Відчай
Шрифт:
— Я покажу вам справу сина…
— Цього мало. Я хочу мати з ним побачення.
— Я ж сказав: матимете. Після закінчення роботи…
— Я почну працювати лише після того, як ви звільните мою дру… Олександру Гавриліну й сина…
— Ви з Лозовським зустрічались?
— Хто це? Знайоме прізвище…
— Соломон Лозовський, голова Профінтерну…
— У сімнадцятому зустрічався… І в двадцять першому також, на конгресі…
— Як думаєте, генсек Профінтерну Лозовський — він тепер депутат Верховної Ради, заступник товариша Вячеслава Михайловича Молотова — пам'ятає вас?
— Навряд…
— А вашого батька?
— Мабуть,
Аркадій Аркадійович знову заходив по своєму величезному кабінету, потім узяв зі столу купку паперу, самописку (дуже дорога, зразу зауважив Ісаєв, «монблан» із золотим пером і трьома золотими обідками, мільйонерський рівень) і поклав перед Ісаєвим.
— Пишіть, — сказав він. — Депутату Верховної Ради СРСР Лозовському С. А.
— Я не вмію писати під диктовку… Який смисл листа?
— Ви звертаєтесь до представника вищого органу влади країни з проханням про помилування Гавриліної і вашого сина…
— Як хто я звертаюсь до Лозовського?
— Підписуйтесь Штірліцем… Цей псевдонім, думаю, був відомий вищому керівництву наркомату, тьху, міністерства закордонних справ…
— «Ув'язнений Штірліц»? — спитав Ісаєв. — Чи «штандартенфюрер»?
Іванов розсміявся:
— Я сам поїду з цією заявою до Соломона Абрамовича… І покажу вам його візу — хоч би якою вона була… Другий лист напишете товаришу Кузнецову Олексію Олександровичу, секретареві ЦК ВКП(б), він тепер курирує органи, попросите його перевести вас на дачу в зв'язку з початком операції по шведу…
— Другого листа я напишу після того, як ви покажете мені резолюцію Лозовського.
— Добре, не пишіть про шведа, — досадливо поморщився Аркадій Аркадійович. — Поремствуйте на несправедливість щодо вас і попросіть, згадавши про роботу проти Карла Вольфа у Швейцарії, перевести на дачу… Напишіть, що йде завершальний етап перевірки, ви впевнені, що вас реабілітують, здають нерви, одиночка — не курорт… З цим листом поїде заступник товариша Абакумова. Можливо, всі майбутні зустрічі з Олександрою Гавриліною і побачення з сином ми проведемо на дачі… Я нічого не обіцяю, я так думаю, не тіште себе надією…
Ці його слова й змусили Ісаєва взяти перо й аркуш паперу…
…Сховавши заяви, Аркадій Аркадійович відійшов до свого столу, зняв телефонну трубку й коротко кинув:
— Введіть.
…Привели штурмбанфюрера Ріббе. Очі його були так само зовсім порожні, обличчя попелясте, прозоре, з дуже великими вухами; Ісаєву навіть здалося, що набряклі мочки трясуться від кожного кроку.
Рат, що супроводжував Ріббе, посміхнувся Ісаєву, як доброму знайомому.
— Спитайте його, — сказав Аркадій Аркадійович Рату, — що він може посвідчити про діяльність Валленберга у Будапешті…
— У кінці листопада сорок четвертого року, — почав рапортувати Ріббе, — Ейхман доручив мені провести зустріч з Валленбергом на конспіративній квартирі й обговорити форми зв'язку в Стокгольмі, якщо станеться трагедія і рейх упаде. Спочатку я заперечував Ейхману, що не можна говорити такі слова, але Ейхман запевнив мене, що фразу погоджено з групенфюрером Мюллером, певна форма перевірки агента… Нам треба, пояснив Ейхман, перевірити реакцію Валленберга, і це я доручаю вам… На конспіративній зустрічі Валленберг сказав, що він гарантує безпеку нашим людям… Переправить їх у Латинську Америку, якщо ми виконаємо його прохання і звільнимо тих євреїв, список яких він передав раніше «його другу» Ейхману… Ось у
загальних рисах та єдина зустріч, яку я мав з Валленбергом…— Ви бачили його вербувальне зобов'язання працювати на РСХА? — спитав Аркадій Аркадійович.
