Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

— Козаки, якщо я не помиляюсь, колись були підданцями польської республіки?

— Так було за часів Сигизмундів. Але поляки тоді сильно притіснили нашу віру, і ми вже скоро буде сто років, як перейшли під руку Москви.

— Про що, певно, тепер шкодуєте?

— Волі стало менше, — визнав Григорій. — Але й татарам тепер у степах волі також немає. Рідко нас турбують. А за поляків ми від татар сильно потерпали.

— Право на свободу є найвищою цінністю, — зауважила Клементина.

— Найвищим правом, за моїм розумінням, є природне право на пізнання Божої волі. Адже всі ми є мандрівниками у світі сьому, і остаточна patria [46] для нас — Царство Боже.

— Це з Августина, Станцо? — перепитала у сестри Клементина.

— Зачекай, Манті, — Констанца відклала віяло. — Григорію, ваш народ є одної віри з греками і московитами?

— Так.

— І ви проти папи?

— Наші ієрархи не визнають його авторитету.

46

Вітчизна (лат.).

— А ви, Григорію?

— Я православний, Констанцо. Але я не плекаю недружніх почуттів до людей інших висповідувань, так само, як до інших племен і народів. Усе, що славить Єдиного Бога, є для мене сродним, — тут Сковорода для позначення сродності використав слово «genus», щоби чарівні сестри не думали, що в нього вузький запас латинських лексем. Він ще мить подумав і додав італійською: — Vengo adesso di Cosmopoli [47] .

— Ми також є громадянами цього славного міста, — схвально усміхнулась масонка. — Ви не думайте, Григорію, що ми з Манті влаштували вам допит. Просто нас цікавить усе, що діється в світі, а особливо цікавлять далекі країни, про які мало відомо в Європі. Хоча ми тут живемо на східному краю християнського світу, недалеко від кордонів Азії [48] , але про ваші землі і про ваших сродних знаємо не багато. Проте ми бачимо, що ви за духом належите до всесвітнього братства, хоча, можливо, й не присягали на вівтарі Соломона. Нам хотілося б, щоби істинне світло якнайскоріше осяяло береги Борисфену і ваш народ став прикладом для інших націй у здобутті гідної долі. Ми знаємо, що ви ще не вечеряли, і просимо вас, Григорію, приєднатися до нашого скромного столу.

47

Я прибув з Космополіса (італ.).

48

Констанца мала на увазі, що Трієст тоді знаходився недалеко від володінь Османської Порти.

У залі знову, ніби нізвідки, з'явилися прислужники у перуках і розсунули коминні екрани. Григорій побачив накритий на трьох персон стіл. Прислужники запалили свічки на високих канделябрах і світло затанцювало на кришталі і золоті, на пір'ї декорованої дичини, на сріблястій лусці фаршированих рибин, на скибках дорогоцінних сирів, на темному склі пляшок з колекційними винами і настоянками. Григорій відчув, як його шлунок зводить судома. Минуло вже більше доби, як він вечеряв з вагантами. Він цілковито зосередив свою волю на тому, щоби ані тепер, ані під час вечері у жодний спосіб не виказати ницих бажань плоті.

Сестри підвелися зі своїх кушеток, із привітним сміхом підхопили Григорія попід руки й повели до столу. Крізь завіси промкнулася музика. Невидимі скрипалі заграли щось урочисте, домінувала піднесена тема, яку виконували альти. В цю мить Сковорода раптом згадав, що його чорний плащ не приховує вбогих чижм, цілком недоречних для такого королівського прийняття, й нова хвиля засоромлення вихлюпнулась пурпуром на його щоки.

У цей час, за якусь милю від палаццо банкіра Тома, де сестри таємно приймали Григорія, Рескі так само таємно зустрівся з одним із своїх довірених агентів. Той спритно застрибнув до карети графа, коли та проїжджала вузьким неосвітленим провулком Трьох Пекарів у бік соборної церкви Сан-Джусто.

— Колись ти зламаєш собі шию, Марко, — похитав головою граф.

— Навряд чи, ваша світлість, — розсміявся агент. — У нашій родині усі вміють стрибати. Мій брат одного разу перестрибнув з дзвіниці Сан-Северино на дах старого палаццо барона Розенберга. І нічого. Обійшлося навіть без синців.

— А що це робив твій брат на даху баронового палаццо?

