Твоя дитинка
Шрифт:
– Ти до мене?
– запитаєш смiло.
– …
– Ти за мною?
– Нi…
Ти розмовлятимеш з нею, як з найкращою подругою. I зрозумiєш, що туга - це також рiзновид щастя. Збагнеш, що все, що тебе оточує, все, що спадає на думку, що тебе турбує чи не турбує - це щастя. Кожен твiй рух, дiя чи думка - це Воно, оте найпрекраснiше i трепетне. Все! I ти також - суцiльне щастя, бо зумiла це осягнути.
Коли приходитиме туга за Ним, ти думатимеш про нього. Ти телефонуватимеш йому i писатимеш листи. Вiн буде присутнiм у твоєму життi, а разом з тим - i в твоєму щастi. Вiн допомiг тобi зрозумiти щось дуже важливе. Бо тiльки щаслива людина хоче
З такими думками ходитимеш мiстом. Потiм, нiби мiж iншим, вдома скажеш Томасовi:
– Тур до Парижа у вас коштує всього 89 євро.
– А ти поїдеш сама чи з друзями?
– запитає вiн.
– Мабуть, сама.
– О, як жаль… - похитає вiн головою.
– Чому?
– здивуєшся ти.
– Так це ж супер!
– Ну… якщо так… - знизає вiн плечима.
Потiм твiй гастфатер сяде в авто i поїде на концерт. Ти залишишся з малюками, якi радiтимуть тобi, як нiколи, i розповiдатимуть казки про нiмецьку попелюшку. I в цих дiтей не буде злості. Вони складуватимуть мозаїку. I на кожне запитання:
– Подивися, що в мене вийшло! Гарно? Подобається?
– якi вони задаватимуть одне одному, самi ж вiдповiдатимуть:
– Так, гарно! Просто супер!
Вони страшенно хвилюватимуться, якщо в когось iз них випадково розсиплеться мозаїка. У них навiть думки не буде сказати:
– Нi, це не гарно. У тебе нiчого не вийшло. Ти не вмiєш.
Нiхто не зiпсує гру iншого… Це будуть дуже хорошi дiтки. Квiти країни достатку. В країнi, де батькам живеться добре, - не може бути погано дiтям. У їхньому свiтi буде менше пиякiв i наркоманiв. Бо коли людинi добре - в неї мало проблем, вiд яких вона хоче сховатися.
Коли батьки не стають свiдками краху своїх мрiй та iдеалiв, коли вони реалiзовують себе - тодi позбуваються злостi. Чи навiть просто її не набувають. I це позначається на їхнiх дiтях. Бо хiба можуть щасливi люди робити нещасними своїх дiтей?
Коли вони дивляться на сусiдiв, до них не пiдкрадається заздрiсть, бо вони так само мають усе.
Дiтки щасливо обсядуть тебе. Мала, хитро усмiхнувшись, запитає:
– А ти знаєш, що таке секс?
– Нi, - вiдповiси ти, ховаючи веселу усмiшку. Тобi так хочеться почути, що скаже оце голопузе дитя.
– Як? Ти не знаєш? Ти ж маєш хлопця! Ти менi сама це казала! Невже вiн тобi нiчого не розповiв?
– Не розповiв, - запевниш ти. Та будеш не впевнена, що робиш правильно.
– Гм… Дуже дивно… Мiй менi вже давно розповiв. Ну добре, - зробить вона дуже розумне личко, - бачу, мушу зробити це сама. Отже, в хлопцiв є… хвостик. Знаєш? Може, ти випадково бачила у свого хлопця?
– Нi, не знаю… Не бачила… - усмiхатимешся ти.
– Братику, - зрадiє вона, що може подiлитися досвiдом зi старшими, - ану покажи їй свого «пiпiмана».
Той одразу встане i без зайвих балачок, опустивши штани, заусмiхавшись до вух, покаже тобi все, що вiд нього просять. Потiм ще довго стоятиме й розглядатиме його сам, нiби вперше побачив. До нього приєднається й сестричка. Вона, смiючись, смикатиме його за «хвостик».
Ти смiятимешся також, але думки заборонити їм це робити - не виникне.
– Ну i що далi? Що далi робити з цим «хвостиком»?
– з непiдробленою цiкавiстю запитаєш ти.
