Вітряк
Шрифт:
— Ще що? — наполегливо запитав Колка. — Що ти ще приховав? І взагалі розповідай усе, що знаєш!
— Більше нічого…
— Нічого! — пригрозив Колка. — Мабуть, стільки нас обдурював, що тепер не можеш усього й пригадати. Ану скажи, Доменіка що-небудь знає?
— Що саме?
— Знає вона, що її батько — бандит?
— Знає тільки те, що він поганий і що його заарештують…
— От такої! — до глибини душі обурився Колка. — Як ти посмів, йолопе! Як ти посмів! — він схопив Саша за петельки і почав трясти. — Ти ж клявся, що нічого їй не скажеш!.. Тьху, гад паршивий! — він штовхнув його з усієї сили й з огидою відвернувся.
Сашо поточився й упав на підлогу. Максим з Андрієм стояли самі не свої. Це жахливо! Тремтячим голосом, тихо, але твердо, Максим сказав:
— Геть звідси! Негайно! Геть під три чорти! І якщо комусь скажеш
Сашо повільно підвівся, заточуючись, мов п'яний, важко піднявся по залізному трапу і зник у непроглядній нічній темряві.
Дув східний вітер, кипариси таємниче шелестіли, свистів пісок по дюнах, море глухо било в берег, зловісно вируючи десь там, біля Мису утоплеників.
НІЧНІ ГОСТІ
Сашо, сам не знаючи чому, попрямував до хати Доменіки. В голові гуло. Страшною була для нього ця ніч, сповнена несподіванок і розпачу. Раніше Сашо думав, що коли брехня розкриється, йому одразу стане легше. Та вийшло не так. Він сподівався, що йому пробачать, а вони не пробачили, прогнали. Той факт, що він знав свою провину і відчував її саме як провину, ще більше підсилював його розпач, ятрив душу. Через те й не сердився на хлопців. Вважав, що вони зробили правильно, прогнавши його. Але ж Колка!.. Як він смів його бити? Саша охопив скажений гнів і палке бажання помститися, зробити щось таке, що змило б з нього ганьбу, довело б їм, що він не баба, не мерзотник, а коли й помилявся, то помилявся через те… через те, що на цьому світі існує людина, яку звуть Доменікою…
Але як же, біс його візьми, як їм довести? Продовжити справу самому? А чи зможе він? Чи вистачить у нього сил? Чи піти й сказати Мортію, що посварився з хлопцями, і попросити притулку? Але ж це рівнозначно зраді. Ну, звичайно, він не продасться Мортію, не скаже йому, що хлопці знають його таємницю. Піде до нього для того, щоб краще розвідати. Стежитиме за ним ввесь час і застукає його разом із стариком… Дурниці! Старик і Мортій мають право розмовляти, скільки завгодно, ніхто їм не може заборонити зустрічатись… Краще впіймати їх всіх на місці злочину. Або ж зловити тільки Мока, і той усіх викаже…
Сашо відчув, що він збуджений і не може міркувати так логічно й тверезо, як раніше, а все ж вирішив сам продовжити справу. Щоб випередити їх усіх. І вони залишаться в дурнях, бо він, Сашо, набагато розумніший і винахідливіший за них. А у вирішальну хвилину прийде до капітана першого рангу Рачева: так і так, мовляв, дайте мені людей захопити контрабандистів! А потім — Сашо — герой, Сашо — приклад для всіх ремсистів!..
Хлопець уявив собі святково прикрашений зал, публіку, президію, в якій він скромно сидить серед учителів і партійних діячів, промови і найщасливіший момент — нагорода… Його мати теж у залі разом з дітьми й Доменікою… А Доменіка зі своєю матір'ю, але без батька… Тьху, яка нісенітниця! Одержав нагороду за те, що впіймав батька тієї дівчини, яку… Ну що ти скажеш!.. А якщо він їй розповість, що Мортій їй не рідний батько? Все одно, незручно…
Підійшовши до хати Мортія, Сашо підкрався до муру й заглянув у двір. Було за північ, усі люди сплять… Що робити? Іти до бай Нака? Ні, не годиться. Він почне розпитувати, не відчепишся. Краще пересидіти десь тут біля флігеля, а вранці вилізти. Ну гаразд, а потім куди ж йому дітися? Знову до бай Нака? Бо додому зараз він ні в якому разі не повернеться. Дудки! З дачі вони його можуть прогнати, але з міста — ні. Житиме у вітряку! Оце так ідея!.. Ні, він поки що залишиться тут, а завтра на свіжу голову обміркує краще.
Сашо проліз через дірку в огорожі, крадучись, мов кіт, підійшов до хати й вирішив сховатися під навіс біля східців, у затишку. Скрутившись у куточку, він притих.
