все зростав, відбив усяку охоту до розмов.

Час від часу хто-небудь з пасажирів починав позіхати; майже одночасно за ним позіхав другий, і, відповідно до свого характеру, вихованості, суспільного стану, кожний по черзі відкривав рот, хто голосно, хто беззвучно, швидко затуляючи рукою зяючий отвір, з якого йшла пара.

Пампушка кілька разів нахилялась, ніби шукаючи щось під своїми спідницями. Та, після хвилинного вагання, вона поглядала на сусідів і зновіу спокійно випростувалась. Обличчя в усіх були білі й насуплені. Луазо запевняв, що заплатив бій за маленький окорок тисячу франків. Його дружина зробила заперечливий рух, але потім заспокоїлась. Розмови про марно розтринькані гроші завжди завдавали їй справжньої муки, вона навіть не розуміла жартів на цю тему.

— Ай сцравді, я ніби сам не свій, — промовив граф. — Як це я не подбав про їжу?

Кожен в думках дорікав собі за те саме.

Проте у Корнюде виявилась ціла фляжка рому; він запропонував її пасажирам; всі холодно відмовились. Лише Луазо Згодився випити один ковток і, повертаючи фляжку, подякував:

— Але й добре ж! Гріє і заспокоює голод.

Алкоголь привів його в хороший настрій, він запропонував зробити ігак, як на судні, про яке співається в пісеньці: з’їсти найжирнішого а мандрівників. Добре видовані особи були шоковаЩі цим побічним натяком на Пампушку. Черниці перестали бурмотіти молитви і, заховавши руки в широкі рукава, сиділи ие рухаючись, вперто не підводячи очей і, безумовно, приймаючи як випробування послану їм небом муку.

Нарешті, (годині о третій, коли навкруги була безмежна рівнина без жодного села, Пампушка швидко нагнулася і витягла з-під лавки великий кошик, покритий білою серветкою.

Спочатку вона вийняла звідти фаянсову тарілочку і срібну чарочку, потім велику миску, де застигло в холодці двоє курчат, порізаних на шматки; у кошику видно було ще й інші смачні речі: пироги, фрукти, ласощі й інша провізія, приготовлена з розрахунком на триденну подорож, щоб не мати справи з трактирною кухнею. Поміж пакунків з провізією виглядало чотири шийки пляшок. Пампушка взяла крильце курчати й делікатно почала їсти, закушуючи маленькою булочкою, що зветься в Нормандії «регентською».

Всі погляди були скеровані на неї. Скоро в кареті рознісся апетитний запах, від якого роздулися ніздрі, в роті з'являлась слина й нестерпно зводило щелепи біля вух. Презирство Ідам до «цієї дівки» перетворилося в лютість, в шалене бажання вбити її або викинути геть з диліжанса в сніг, разом з її чарочкою, кошиком і провізією.

Але Луазо дожирав очима миску з курчатами. Він сказав:

— Оце розумно! Мадам передбачливіша за нас. Є люди, які завжди про все подумають.

Вона обернулась до нього.

— Чи не бажаєте, пане? Не так-то легко постити з самого ранку,

Луазо вклонився.

— Слово честі, я не відмовлюсь, я вже не витримую. На війні, як на війні, чи не так, мадам?

І, глянувши навколо себе, він додав:

— В такі часи дуже приємно зустріти людину, яка може тобі допомогти.

Він розгорнув на колінах газету, щоб не забруднити штани, кінчиком ножа, який завжди лежав у нього в кишені зачепив курячу ніжку, всю в холодці, і, відриваючи зубами шматки, почав жувати з таким неприхованим задоволенням, що по всій кареті прокотилось важке зітхання.