— Грабував барона, ваша світлість.

— Навіть так…

— Таких як Розенберг, ваша світлість, сам Господь велів позбавляти зайвих грошенят. Його виноградники і млини не дадуть збідніти ані баронові, ані його правнукам.

— Менше з тим. Про що ти дізнався?

— Сьогодні вранці до міста прибув один хитрий босяцький цирк. «Олімпус» називається. Знаючі люди мені розповіли, що цей балаган відзначився у багатьох темних історіях. Його теперішній власник Антоніо Федеш колись у Трансільванії проходив першим свідком у справі чорнокнижника Баль-Садоча, а такий собі акробат Дальфері, який там бігає по канату, насправді ніякий не акробат, а затятий buli [49] , якого розшукують поліції Іспанії і Неаполітанського королівства. Справжнє прізвище того зарізяки — Ландріані. Його звинувачують у змові з метою вбивства дофіна Карла [50] і в організації trattamento di coltellate [51] , під час котрого, крім всього іншого, зарізали як баранів двох королівських суддів, яких дофін привіз із самої Севільї. Також той «Олімпус» з'явився у Генуї перед тамтешнім повстанням і є припущення, що у циркових возах тоді доправляли рушниці для заколотників. Дуже підозрілий вертеп, ваша світлість. Мандрівні цирки всі підозрілі, але від цього аж тхне змовництвом і темними справами. Скажімо, у цьому вертепі немає тих найцікавіших речей, заради яких народ ходить дивитися циркові вистави. Немає бородатих жінок, карликів, пожирачів вогню і хвостатих хлопчиків. Хіба це не дивно, ваша світлість?

49

Головоріз (італ.).

50

Карл Бурбон (1716—1788) — видатний полководець, король Неаполітанський. Майбутній король Іспанії Карл III.

51

Свято різанини (італ.).

— Дійсно, якесь збочене місце, — погодився Рескі.

— Мандрівне збочене місце, — ускладнив агент.

— Не забувайся, Марко, — раптом розлютився граф. — Я найняв тебе не як поета, а як шпигуна.

— Ваша світ…

— Доповідай далі. Але без отих… метафор.

— Так от, ваша світлість, сьогодні після полудня до цього змовницького вертепу приходив відомий вам кавалер Цельбе. Він про щось балакав з Федешем, а потім забрав із собою якогось хлопця, що їхав з тим цирком від самої Польщі.

— Циркача?

— Не зрозуміло. Кажуть, що він під час циркових вистав грав на флейті, а також подейкують, що раніше цього флейтиста в «Олімпусі» ніхто не бачив. От, скажімо, Ландріані з ними вже третій рік, а флейтист з'явився кілька тижнів тому. До того вони давали собі раду без флейтистів. Звідки він узявся, не відомо. Виглядає на поляка, худий, високий, білошкірий, з темними очима.

— І куди ж Цельбе його повів?

— До нового палаццо графа д'Агла.

— Нареченого Клементини?

— Так, ваша світлість, до того жовтого палаццо зі слюдяним дахом, у якому Асканіо д'Агла збирається замешкати після одруження на Клементині, молодшій доньці Гіно Анатоллі.

— І той циркач досі там переховується?

— Напевно.

— Ти що, не залишив біля палаццо своїх людей?

— Ні, ваша світлість. Я чекав на ваші розпорядження.

— Дарма. Ти зробив дурницю.

— Я зрозумів. Прошу вашу світлість вибачити мою помилку. Але, правду кажучи, той хлопець не виглядав на значущу персону. Він був бідно одягненим і… — агент замовк, підбираючи точне слово.

— Хворим, спитим?

— Ні, ваша світлість, не хворим і не спитим… Якби це вам пояснити… В нього очі такі самісінькі, як у падре Віджіліо, коли той проповідує про маленького Ісусика.

— Ти маєш на увазі того смішного святенника з Монфальконе?

— Саме так, ваша світлість, того драня, котрий весь час шлиндає у засмальцьованій рясі і плаче над кожним здохлим горобчиком. Такі люди, ваша світлість, не бувають ані шпигунами, ані заколотниками.

— Але з таких людей виходять савонароли [52] , — промимрив граф Рескі.

52

Граф мав на увазі монаха Джироламо Савонаролу (1452—1498), який завдяки проповідництву та закликам до аскетичного життя став народним вождем і диктатором Флоренції (1494).