Відьми і любов

Поглядом хижим проведе.

Очі в неї вже чортячі,

А вуста такі гарячі.

Погляд хижий як в чорта,

В череві ростить чорта.

Гострі зуби як в потвори,

Та, що вилізла з комори.

Не Віка вже, а Сатана,

Закрашена в лихі тонна.

А голос наче писк щурячий,

Погляд гірше ніж хижачий.

Та я не втечу від страху,

Якого б не зазнала жаху.

Перехрещуся і піду,

Я до суті все ж дійду.

– Що з тобою подруго

Милая моя?

В пеклі не туго?

Як твоя сім'я?

І знову видасться той писк,

Я від зляку п'ю вже віскі.

– Я хотіла в історії буть,

Революції хотіла.

– Забудь!

Нема в тебе ані духу, ані тіла, Не до того ремесла

Твоя душа влетіла.

Почни все з чистого листа,

Хоч знаю, ця дорога не проста.

– Я хотіла, та вже пізно.

Видавсь писк вже люто й грізно.

У вухах аж залящало,

Як це чудо пропищало.

Хоч бери тікай,

Та й край.

Та мирної дійти угоди

Маю,

За будь-якої нагоди.

Знаю

Що у цій потворі

Живе душа людська.

Та схована в коморі,

На 33 замки.

А дух ненависті стереже,

Душу цю від світла береже.

Та як?

Від писку шаленію.

І ніяк,

Ніщо проти нього не вдію.

Та тут згадаю я минуле:

Першу зустріч,

Віку - дитя в гріхах потонуле.

І зрозумію в чому річ.

Перехрещу потвору,

Й молитву прочитаю.

Та від потвори скільки ору,

Що я вже тікаю.

Добігши до бездонного,

Коридору дзеркального,

На коліна впала,

І молитву прочитала.

Бог до мене не явився,

Щоб в пеклі не перевівся.

Лиш записочку прислав:

"Бога милая ти слав,

Сатану ти зневажай.

Планам не чесним заважай!

Я хоч могучий,

Та не всесильний.

Оскільки люди втрачають

Віру, віру в мене забувають.

І до нечисті прихиляються,

І грошима вихваляються.

Вирішуй як знаєш,

Мені ж довіряєш.

Я прощу помилку твою,

Якщо її втнеш ти.

Я люблю тебе - дитину свою.

Не гай часу, треба йти.

Та пам'ятай,

Шлях легкий - не завжди вірний!

Ти ж потрапила в рай!

Знайди вихід мирний.

Та що вже діять,

Не треба було тоді зерна сіять

Щоб плоди гіркі не збирати.

Треба про розум свій дбати.

Я сказала лиш - "Прости,

Віко дівою зрости."

І геть побігла.

Що лиха Віка знаючи.

Я б могла,

Врятувати все кохаючи.

Якби Віка не монстром була - благословила, Та монстра благословивши - прокляну.

Я напевно все таки згрішила,

І вже визнаю свою вину.

Визнаю, плачу, благаю,

Боже відправ її душу до раю.

Хоча сама знаю,

В пеклі їй горіти.

За чорні думки себе караю,

Хоча в світле вірити маю.

Якщо Віка помре зараз,

Апокаліпсису не буде.

Та я втрачу сенс життя в раз,

І моя світла місія за гуде.

Та я не знаю як вчинити,

Діяти як, що робити.

3

Вечір тихий,

Немов нечисть готує план лихий.

Перед дзеркалом розчісуючи волосся, Бачу на ньому вінок із колосся.

Та знаю, що ніякого вінка

На голові нема.

Чи ілюзія тонка,

З книги заклять Юянема9?

Ні не ілюзія,

Та й не я то.

Нечиста дивізія,

Прийшла навідати мене в Іванове свято.

Та як могла забути,

Що сьогодні Івана Купала.

І як же мені бути,

Я від жаху ледь не впала.

Нечистість могуча сьогодні,

Треба було рахувати до цього дні.

Вінок оберіг сплести треба було, Ой лишенько все загуло.

Очі в дзеркалі чортячі,

Ікла вже видніються.

Я все з думкою "О ні,

Що зі мною діється."

Коли краще придивилася.

А то Віка.

Де ж її потворність ділася,

Вона ж була каліка.

І очі замигали і стали голубими, І іскри червоні залітали над ними.

Дзеркало розбити не можу,

Бо лише нечисті вгоджу.

Нікуди тікати,

Нікого лякати,

Та й нічим.

Зараджу собі чим?

Та Віка не вбити прийшла,

І я втіху собі знайшла.

У пекло манила,

На Лису гору кликала.

Сльози лила,

І на мене блимала.

Віко не піду,

Я не відьма.

Накличу на себе біду,

Знищить мене тьма.

– Повелитель нечисті

Не відпускає мене на землю,

Говорячи, що нечисть -

Ходить в цю ніч по ній.

А я буду завадою.

– Щось ти приховуєш.

Сходи за водою,

Чуєш?

Зустрінемось біля колодця,

Тікай від свого чортового отця.

Та я мудра,

Знаю план лихий.

Я не видра,

Та й не чорт лихий.

Я підступна і я хитра,

Але я добра.

Я ж потрапила в титра

Вірних божих людей.

До колодця не піду,

Я в біду там попаду.

Там на мене нечисть чекає,

Як піду, то в раз налякає,

За добрі справи скарає,

А може і гірше, хто знає.

Біжу по стежині до річки,

Жуючи жменю порічки.

Багаття купальське перестрибну, Загадавши таємницю дрібну.

А ця таємниця

Моя спасителька-сестриця.

Бажання в цю ніч,

Скинути ноші з пліч,

Як сокіл летіти,

Як безсмертний жити,

Як ведмідь страшити,

Як змія шипіти.

Перекинулася білою кішкою й майнула, Річку перепливла і не потонула.

Як папороть знайду,

Нечисті в біду.

А як квітку я зірву,