Твори
Шрифт:
І брук мій — у глушінь, майдани
притаяться...
Я ж біля машини стану.
І ремінь заспіває про іншу перемогу, про авіо часи...
2
І буде так — я вмить скричу:
Гей, ігросторніш мені дорогу!
Це буде перший сказ.
За ним заспівають і перетворяться
в блискучу мантію
дійсності
казки
Я не схотів бути Па-де Кале 4і Ла-Маншеі і роздирати землю.
Я хочу нести вісті з берегів електричного царства.
Але я — не Гастів 6, не Маяковський, не Єсєнін, я з української діжки беру хміль.
Я лишень (по-персіянськи) пенід.
І кому ж, як не мені,
мисль свою пускати амазонкою
в далечінь?
Я буду уїдливою нянькою біля вас,
бо ви розіб’єте коштовні вази, і будемо укупі плакати ще один вік.
Ви розумієте мене?
Я — це фуга!
Во ім'я ваших —
Отця і Сина, і Святого Духа —
Я — ми.
Слухай, чоловіче:
Да не будуть тобі бозі другі, тільки моє засмажене обличчя.
Це — не наруга — це сердешна порада, бо мені вклоняються не лишень Дніпрові русалки, але й океанські наяди...
Хто міжпланетних мрій таємність розпутляє?
Я.
Я лоно страдниці-землі в троянди уквітчаю, а кров
і бризки мозку під мечами перетворю в вино й желе.
А фаворити мої — бурі гієні очі попечуть, і потечуть часів Адама ріки...
Ах, швидкувати б, заарканити цю мить!
З
Степ замовк.
Мовчить.
Гризе наші виснажені крижі.
І я мовчу. І в цій мовчанці . ховаються зорі далекого-близького і трагедія сучасності.
Вулиці примружили єхидні очі і вийшов, вчорашній, тужу з приватною ініціативою в кишені. Чути на брукові крізь шум:
Ага!
Це до мене... Ну і що ж — не повернеться Мойсей у Єгипет, а сьогоднішній Прометей 7умовно —
неприковано-прикований.
Одно зусилля в зусиллях вікових — і вільний заспіває вільним.
А місто і степи шпалерами пропустять уїдливих пророків до арки на тріумф.
Сплете вінки історія
з фіалок-сміхострумок, і уквітчає шлях.
Вона ж примусила іти
в прийдешнє.
Вона ж поклала колючок, бар’єри і паркани.
Вона! Це все вона!
І я, коли бракує палу, сітчаю розумом
всесвіт
життя.
І глум, плювки приймаю доброхітно — офіра це...
Ах, карнавальте свої оселі і огадючте оазу міст, я все ж упертий, хоч невеселий і неосяжний бажання плац.
Іду похмурий в крицевих дзвонах, розтаборився по всій землі... бори в задумі... ідуть колони... бори — колони...
То я іду.
по логаритмах —
бо вічний
ДУХ
мій.
4
І в цю хвилину вашого розгнузданого свята стою біля машини і слухаю пісню безмежності.
В руках румпель — веду корабель машинізації.
І повернути землю вже маю твердь.
0 Архімеде 8!
Твоя сива голова прострілена сяйвом.
Нащадок прадідів великих вже скрикнув —
Еврика!
1 із провалля літ нова Америка,
Месія і Колумб 9.
То —
Колектив, заліза міць і я.
І на минулого полову — притьмом беркут — огня.
Цього і досить.
А там, помалу, в реп’яхах, в мамуловатому коші хтось прогримить —
Т овариші!
І табуни проколе мрія і глузд творіння.
І хоч вовтузиться блакитноокий ведмідь і б’ється у бекёт з погрозами пожеж — і я бреду і ти бредеш вперед.
5
Так споконвіку було.
Одні упирались з ганчіркою в руці, а другі тяглися до стягу зорі і йшли за хвостами комет, горіх розкусивши буття.
І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?
Я почуваю, як мої плечі піднімаються у височінь.
Япроростаю мудрістю, величністю природи.
І не вам, льокаям склизької жабиної
пристрасті,
зупинити мене!
Явже бреду по мрійній вогкості, по асфальтах прийдешнього.
Океани запінили береги і мелодійно музиканять повітря.
Обшир — до Оріона І0!