Рат переклав, Ісаєв відзначив про себе, що він припустився помилки, дрібної, звичайно, але все-таки вона тлумачиться двояко: замість «зобов'язання» сказав «обіцяння»; в розвідці не «обіцяють», а «працюють».
— Ні, — відповів Ріббе, — всі ці документи Ейхман зберігав у своєму сейфі…
— Яким чином Ейхман зник? — спитав Аркадій Аркадійович.
— Говорили, що він пробрався у Фленсбург, а звідти — в Данію…
— Ви хочете сказати, що він намагався потрапити до Швеції?
— Безперечно. Всі інші партійні това… колеги, — швидко й злякано виправився Ріббе, — рвуться на південь, до швейцарського кордону, щоб податися по лінії ОДЕССи [2] до Італії, а звідти — до Іспанії…
Аркадій Аркадійович несподівано обернувся до Ісаєва й швидко спитав жахливою німецькою:
— Штірліц, це правда?
— Так, — відповів Максим Максимович і зразу пошкодував, треба було просто кивнути; його вже, хоч у самій мализні, в єдиному слові «так», втягнули в комбінацію…
2
ODESSA (нім. "Organisation der ehemaligen SS-Angeh"origen", "Організація колишніх членів СС") — секретна організація нацистів, яка переправляла відповідальних співробітників партвї і СС в Іспанію і Латинську Америку після краху рейху.
— Вас вивозили через Італію, Штірліц? — все ще калічачи німецьку, уточнив Аркадій Аркадійович.
Ісаєв вагавсь якусь мить, потім відповів по-російськи:
— Так, товаришу генерал…
Ріббе ніяк не відреагував на те, що він заговорив російською, був відсутній; Іванов і Рат багатозначно перезирнулись, і, хоч це було лише одну мить, Ісаєв точно засік вираз їхніх гострих, напружених очей.
— Спасибі, Ріббе, — лагідно мовив Аркадій Аркадійович. — Можете сьогодні відпочивати, завтра вам збільшать прогулянку до години…
Рат ледь торкнув Ріббе, той, як автомат, обернувся й попрямував до дверей, виструнчившись, мов ішов на параді…
— Ну як? — спитав Іванов. — Ви йому повірили? Чи бреше?
— Мабуть, ви даєте йому якісь препарати, Аркадію Аркадійовичу… Він справляє враження хворої людини… Він малопереконливий… Як Ван дер Люббе…
— Хто? — не зрозумів той.
— Ван дер Люббе, свідок гітлерівського обвинувачення у процесі проти Георгія Димитрова…
— Я віддам співробітника під суд, — тихо, з люттю сказав Аркадій Аркадійович, — коли дізнаюсь, що він застосовує недозволені методи ведення слідства…
Зараз краще промовчати, подумав Ісаєв; він має віддати під суд Сергія Сергійовича, який тримав мене на стільці по сорок годин без руху, та ще й лампа випікала очі…
…Двері раптом відчинилися; ввійшов невисокий на зріст чоловік; Аркадій Аркадійович завмер, знітився, обличчя його вмить змінилося, стало догідливим, слухняним…
— Здрастуйте, товаришу Мальков, — відрапортував він. — Дозвольте продовжувати роботу? Чи накажете відправити ув'язненого у камеру?
— Ні, ні, продовжуйте, — відповів Мальков. — Коли не заперечуєте, я посиджу, послухаю, не звертайте на мене уваги…