В океані

До цієї миті Сливін мовчав, тепер різко втрутився в розмову.

— Про що суперечки, товариші? Я не заперечував проти цієї стоянки.

Штурмани замовкли. Начальник експедиції продовжував:

— Мотиви? Прошу уваги. Ми простоїмо в Гетеборзі всього один-два дні. Бункеровку можна провести і на зовнішньому рейді. А вести док по річці Гете, потім у тісноті рейду, потім виводити його назад — це, мабуть, буде складніше, ніж стояти під вестовими вітрами. Я вважаю, що вони зробили правильно, запропонувавши мені не входити на внутрішній рейд.

Він сказав це, нібито заперечуючи сам собі. Штурмани мовчки подивились один на одного.

Нарада агітаторів у каюті Андросова наближалася до кінця. Сильніше рипіли перебірки, глухо били в борт хвилі. Розкриті книжки, журнали і купка аркушів, що лежала перед Андросовим, рухались, як живі, йому раз у раз доводилось утримувати їх на столі.

На диванчику сиділи, щільно один до одного, машиніст Гладишев, кочегар Ілюшин, лейтенант Ігнатьєв, повар Уточкін, Фролов — з записними книжечками з руках. На койку сіли Таня Ракитіна, боцман Птицин, трюмний Іванов.

— От, товариші, вам матеріал про сучасну Швецію, — закінчив капітан третього рангу. — Про країну залізної руди, високоякісних сталей і постійного нейтралітету, що приніс Швеції немалу користь. Це, мабуть, єдина в Європі країна, що не постраждала від другої світової війни, навпаки — збільшила свої багатства у воєнні роки.

— Миролюбство, яке зрозуміли по-своєрідному! — сказала Таня Ракитіна.

— Так, — зітхнув Андросов. — Нам довелося зазнати наслідків такого миролюбства на собі, коли шведський уряд додержував нейтралітету і водночас вважав за можливе брати з гітлерівської Німеччини понад п'ятдесят мільйонів крон щороку за провіз через Швецію воєнних матеріалів.

— Добре розвернулися! — сказав з обуренням Фролов.

— Під час війни гітлерівці вивозили з Швеції по десять мільйонів тонн руди на рік, — продовжував Андросов, перебираючи свої замітки. — Шведська руда покривала тридцять процентів потреби всієї німецької військової промисловості. Сімдесят процентів військових літаків фашистської Німеччини літали на знаменитих шведських шарикопідшипниках СКФ

— Оригінальний нейтралітет! — сказав Ігнатьєв, відкидаючи волосся з лоба.

— Характерний факт, — дивився в свої записи капітан третього рангу, — молібденові рудники в окупованій фашистами Норвегії, що постачали гітлерівську військову промисловість, були виведені з ладу бомбардуванням. Але в дуже короткий строк ці рудники знову пустила, в хід шведська фірма «Аксель Юнсонн». А шведський уряд у відповідь на наші протести, образно висловлюючись, тільки розводив руками., Що, мовляв, поробиш — інтереси приватного капіталу!

— А народ, простий шведський народ? — подався вперед боцман Птицин. — Простіше кажучи, рибалки й матроси, робітники цих самих шарикопідшипникових заводів! Вони як ставилися до фашизму?

— Як і в усіх капіталістичних країнах, у Швеції діють дві антагоністичні сили — уряд іі народ, — повернувся до нього Андросов. — Про ставлення народу Швеції до фашизму в роки війни, товаришу Птицин, я прочитав характерну деталь.

Підхопивши книжку, що сповзла аж на край столу, Андросов притис її долонею.

— У Стокгольмі, на головній Королівській вулиці, містилося Туристське бюро фашистської Німеччини. У вітрині цього бюро красувалися портрет Гітлера і різні пропагандистські знімки з фронтів. Щоночі працівники бюро довго відмивали вітрину — так густо протягом дня вона вкривалася плювками перехожих. Кожний простий швед, проходячи мимо, не позбавляв себе приємності плюнути на цю вітрину.

Присутні в каюті не сміялися. Боцман Птицин підняв руку, просячи слова.

— А тепер, виходить, Юхиме Овдійовичу, те, що раніше гітлерівці робили з цією країною, американці продовжують робити?

Він осікся, насилу проковтнув слину, сторожко глянувши скоса на капітана третього рангу, — видно, в останню мить утримався від якогось міцного слівця.

— Простіше кажучи, заїдають Швецію американські капіталісти?

— На жаль, це факт, — кивнув Андросов. — Я вже наводив дані про те, як проникає в Швецію капітал Північно-Американських Сполучених Штатів. Товаришів, що побували в шведських містах уже в післявоєнний час, вражала одна й та сама картина. Над дверима багатьох магазинів розвіваються прапори Сполучених Штатів. Маленькі зображення цих прапорів стоять у магазинних вітринах. Це означає, що в цих магазинах продаються американські товари. А тимчасом безробіття в країні зростає, судноплавство підупадає… Картина, типова для більшості країн сучасної буржуазної Європи.

— Значить, завойовують тихою сапою, торговим шляхом, — протягом сказав Ілюшин.

— Америка — єдина держава, морський торговий прапор якої нічим не відрізняється од військово-морського, — сказав раптом Ігнатьєв.

— Це ви добре підмітили, лейтенанте! — Андросов склав замітки й книжки, підвівся з крісла. Його хитнуло, він ухопився за край столу. — Одначе свіжіє. Ну, товариші, інструктаж закінчено, у вільний час починайте проводити бесіди. Хто потребує індивідуальної консультації, прошу в будь-яку хвилину заходити сюди.

— Я б дещо з вами вияснити хотів, коли у вас час буде, — сказав повар Уточкін.

— І я, товаришу капітан третього рангу, — соромливо сказала Таня»

— Прошу, товариші. Я думаю, сьогодні ввечері зможемо провести наші індивідуальні зустрічі…

Розмовляючи, всі виходили з каюти.

Десь за обрієм виникає хвиля, наростаючи хисткими водяними хребтами, біжить мимо борту корабля, мимо берегів Скандінавії з Атлантики в Льодовитий океан.

Хвиля омиває плавучі крижини, вливається в теплу течію Гольфстрім. Жива, пружна, вона обганяє борти кораблів, мчить усе далі й далі, слідом за рядами таких самих невтомних, вічно живих хвиль.

Учені твердять, що це обман зору, що хвилі не біжать по поверхні моря все далі і вперед, а горби розгойданої від вітру води здіймаються майже над одним і тим самим місцем. Як колосся житнього поля, хитаючись від вітру, ніби мчить удалину, а насправді не відривається од стебел, так і піднята вітром хвиля створює лише видимість швидкого бігу вдалину до обрію. І чим більше давить на неї вітер, тим вища хвиля, тим яскравіша ілюзія швидкого руху.

А могутні течії, що переміщають воду з одного океану в інший, зносять кораблі з курсу, рухаються часто не за напрямом хвиль, що біжать на поверхні… Як смичок, ковзаючи по струнах, примушує їх коливатися, не зриваючи з деки, так вітер, торкаючись хвиль, створює вічну музику моря…

Так розмірковував Андросов, тримаючись за кронштейн, який розгойдувався на містку від усе зростаючого розмаху хвиль, йому починало здаватися, що музика моря, про яку так красиво написано в книжках, зараз стає оглушливо гучною, майже нестерпною.