Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
Шрифт:
— Запалюють вони вогонь і дивляться на схід, туди, звідки приходить Світло, — проспівав мелодійний, дзвінкий і юний дівочий голос і продовжив:
Вони, вісім дочок Берлада і Славуні,
Вони, вісім світлих променів зірки,
Вони, вісім смілих сестер Крука:
Перша з них — Ламія Галиця з гострим розумом,
Друга — Ламія Сана з твердими руками,
Третя — Ламія Лінна з могутнім голосом,
Четверта — Ламія Ярина з невтомним
П'ята — Ламія Тура зі стрімкими очима,
Шоста — Ламія Ерця з її червоною коровою,
Сьома — Ламія Хольва з її чарівним казаном омей і
Восьма — Ламія Навна з благословенним знанням Баа.
Виходять вони спільно проти демонів келет,
Виходять вони спільно проти духів страху,
Духів небесних боліт, духів передсвітання.
Виходять вони нарозвидні і йдуть вони дружньо,
Йдуть-крокують, співаючи гімн Аведі,
Гімн голосний, гімн світлий, що закликає ранок,
Так що демонам келет сил не стає
Й часу не стає до того, як сходить Сонце.
Скупе світло олійної лампадки освітлювало ікони старовинного подільського письма. Келія ієромонаха — маленька землянка, зігріта розтрісканою пічкою — набувала від світла лампадки вигляду особливого місця, звільненого від стражденних законів світу. Тут панував дух вимогливий і вияснювальний. Бесіда Сковороди з Авксентієм за всіма правилами мала перетворитися на сповідь Григорія. Проте не перетворилась. Потім він сам не міг собі пояснити, чому не розповів ієромонахові про Констанцу та оргію у Трієсті. Як би там не було, а все, що стосувалося масонів, емблем та випробувань Венери, Григорій у своїй розповіді про європейські мандри оминув. Зате він не приховав нічого зі своїх шпигунських пригод, детально оповівши про віденські справи, про ексодус [92] православних сербів з володінь Габсбургів та про той спротив, що чинив уряд австрійської імператриці цьому рушенню. Не приховав він свого зацікавлення картами Таро та розповів про закляття вбивчої блискавки, що переслідувало його від дитячого віку.
92
Ексодус — вихід (лат.).
Ієромонах слухав уважно, жодним словом не перериваючи розповіді. Коли вона вичерпалась, довго німотствував, а потім спитав:
— Як давно був під грозою?
— Цього літа, отче, на Спаса.
— Ховався?
— Заліз до пивниці, молився там. Вогниця двічі хльоснула землю біля того місця, де я сидів. Полює за мною, отче. Моє закляття — свічадо гріхів моїх.
— Не закляття, Григорію, а обтяження долі. Хочеш від нього звільнитися?
— Звісно, отче.
— Іноді, сину мій, від такого не варто звільнятись.
— ?..
— Господь нічого не робить без мети. Якщо тебе обтяжено, значить, у цьому заховано мету. Знак на тебе накладено, обрано тебе серед сущих. Радій, звеселися, тварень Божа! Харизму, сіреч дарунок небесний, отримав ти во дні отрочі. Святі мужі дякували Господові за хорі і каліцтва. Зрили премудро в них знаки обраності своєї і плекали через них пряміших шляхів до Царства Божого.
— Це обтяження за гріхи мої.
— Але ж і впертий… — похитав головою Авксентій. — Дивись, Григорію, на сущі речі світу сього не яко миша з нори, а яко сокіл, що ширяє вільно під хмарами. Те, що для миші — межа світу, для сокола — пагорб або рівчак
з висоти нічтожний. Подивись на обтяження своє з тих небесних палестин, на яких перебувають нині святі достойники. Не з гріха воно вийшло, навпаки. Воістину, воно захищає тебе від гріхів, сину мій. Доки не знайдеш собі іншого оборонця, воно тебе захищатиме. Дякуй Богові за таке знатне знамення. І не бійся його. Бійся паче вогниць і грому тихих демонів своєї натури.— Так вважатиму, як ви скажете, отче, — відступив Сковорода і ніби відчув, як відпускають його серце холодні мацаки давньої внутрішньої затятості. — Дякуватиму Богові святому істинному аж по смертний час припинення негодящого живота мого. Дякуватиму за обтяження, за знамення захисне.
— Всечасно, бачу я, Творцеві дякуєш, Григорію, а от Богородиці жодного разу дяки не огласив, — зауважив проникливий співрозмовник. — Духа Святого не пом'янув також. Може, ти у мандрах своїх впав в єресь старозавітників й не визнаєш Святої Трійці і всеблагої Заступниці нашої, Цариці небесної?
— Вірую во єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі, й усього видимого і невидимого… — Сковорода почав виголошувати Символ Віри. Авксентій зупинив його після «і вдруге прийде»:
— Бачу, що вберіг тебе Господь-милостивець від апостазії [93] . Проте ясно мені такоже, що маєш завзятий сентимент до Старого Завіту. Якщо сентимент твій не в приниженні Завіту Нового, то гріха в тому, за моїм розумінням, немає. Такого сподіваюсь і в сильну увійду печаль, якщо помилюся у тобі. Накладаю, сину мій, на тебе урок: від сьогодні й до Михайліва дня читатимеш братії Євангеліє та Діяння при трапезі і при роботах щоденних… — він зробив паузу, дозволяючи Григорію прикластися до перстів, а потім перепитав: — Ти казав, що прагнеш навчитися розумного роблення молитви, за прикладом святителя Григорія Палами і праведних молільників Ватопедських [94] ?
93
Апостазія — віровідступництво (грец.).
94
Ватопед — знаменитий монастир на святій горі Афон (Атос).
— Прагну, отче! — спалахнули очі в Сковороди.
— Важкий і тернистий це шлях, сину мій. І для досвідчених мнихів важкий він, а послушникам й поготів. Для оного потрібні ретельні приготування.
— Благословіть, святий отче!
— Не скачи так… Нині не фіскалом удостоєн.
— Вибачте, отче.
— Ти, кажуть, хвалився серед братії, що співав на соборному кліросі, й навіть до чинів придворного уставщика й канонарха доревнував.
— Істинно так, святий отче.
— Чи відаєш, сину мій, на чиє уславлення укладено було Антифони святого праведного Ігнатія Богоносця?
— Звісно, отче, — відповів Григорій. «Не треба бути канонархом чи придворним уставщиком, аби про таке знати», — подумки обурився він.
— То повідай мені.
— На уславлення предначальної несотворенної Святої Трійці.
— А степенні Антифони?
— За думкою елінського книжника Никифора Каліста, їх написав святий Феодор, нарєкаємий Студитом. Написав у пам'ять про найдревніші Антифони святого Ігнатія. Кожний Антифон має три степенні, коїх у кожному тоносі, себто гласі, є дев'ять по видінню Богоносця, котрий зрєл, яко дев'ять світлих чинів янгольських симфонійно славили Святу Трійцю. Сії недільні Антифони є частиною древлєго елінського Октоїха [95] і являють собою образ духовної лествиці доброчинія.
95
Октоїх Великий, або Параклітік, — основна пісенна церковна книга, складається з пісень, розділених на вісім гласів, або відділів. Основу Октоїха складають гласи, написані св. Іоанном Дамаскіним.