Відчай

Сталін кивнув на дві сторіночки, що лежали на зовсім порожньому величезному столі для засідань:

— Прочитайте…

Берія уважно прочитав текст, який знав напам'ять, бо Рюміну помогли писати його «вірні люди».

Удав, що розлютився, вдарив кулаками по столу й схопився із стільця:

— Я їх завтра ж поставлю до стінки!

— Е, ні, — дуже тихо, злобно, але намагаючись стримати себе, проговорив Сталін. — Спочатку цю сволоту буде заарештовано, вона пройде круги пекла, скаже всю правду, а потім уже виведемо на процес. Усе. Йдіть. Не ви, а патріот Росії Рюмін викрив змову… Рюмін, простий слідчий, а не ви, — Сталін з почуттям гидливості закінчив, — відповідальний за безцінне здоров'я найкращого друга всіх народів товариша Сталіна…

Берія пополотнів:

— Товаришу Сталін, Рюмін випестуваний мною, нашими людьми, ми його зорієнтували на пошук…

У дверях Берія зустрівся з сірим від хвилювання новим міністром держбезпеки Ігнатьєвим. Тому Сталін сказав лише кілька фраз:

— Усіх лікарів — у карцери. Закувати в кайдани. Застосувати тортури. Справу доручаю генералові Рюміну, вашому заступнику. Завтра прийму його о п'ятій годині. Все. Ідіть.

Залишившись один, з несподіваним жахом згадав двадцять другий рік, коли він, використовуючи лікарів, запрошених з Німеччини, відправив Леніна в Горки, заборонивши йому (рішенням Політбюро) поточну партійну й державну роботу…

Почув раптом: «Мне отмщение и Аз воздам».

Подзвонив Маленкову, була вже п'ята година ранку:

— Рішення Політбюро про мою відпустку відміняється. Всі засідання Політбюро і Секретаріату проводитиму особисто я. Бюро Ради Міністрів — також.

Нових лікарів генералісимус не приймав три тижні; через секретаріат знайшов свого давнього друга — ще по Царицину, той був воєнфельдшером, викликав на дачу, дав себе обслухати й обстукати; старий махнув рукою:

— Ти здоровий, Коба… Здоровий, як бик… А новим лікарям покажись, тільки щоб я був при цьому… Не в білому халаті, звичайно, а в сталінці, начебто твій денщик…

…Після арешту Виноградова, який зразу погодився співробітничати з слідством, Сталін, одержавши від Рюміна перші власноручні зізнання Виноградова і Вовсі: «працювали на англійців, філіал американської розвідки і єврейський «Джойнт», зібрав Політбюро:

— Лікарів-убивць будемо вішати на Лобному місці. Прилюдно. Погроми, які почнуться вслід за цим, не припиняти. Підготувати звернення єврейства до уряду: «просимо врятувати нашу націю й виселити нас у віддалені райони країни». Кагановичу простежити за тим, щоб підготували бараки для депортованих. Молотов відповідає за редагування тексту звернення.

Увечері подзвонив Берії:

— Нехай твої гризуни (так зневажливо називав грузинів) приготують вечерю, привезеш на дачу, я запрошу Хрущова й Булганіна, посидимо вчотирьох.

…Насипавши з великої супниці харчо, звернувся до Берії:

— Покуштуй перший. Якщо несмачно — виплюнь. Не одводив примружених очей від обличчя Берії, який з жадністю їв харчо.

Всі інші страви їв лише після того, як закінчували Берія й Булганін з Хрущовим.

В кінці вечері подобрішав:

— Одному нудно, будемо тепер разом вечеряти… На прощання сказав:

— Завтра присилайте нових ескулапів, нехай оглянуть…

Діждавшись, коли машини Хрущова й Булганіна від'їхали, Берія сказав з прикрістю:

— Товаришу Сталін, мерзотника Абакумова не я призначав, а Жданов… Підніміть архіви — його резолюція стоїть… Хіба я міг тоді заперечувати? Я ж у кандидатах ходив… Абакумова наші люди викрили, Комуров його викрив, товаришу Сталін…

Сталін довго, невідривно, ворушкими очима дивився на Берію, потім, обернувшись, кинув:

— Коли щось трапиться зі мною, тебе першого повісять… Як паршивого кінто… Рюмін — талант, бережи його… Він ненавидить Сіон, і правильно робить… Усі вороги народу — жидівня, починаючи з Троцького, я їм завжди впоперек горла стояв…

Напружившись, стримуючи нервовий дрож, Берія відповів:

— Не тільки їм, товаришу Сталін… У мене є один нелегал, може, пам'ятаєте, він розгадав переговори американців з німцями в Берні… Юстас, він же Штірліц… Коли б я вам його привіз, він би таке розповів про коріння, про союз євреїв і американців з гестапо.

— Я нікого не прийматиму, — відрубав Сталін. — Нехай напише і дасть показання на процесі… Якщо знав — чому мовчав? Єврей, звичайно?

— Росіянин.

— Штірліц — не російське ім'я… Пройде на процесі як єврей, повісимо на Лобному місці поряд з бузувірами…

Берія вирішив розіграти цю свою останню карту, бо подивувався міцній зібраності Старця, хорошому кольору обличчя і знову набутому спокою.

«Коли він протримається ще рік, — сказав собі Берія, — всім нам кінець, хіба що Шкирятова пощадить і Суслова, часу в мене більше немає…»

Тому його агентура вселила в людей професора… Тареєва, нового керівника бригади лікарів, думку про те, що необхідно відмінити всі ліки, які досі приписували Сталіну «єврейські вбивці в білих халатах». Більше того, оскільки заарештовані лікарі насамперед побоювалися інсульту Вождя (виходили його після інфаркту і двох передінсультних криз), зараз треба зосередитись на профілактиці шлунка, активній вітамінотерапії (Сталін знав, що Гітлера тримали вітамінами), а всі судинорозширювальні препарати відмінити…

Військовий фельдшер — Сталін звав його Ніко — нові призначення схвалив, порадивши при цьому:

— А взагалі треба пити кальцекс, Коба… Не шкодить і для профілактики добре.

Оскільки курс лікування, прописаний «вбивцями» з «Джойнта», відмінили (якби він дотримувався його, невідомо ще, скільки б прожив), стан здоров'я Сталіна погіршувався з кожним днем; він забороняв собі признаватися в цьому; більше того, робочий день тепер починав не о дванадцятій, а на годину раніше й спати лягав удосвіта; багато читав, намагаючись цим притлумити темну лють, яка душила його, як тільки згадував Вовсі, Виноградова чи братів Коганів. Іноді відчував, як давить кадик і запаморочується голова; пив кальцекс.

Готував їжу сам на маленькій електроплитці.

Коли його розбив інсульт і він не відчинив дверей своїх покоїв, охорона подзвонила Берії, той велів зламати замок. Побачивши Сталіна, який лежав у дивній позі, одягнений, і дивився на нього благально, гнівно крикнув охороні:

— Ви що, не розумієте?! Товариш Сталін хоче заснути! Не заважайте йому!

…Професор Тареєв, якого викликали лише на другий день, тремтів увесь, не володів руками, плакав; застосовувати ті препарати, якими Виноградов і Вовсі врятували Сталіна сім років тому, не мав права; міністр Ігнатьєв дав усну рекомендацію слідчим провести з «лікарями-вбивцями» консиліум з приводу стану здоров'я «неназваного пацієнта».