– А далi його потрiбно вставити в «мушлю», - i, знявши штанцi, вона покаже тобi те, що в неї пiд трусиками.
– Ось сюди. Ну твiй хлопець i дурень, що тобi цього не показав!
– А може, вiн i не знає
цього, - доповнить малий, не вiдриваючись вiд мозаїки.– Гм… Хто його знає, - погодиться мала.
– Може, в них, в Українi, це все робиться й не так. Хто його знає. Ну, але в нас так. А ще «хвостик» може робити вершки. I їх можна їсти. Вони дуже смачнi.
– А-а-а-а-а-а… - розумiюче тягнутимеш ти.
– А ти хочеш займатися сексом?
– Ну… поки що не знаю…
– А дiтей хочеш мати?
– Хочу, звичайно.
– Ну, тодi будеш змушена зайнятися.
– Гм… Може, й так… - погоджуватимешся ти.
– А скiлькох дiтей ти хочеш мати?
– запитає малий.
– Двох або трьох.
– Тодi мусиш зайнятися сексом тричi за життя, - констатує малий.
– Нi, - заперечить йому сестра, - досить один раз. Далi вони самi робитимуться!
– А-а-а, - здивується малий i знову вiзьметься за мозаїку.
3.7
Якось, коли нiкого не було вдома, дiвчинка попросила сусiдського хлопця-однолiтка зiмiтувати те, що вони бачили на заборонених картинках. Той у свою чергу дiлиться враженнями з iншою малою сусiдкою, якiй теж кортить попробувати цих витiвок. Потiм вони «кохаються» всюди - у виноградниках, у кукурудзi, в хатi, коли нiкого нема вдома, i навiть у фундаментi ще недобудованої церкви. Це тодi, коли була її черга пасти овець. Але кохалися не по-справжньому, адже їм було всього по вiсiм-десять рокiв. Сусiдський хлопчик бавився то з однiєю, то з другою. Аж доки сусiдка не розповiла про це своїй матерi. Та заборонила дiтям гратися разом i розповiла все батькам дiвчинки, а заодно, маючи довгий язик i куций розум, i цiлiй вулицi.
Саме тодi був популярним фiльм «Дiти кукурудзи». Тож брат, знаючи про кукурудзяно-винограднi пригоди сестри, почав дражнити її «дитям кукурудзи». Але вона й далi наперекiр батькам таємно зустрiчалася iз сусiдським хлопчиком. Доки вiн це не перерiс. Бо дiтям будь-яка забавка набридає швидко.
Ще багато разiв дiвчинка кликала сусiда, манячи його рiзними обiцянками i найкращими iграшками… Вона не знала, чому це робить, але їй подобалося. Можливо, це була своєрiдна втеча вiд самотностi?
А вечорами мала «розпусниця» читала книжки. Сусiдськi дiти у той час сидiли на вулицi, бавилися в гумки, аж доки зовсiм не темнiло, спiвали пiсень, голосно смiялися. Усi цi звуки долiтали до її малесенького вiкна. Вона слухала й iнодi плакала. А потiм знову бралася за читання. Що ж їй ще залишалося?
А ще вона дуже хотiла мати ляльку Барбi. Легенько натякнула матерi, але це нiчого не дало, бо та не могла приховати вiд батька жодної копiйки.
Тодi дiвчинка придумала план. Кiлька тижнiв повсюду вона визбирувала копiйки. А в їхнiй хатi просто так нiчого не валялося. Вечорами тiкала до чайної i шукала там, чи хтось не загубив копiйчину-другу. I так щодня. Далi купила три жуйки i в школi їх продала. Тодi купила чотири. Потiм п'ять.
Коли в неї стало трохи бiльше копiйок, купила двадцять п'ять вафельних стаканчикiв i одну упаковку морозива-порошка. Коли батькiв не було вдома, власноруч здоїла корову i, збивши молоко з порошком, зробила морозиво. Дуже довго накладала його в стаканчики. Адже надати йому форму справжнього - дуже не просто. Потiм заморожувала, ховала в морозильну камеру пiд м'ясо, щоб нiхто не помiтив. Далi спокiйно розповiла дiтям у школi, що наступного тижня батько привезе з мiста дуже смачне морозиво на продаж.