Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Ану завертайте сюди тих бісових хлопчаків! — почув він крик Едді. — Несила мені більше це бачити.
Роджер уже швидко підпливав до Девіда, а Джозеф затяг Енді в човен і квапливо веслував до них.
— Хай йому чорт, — мовив Едді. — Чи ви бачили коли таку акулу? Хвалити бога, що видно з поверхні, коли вони женуться за здобиччю. Ні, ви бачили, як вона гнала?
— Дай-но мені коробку патронів, — сказав Томас Хадсон. Ноги в нього підтиналися, усередині млоїло. — Ану, гребіть сюди! — гукнув він.
Вони пливли поруч із човном,
— Могли б уже й далі ловити, — сказав Едді. — Тепер усі акули кинуться до неї. Вона принадить їх з усього океану. А ви бачили, Томе, як вона, стерво, викинулась на спину й почала крутитися? Боже милий, ото акулисько! А як наш хлопчина наготувався кинути їй рибину, бачили? Ну й Деві! Ну й молодець!
— Краще нехай пливуть сюди.
— Авжеж, нехай пливуть. То я просто так сказав. Он уже пливуть. Зараз усі будуть тут, не турбуйтеся.
— О боже, ото був жах. Звідки в тебе автомат?
— Та комісар почав був до мене чіплятися, що я держу його вдома, то я сховав його тут, у скриньці під койкою.
— А ти таки вмієш стріляти.
— Ой, та як же не зуміти, коли та бісова акула погнала просто на нашого Деві, а він так і завмер із своєю рибиною в руці, щоб шпурнути їй у пащу. Жде й очей з неї не спускає. Не приведи мені боже ще коли в житті таке побачити.
Човен підійшов до катера, і ловці перелізли через борт. Хлопці були мокрі й дуже збуджені, а Роджер ледве тримався на ногах. Він підійшов до Едді й потиснув йому руку, і Едді сказав:
— Даремно ми дозволили їм ловити аж там за такого припливу.
Роджер похитав головою і обійняв Едді за плечі.
— Це я винен, — провадив Едді. — Я ж тутешній, не те що ви. Отож ви ні в чому не винні. За все маю відповідати я.
— Ти вже відповів, і відповів добряче, — сказав Роджер.
— Е, к бісу, — мовив Едді. — Хто б не поцілив так близько.
— Ти бачив її, Деве? — дуже чемно запитав Ендрю.
— Тільки в самому кінці, а до того лише плавець. Потім побачив усю, і тоді вже Едді її поцілив, а вона пірнула й викинулась на спину.
Едді розтирав його рушником, і Томас Хадсон бачив, що ноги, плечі й спина хлопця досі вкриті сиротами.
— А як вона вистрибнула з води й заметалася на спині! — озвався Том-молодший. — Ніколи ще такого не бачив.
— І навряд чи скоро знову побачиш, — сказав йому батько.
— Ваги в ній, певно, фунтів з тисячу, — мовив Едді. — Навряд чи є в світі більша акула-молот. О боже!.. Роджере, ви бачили той її плавник?
— Бачив, — відказав Роджер.
— А витягти її не можна? — спитав Девід.
— Куди там к бісу, — відповів Едді. — Вона так і пішла перевертом чортзна в яку глибочінь. Десь вона вже сажнів за вісімдесят [69] , і зараз весь океан її жертиме. Оце, мабуть, саме спливаються.
— Шкода, що не можна її підняти, — сказав Девід.
— Нема за чим шкодувати, Деві. У тебе, хлопче,
он ще сироти не зійшли.— Ти дуже злякався, Деві? — спитав Ендрю.
69
Морський сажень дорівнює 6 футам (182,8 см).
— Так, — відповів Девід.
— А що ти думав робити? — дуже шанобливо спитав Том-молодший.
— Думав кинути їй рибину, — відказав Девід, і Томас Хадсон помітив, як по плечах у нього перебіг короткий дрож. — А тоді вгородити їй у пащу гарпун.
— Сто чортів! — сказав Едді й одвернувся з рушником у руці. — Чого вам дати випити, Роджере?
— Чи не можна якоїсь отрути? — спитав Роджер.
— Облиш, Роджере, — спинив його Томас Хадсон. — Ми всі відповідальні.
— Краще сказати — безвідповідальні.
— Все минулося.
— Ну гаразд.
— Я зроблю коктейль із джином, — сказав Едді. — Том саме пив такий, коли це сталося.
— Он він і досі стоїть.
— Він уже ні к бісу не годиться, — сказав Едді. — Я приготую вам свіжий.
— Ти молодець, Деві, — сказав братові Том-молодший з гордістю в голосі. — Ось повернемось, я розповім про все хлопцям У школі.
— Вони не повірять, — промовив Девід. — Якщо і я піду до тієї школи, нікому не розповідай.
— Чому? — спитав Том-молодший.
— Не знаю, — відказав, скривившись, Девід. І раптом заплакав, наче мале хлоп'я. — А чорт, я не знесу, якщо вони не повірять!
Томас Хадсон узяв його на руки й пригорнув до грудей, а обидва брати відвернулись, і Роджер також одвів погляд убік, а тоді на палубу вийшов Едді з трьома коктейлями, вмочивши великий палець в одну із склянок. Томас Хадсон здогадавсь, що він уже не раз прикладався до пляшки в камбузі.
— Що з тобою, Деві? — спитав він. — Нічого.
— От і добре, — мовив Едді. — Отаке мені чути до вподоби, бісів хлопчиську. Ану годі рюмсати, злазь з рук, і нехай твій батько вип'є.
Девід став на ноги й виструнчився.
— А коли відплив, тут можна ловити? — спитав він Едді.
— Лови собі й нічого не бійся, — відказав той. — Хіба що мурен. А великих хижаків не буде. Коли відплив, тут надто мілко.
— То можна буде, тату?
— Ну, коли Едді так вважає. Його слово тут закон.
— Казна-що ви городите, Томе, — мовив Едді, аж сяючи з утіхи. Сяяли його змащені меркурохромом губи, сяяли набіглі кров'ю очі. — Та якби хто не влучив те поганюче акулисько із своєї тріскачки, то нехай би викинув її к бісу, поки не вскочив у халепу.
— Ну, ти влучив, ще й не раз, — запевнив його Томас Хадсон. — Влучив так, що краще й не треба. Мені бракує слів, щоб сказати тобі як.
— А не треба й казати, — мовив Едді. — Досить того, що мені довіку з-перед очей не йтиме, як те паскудне страховидло шугало на спині. Чи ви бачили коли щось бридкіше?