Вітер то вщухав, то знову дув поривисто. Сашо спробував заснути, але виявилось, що це не так легко, та й не можна спати. Мортій міг вийти і побачити його. І чого йому тут сидіти? Навіщо самому лізти вовкові в зуби? Хіба для того, щоб побачити Доменіку. А як ти її побачиш? Зараз ніч. Ні, краще, звідси піти! Але від думки, що треба залишити цей затишний куточок, його щось немов прикувало до землі, і Сашо мерзлякувато щулився у затишку.
Тим більше, що в короткі хвилини затишшя йому вчувався якийсь особливий звук, ніби десь глибоко під землею розмовляли люди. Визначити, що це за звуки, було дуже важко. Сашо перестав прислухатись і втупився в маяк, що блимав на острові. Знічев'я почав лічити інтервали між спалахами. Але іноді дивний звук було чути так ясно, що Сашо перестав лічити й знову почав прислухатися. Здавалося, що звук виходить у нього з-під ніг. Чорти! По спині пройшов холодний дрож. Чи не маріння бува? Останнім часом його нерви зовсім розладнались. Він приклав вухо до вимазаної глиною призьби й чітко розрізнив чийсь шепіт. Ще раз прислухався — знову той самий шепіт. Сашо перелякався. Звиклі до темряви очі угледіли при самій землі заґратоване віконце, таке брудне і темне, що крізь нього нічого не можна було побачити. Сашо догадався, що в підвалі розмовляють якісь люди. Інакше бути не могло.Помацавши свій ніж, хлопець натис на двері. Замкнені. Вирішив подивитися, чи нема іншого вікна. З південного боку було двоє вікон, але теж заґратованих. На щастя, з західного боку Сашо побачив більше вікно. Одна шибка розбита, так що можна було просунути руку й відчинити вікно зсередини.
Протиснувшись до пояса у вікно, Сашо заглянув у темний підвал. Розмови не чути було. Хлопець, зметикувавши, що протяг може насторожити людей у: підвалі, швидко проліз у вікно, причинив його за собою й прилип до стіни. Серце завмирало від хвилювання. Сашо постояв деякий час, — сторожко прислухаючись. Потім навшпиньках просунувся трохи вперед. Помітив вузеньку смужку світла, що пробивалася крізь щілину дверей. Зупинився. Почув шепіт. Відразу впізнав хрипкий і грубий голос Мока. Потім голос Мортія. І чийсь зовсім незнайомий, м'який і владний голос. Сашо вмить зрозумів, що тут діється, і вирішив підслухати розмову, хоча б і з риском для життя. Треба було сховатись. Намацав велику, порожню діжку, обережно заліз туди і завмер, прислухаючись. Спочатку нічого не міг розібрати. Потім розмова стала голоснішою і Сашо жадібно ловив кожне слово.
Незнайомий. Домовилися! З хлопцями нічого більше церемонитись. Тільки зайдуть до печер — кінець.
Моко. Стара пісня, майоре. Досить тільки це зробити — і всім нам амба. Прошу без людських жертв!
Мортій. Осмілюсь зауважити, що хоча хлопці на сьогодні — наш найнебезпечніший ворог, але робити цього не можна. Нако кинеться шукати, зрозуміє, що вони були в печерах, блокада — і все піде під три чорти.
Незнайомий(грубо). А зараз хіба краще? Кожну мить нас можуть викрити. А ми ще нічого не встигли зробити. Від нас вимагають створити в країні таке становище, при якому б референдум [5] повернувся нам на користь. Говоріть, що вам забажається, але виконуйте мій наказ. Все!
Настала тиша. Сашо гарячково роздумував. Що це за люди? Здається, вони не тільки контрабандисти. Якщо говорять про референдум, значить… це банда шкідників, ворогів. Хлопець здригнувся. Життя його друзів було в небезпеці. Необхідно будь-що попередити їх, врятувати. Бігти зараз чи почекати, щоб почути все? Краще почекати. Ще встигне. Не поїдуть же зони в печери зараз! Цікаво, хто там переховується? Певно, банда незнайомого, бо цілком зрозуміло, що він тут найголовніший. А хто ж він? Називають його майором. Певно, царський офіцер. Ух! Як страшно… Сашо витяг свій ніж, вирішивши захищатись до кінця. Там знову почулися голоси. Чи то говорили тихше, чи, може, Сашо занадто хвилювався, але він не міг розібрати нічого. Схоплював окремі слова, намагався зв'язати їх докупи, та нічого не виходило. Через деякий час Сашо почав розуміти краще. Говорив знову незнайомий.
— Зрозуміли план? Він розрахований на деякі випадковості, але краще, коли б усе було гаразд. Якщо спроба не вдасться, ми нічого не втрачаємо, придумаємо інший план, уже складніший. Цим своїм планом я хотів уникнути зайвих жертв з нашого боку. Ну, а там що бог дасть!
— Амінь! — набожно додав Мортій.
Моко. Номер не поганий.
Незнайомий. Кінець. Значить о шостій тридцять Моко вирушає. Ти готовий?
Моко. Як завжди! Тільки хочу тебе попередити, майоре, це мій останній рейс. Мортій завтра накиває п'ятами, а я залишаюсь під ударом.