Твори
Шрифт:
По всій вулиці на всім протязі стояли ватажки світової революції, наче вулиця й справді хотіла, щоб більш було ватажків світової революції.
Але була жура: ватажки розтаборились, загатили всю вулицю з наказу виконкому, і були тільки рисунки:
— Так?
— Так?
Звичайно, справа зовсім не в рисунках. Безперечно, ілюзія прекрасна річ, але —
— на жаль, не завше.
...Чуєте, потенціальні підсвинки з «прекрасної
синьої
— Так?
— Так!
...І шумів трамвай.
...— Гражданін, ваш білєт?
Товариш Огре подав гроші.
Минали червоні вітрини. Назустріч курив автомобіль і дивився гарячими очима. Такими ж очима дивилась і Маруся — вперед, назад, навкруги. І знову верещала:
— Це ж прелість, Огре! Чуєш?
Тоді товариш Огре розказав про фантазію некрасивого карлика — про гудки, про капебеу. Маруся заливається: це ж чудовий матеріал для поеми. Але...
— Ха-ха-ха! Да-ха-ха-ха!.. Ну, уяви ж, голубчику Огре:
прийшов поет із своєю поемою в редакцію, де сидить суво
рий редактор із золотими окулярами на носі. Поет дивиться на окуляри, на золоті дротики, і вони нагадують йому золоті австралійські розписи, і, може, далекий Індійський океан,
і, можливо,— нарешті! — невідомий південний бігун. Але він ніяк не знає, чому не приймають його поему. І тоді виходить поет із редакції з безпорадною тоскою й рве на маленькі клапті свою поему «Лі-лю-лі».
...Товариш Огре згадав Альошу й суворо спитав:
— Що ж тут смішного?
— Що ж тут смішного? Дурний! Це ж побут революції.
Це ж прелість, Огре!
Потім вискочила з трамвая й крикнула:
— До побачення, Огре! До вечора! Буду і я на пародії... Хай живе Пупишкін — голова пролеткульту і його заступник — Мамочка! О-о, як стрінемо Новий рік!.. До побачення, Огре!
...Знову летіли, минали червоні вітрини. Знову!
...І знову була в цьому така химерна фантастика, що провалитись у безодню, захлинутись, умерти. Воістину в той день город жив невідомим загоризонтним життям.
І здавалось, що тротуаром бредуть натхненні менестрелі. Здавалось...
...І раптом — здалось:
— в шумі трамвая хтось розплющив сентиментальні очі й скрикнув нечутно — в розпуці, в божевіллі — невідомо:
...— о мій прекрасний загоризонтний краю!
Вірю! Вірю так глибоко, так незносно, як пахнуть на забутих кварталах степові бур’яни.
Вірю!.. Бо бачу — і Дафніса, і Хлою 1, і молоде кохання, а далі Боккаччо «Атеїо» 3, а далі ідилія на обніжках духмяних степів. Отари золоторунних і зелена пісня, мов хміль, тиха, мов пух на скроню...
...І дрижить пі до мною земля, мов полонянка з диких озер! І пливе мій радісний біль у столітні далі, і мій біль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою...
ПУПИШКИ І МАМОЧКА
(Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)
...Товариш Огре зиркнув у вікно.
— Хто це?
...Ну да, товариш Пупишкін. Він поспішає до Тайгайського мосту до товариша Огре в такій справі, у справі сьогоднішньої пародії на «Лілюлі».
...— І справді: хіба таки поганий товариш Пупишкін?'
Безперечно, хороший! Живе в.ін, значить, на такій-то вулиці, такий-то № ...
— Живе?
— Живе!
— Ну і Бог з ним!
Але хтось не вгомоняється.
Тоді це:
— Товариш Пупишкін, голова пролеткульту — не просто голова: і письменник. Оповідання його починаються фатально так: «Галя внесла самовар і розставила чашки. Петро допіру прийшов із заводу й приніс із собою декілька прокламацій еїс». Пише товариш Пупишкін свої оповідання за чашкою чаю; говорить: «Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумієте?» І дійсно: як не розуміти? Навіть тульський акцент чути!
...— Це який? Це той, що йде!
— Ну да, той, що йде: товариш Пупишкін. Він же ще не прийшов — не підійшов до Тайгайського мосту. Він розминувся з товаришем Огре.
...т овариш Пупишкін має «чотирьох ребятьонков» і щиро стоїть на посту. Він дуже задоволений із балетної студії. Там такі еластичні дівчата (учаться), що «антік маре з шоколадом». Правда, хтось каже, що це міські міщаночки»..— Ну, то вільному воля! Знаємо' цих архінитиків! Все їм не так!
...— А як же так?
— А так, значить, «вопче».
II от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
...Товариш Пупишкін любить говорити, як він захищав Петроград: «Ми захищали Петроград...» А коли приходить товариш Мамочка, заступник його, товариш Пупишкін питає:
— Так як по-твоєму: битіє не определяет сознаніє?
— Не!
— Дурак! Битіє завше определяет сознаніє. От тобі .приклад і доказ: що таке битіє?
— Сознаніє!
— Дурак! А що таке сознаніє?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
— Душенька! Яке може бути сознаніє, коли сплошна без-сознательність.
Тоді товариш Пупишкін розгортує книгу й рішуче парирує удар:
— От тобі й Бухарін сказав,., нарешті й я тобі кажу!
— Нє!
— Дурак... ти, мабуть, і сьогодні підпив?