Твори
Шрифт:
— Я люблю Карузо за теплоту в його голосі.
І Льоля тоді подумала, що він сказав:
— Я люблю тебе, моя кохана.
Потім він провів її до самої квартири, і вона цілу ніч не спала: боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулігани.
...Мадам Фур’є два рази зіграла малесеньку пісню з Бордо і ще грала. Француженка прекрасно володіла віолончеллю, бо вона була колись у консерваторії.
...Проходив трамвай повз будинок — це було чути. Ще
...У мадам Фур’є була порожня кімната, і тільки стояла біла кровать, а над кроваттю на стіні білий килим із білим лебедем, який хотів улетіти.
Француженці на лівій щоці родинка й три волосики на ній.
...Тоді Льоля подумала: мадам Фур’є і «Лілюлі». А потім подумала про Бордо, про далекий город Франції.
Коли віолончель стихла, Льоля сказала:
— Я слухаю віолончель і думаю, що все-таки моїй душі чогось бракує.
Мадам Фур’є сказала:
— Я, Льольо, не скінчила консерваторії — і я не передам тонких нюансів моєї симфонії.
Льоля сказала:
— Ах, мадам Фур’є, ви мене не зрозуміли. Ви так натхненно, так талановито передаєте маленьку пісню з Бордо!.. Я думаю, що ваша віолончель — жива істота, і в ній жодного дисонансу... А от у моїй душі не те.
Француженка обняла Льолю й сказала:
— Ви Льолю, тендітна дівчинка, яка літає, як метелик. А щоб жити, треба... як це сказати? В Бордо так кажуть: огдге де Ьаїаіііе 28 .
Льоля тихо дивилася на мадам Фур’є й мовчала. Тоді француженка говорила далі:
— Так. Бойовий порядок. Огдге де Ьаіаіііе.
Інакше й ви, Льольо, будете «іскопаємоє». Я знаю, це мене так... Але я вже інакше не можу. Вам треба інакше, по-новому. Інший дух. Більшовизм. А я, Льольо, труп.
Мадам Фур’є схилила голову на віолончель і задумалась. Льоля теж задумалась. А потім раптом француженка скинулась:
— Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогодні стрічаєте Новий рік. І я буду стрічати Новий рік — гарно: все думаєш — «а чи не прийде щось інше...»
Ще шумів трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур’є ніде стрічати Новий рік, і їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур’є стрічати Новий рік у пролет-' культі, що на Садовій, ЗО.
Льоля попрощалась і пішла в свою кімнату, бо^ вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрібницями біля охотного ряду і на тумбочці підручники й французький роман, здається Гюго, і «Анна Кареніна» 21французькою мовою з порнографічним малюнком на обкладинці.
...Сидів некрасивий карлик, Альоша, і Льоля
йому сказала:
— Ти, Альошо, дійсно художник. Ти гарно придумав: саме так і кричить паровик, коли вилітає в степ.
IV
Товариш Огре був на тютюновій фабриці — по хроніку. Там його стріла жіночий організатор — товаришка Шмідт, яку він часто бачив у парткомі. Товаришка Шмідт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.
...— От подивіться, як ми будемо святкувати. От подивіться.
...Був зал, в залі — буфет, а в буфеті — кон-фети, яблука та інше. Ще в залі було багато дівчат-робітниць із фабрики, які вибігали в зал, підбігали до вікна, дивились у свічадо, і від них пахло дешевими духами. Потім дівчата товпились біля дверей і питали схвильовано.
— Ще?.. Та де ж вони, Господи...
Вони чекали оркестрантів.
Ще було: піраміди (стояли для краси) з рекламою — «Папіроси тов. Петровскій» 22і з рекламою — «Осінні скрипки».
...Товаришка Шмідт схвильовано говорила:
— Ну, скажіть щиро: де це в світі?.. А може б, хто інший .зробив?
Товариш Огре сказав: •
— Ясно. Тільки — ми!
Товаришка Шмідт була безмежно рада і ро-жево-схвильована. Вона побігла до піраміди «тов. Петров-ській» і до дівчат, що нетерпляче чекали оркестрантів, і не знала, що їй іще зробити, бо все вже було зроблено.
...А коли товариш Огре зібрав хроніку, товаришка Шмідт спитала:
— Ну, а як у вашім районі? Ви, здається, в Замалайськім? Тоді товариш Огре почервонів і збентежено сказав:
— Я — безпартійний!
— ?.. Ви безпартійний?
...І побігла чорна кішка.
...Товаришка Шмідт холодно сказала:
— А я думала, ви в парткомі... Товариш
Огре гадав, що він згорить, і думав несподівано про Тайгай-ський міст і — під ним паровики.
Товариш Огре сказав:
— До побачення!
Товаришка Шмідт сказала: -
— До побачення!
Але це було так холодно, ніби зима, і непри-вітливо, ніби глибока осінь.
...В голові блукали уривки. «Ясно. Тільки — ми!»
...На Байкальській вулиці товариш Огре бачив великий прожектор, що освітлював усю вулицю й комольську новорічну процесію. Це, безперечно, було грандіозне видовисько. Пливло голубе небо, з ріки пахло баговинням, ніби й справді баговиння було зимою. За ріку в темряву відходила міська жура.
...А комольці сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освіщали вулицю сотнями чарівних смолоскипів. За комольцями гуділи натовпи.