Відьми і любов

Плани злі розірву.

А в кошачій шкурі,

Мене бояться й кури.

Я біжу - як сокіл летить,

Я живу - як закортить,

Я шиплю - як змія шипить,

Я м'явчу - як кіт м'явчить.

Та від кого я тікаю?

Сама того не знаю.

Лиш знаю, що врятуюсь,

І побороти зло зможу.

Світу білому,

Чорним ділом не вгоджу.

Бо Івана купала є язичницьке свято, Не звірилася в свої сили я то.

Та бог простить,

Гріх цей відпустить.

Головне ж не назва віри,

А сама віра.

Щоб дійти до Господа довіри,

Його надії справдити,

Не важливо кому ти молися:

Головне в Бога вірити.

Хай навіть не молитися.

Та й яму до пекла не рити.

4

Добігши до папороті квіту,

Я вже знала

Як зарадити кінцю світу.

І радістю палала.

І тут папороть зацвів:

Червоним, горючим, дивним.

Мене в феєрію увів,

І я заволоділа ним.

Але не просто...

Нечисть і Віка вже чекали,

Їх було більше ніж сто.

І всі мене лякали.

Та зробивши спис з осики,

Я поцілилася в живіт Віки.

Вбила нечисті дитя,

Та й Віка померла.

Тоді взяла я папороть,

І тихо забажала:

Рани заживити.

Та Віка й була нечисть,

Яку цей спис мав вбити.

І Віка померла,

На що Сатана

Лиш рукою махнув і зник,

Щоб не чути її крик.

Все зникло,

Лиш з'явився Арем,

Показав своє ікло.

І вмить змієм став прекрасним, А ранок похмурнів,

І став не ясним.

Повз він по піщинках,

Все хотів стати птахом,

Опинитись на хмаринках.

Та змію темному

Ніколи птахом не літати.

Хіба, що в кігтях яструба величного, Об скелі розбившись - життя віддати.

Арем до волі вправний маг,

Нажив за життя чимало благ.

Ірою користувався,

В шию в горло їй уп'явся.

Боляче їй не зробив,

Яду лиш у кров пустив.

Смерть настати мала зразу,

Та Іра встигла каблуком -

Роздавити ту заразу.

Зашипів від болі змій,

Став Аремом в мить в останнє,

Образ змінив пропащий син.

Таке було їх розтавання.

І останні лиш слова,

Арем захлинаючись кров'ю прошептав.

– Хай пробита моя голова,

Каблуком твоїх ніжних ніг.

Я прошу, щоб простила мене,

І просить навколо все, що я міг.

Від любові до ненависті

Крок лише один.

Я любив, люблю і зараз,

Один лише один.

– То чого чекав ти?

Щоб випали цікаві карти?

І все само настало?

Та все марно,

Життя в нас стало.

Помремо ми зараз,

І який сенс в коханні?

Тоді треба було

Любити...

Коли могли ми ще

Жити...

– Я помру, кинучі всі плани,

А без мене кінець світу неможливий.

– Нехай заквітчаються ці лани, Нехай нас тут поховають.

А якщо любив,

Чому кінець світу робив?

– Дурнем був,

Хотів я влади.

Доречі, як тільки дійшов

Кінця твоєї балади,

То зрозумів - душу продав,

За те, що мені нетреба,

І став як удав,

А ти вічна Бога раба.

Я змій спокуситель,

А ти Єва моя.

– Ти мій учитель,

А сьогодні випускний.

А вкусив мене для того,

Щоб лишилась лиш тобі.

І полинула до неба святого,

А ти загинув в журбі?

– Ні, щоб ти не бачила

Погибелі землі.

І навіть не чула,

Що все зникло в імлі.

– Дякую за турботу,

І ти пробач...

Ненависть перемогла мене,

Я ж по життю не палач,

Лиш сьогодні так.

Нема мені у рай дороги,

Любов моя - мій знак.

А в тебе роги!

Роги в тебе,

Тепер я знаю.

І кохаючи, правду знаючи помераю.

– Полюбила ти чорта,

Полюбила погибель свою.

– Я ще та,

Я ще на ногах до ночі встою.

– Невже хочеш смерть мою бачити, Хочеш стогін чути?

– Ти маг, а магам

Мучитись більше дано ніж іншим.

Тиждень, а то й більше.

– А ти на своєму встоїш?

– Встою!

Як сказала, тримаю слово до кінця.

Знався ти не з тою.

Віка лиш згубила тебе.

Все Ареме,

Не відчуваю ніг вже.

Все Ареме,

І рук також.

– Іро, а я відчуваю,

Іро, жити я ще можу.

Іро-Іро, ти лишись жива,

Я тобі життям цим не вгоджу.

Ех, болить моя голова.

– Ні, чари не допоможуть,

Коли самій набридло жить.

Знаю лиш, що любиш.

– Віру в себе губиш,

Я ж тебе лиш зараз полюбив.

Коли зрозумів,

Що кохану погубив.

– Поки не втратиш,

Не зрозумієш, що то важливо.

– Кохала мене ти ж,

Мучилась бідненька.

Заслуговуєш на моє кохання

Чую від Арема зітхання.

– Заслуговую, я все ж перемогла.

Віку вбила -

Хоч врятувати вже не змогла.

Тебе погубила -

І тебе згубити змогла.

Любов - це хвороба,

А я її раба.

Псувала й собі життя,

Й іншим.

– Не потрібно каяття,

Це я винен.

Я винен, що грав з тобою,

А ти всю дорогу йшла з журбою.

Перед смерттю в останнє

Зійшлись іх погляди.

І не важливо,

Що скажуть на це люди.

"Біла кішка й змій"

Та Іра все шептала:

– Ти лиш мій.

Я цим жила, палала.

І набравшись сил

Встали на коліна,

Здійняли пил,

І впали як поліна.

Та обійнявшись,

Солодко поцілувавшись,

Востаннє як уперше...