"Веста" не знає пощади

Завірюха почав тихенько насвистувати арію Тореадора. Цей коротенький анонімний лист викликав радісне збудження. Капітан нетерпляче відсунув вазон з тюльпанами і, поклавши перед собою аркуш чистого паперу, почав креслити на ньому якісь геометричні фігури.

“Так, значить, уже довідалися про відновлення слідства, і щось їх занепокоїло. Підсовують мені додатковий мотив убивства і самогубства. Висновок ясний, думка про те, що тут було двоє вбивств, слушна; я, мабуть, на правильному шляху, якщо противник намагається наштовхнути мене на фальшивий слід. Крім того, хтось дуже добре знає, що я роблю, цікавиться успіхами слідства. Це не може бути одна людина, їх кілька або навіть група.

Завірюха знову взяв листа. Це писала інтелігентка людина. Звичайний злочинець не вжив би таких слів, як “шпигунська діяльність”, “компрометація”, “довіритель”… Про стать автора листа нічого сказати не можна — він ретельно уникав усіх граматичних форм які могли б це виказати”.

Ще раз старанно оглянув марку і поштовий штемпель. “Варшава-37”. Завірюха дістав з шухляди список поштових відділень. Відділення № 37 міститься на вулиці Мазовєцькій. Але ж місце відправлення листа ще нічого не значить — автор анонімки часто посилає свого листа зовсім не там, де живе. Так, з цього листа більше нічого не візьмеш. Принаймні тепер. Капітан приєднав його до речових доказів і почав писати відношення до експертизи. Треба було визначити групу слини, якою, можливо, зволожено конверт і марку, зробити аналіз машинопису, окремих відхилень шрифту, вад у друкарській машинці тощо; і, нарешті, про всякий випадок дактилоскопічну експертизу конверта, а передусім — самого листа, хоч, напевно, папір пройшов у свій час через кілька десятків рук. Здається, все. Ще мит подумав, чи не забув чого, і попросив секретарку викликати Юрека В’юна.

4

— Ну то як, Чорна Ручко, “розколетесь” чи ні? — Завірюха бавився годинниками, які лежали перед ним на столі, і тільки куточком ока стежив за чоловіком одягненим у “зелену ялинку” та спортивні тапочки. Той сидів у позі, сповненій почуттям ображеної гідності.

— В чому я маю “колотися”, пане комісар? У тій нікчемній сотні, що я позичив у дамочки, яка ніби перенеслась у краще завтра?

— Не думайте, що я повірю, немовби ви ходили туди тільки заради цієї сотні — такий, як ви, на всяку липу піде.

Чорна Ручка нахилив голову, дякуючи за комплімент, і навіть приклав обидві руки до зеленого піджака. Здавалося, він був дуже збентежений, коли відповів.

— Ви, пане комісар, до деякої міри маєте рацію, коли кажете, що спец, який поважає себе, навмання лепти не захоче. Але ж ви самі знаєте, як воно буває. Потреби мав великі, грошей — і не пахло. А після останнього вироку я дав собі слово назавжди покінчити з грубою роботою. На безриб’ї і рак риба, пане комісар. Що поробите — такі часи, кваліфікація пропадає, людина — хоче вона того чи ні — котиться на дно…

— Ну добре, добре, — перебив ці вболівання Завірюха, знаючи, що досвідчені рецидивісти можуть годинами плутати слід під час допитів. — А як пояснити, що ґудзик од вашого піджака опинився у спальні покійниці!

Чорна Ручка підвів брови.

— Що ж, видно слабкою ниткою був пришитий. Тепер навіть нитки порядної не дістанеш, кругом бракоробство. Я сам читав у “Жицю Варшави”…

Проте йому не пощастило поділитися з капітаном тим, що він читав у газеті, бо Завірюха безцеремонно спинив його.

— Але я хочу знати, як він туди попав? Що ви робили у спальні Вільгельміни Рем?

Затриманий вдав ображеного і обуреного:

— Невже, пане комісар, ви підозріваєте, що я залицявся до покійниці і приходив до неї, так би мовити, з аморальною метою? О ні, пане комісар, у мене дружина і діти, я ніколи б собі такого не дозволив… Я — у спальні чужої жінки?!

Капітан заскреготів зубами — негідник явно глузував з нього.

— От посидите кілька місяців до розгляду справи, тоді заговорите інакше.

Чорна Ручка поблажливо цмокнув.

— Кому це ви говорите, пане комісар? Я ж не вчора народився. Ми вже розмовляємо тут зо три години, а ви не змогли пред’явити мені жодного обвинувачення. Сорок вісім годин подержите мене та й випустите. Бо тепер порядок! — І він урочисто підніс палець вгору.

— Я візьму для вас санкцію від прокурора, — погрожував без переконання Завірюха.

— Насмілюсь припускати, що в Народній Польщі немає такого прокурора, який дав би вам санкцію на арешт ні в чому невинної людини, — поблажливо усміхався Чорна Ручка, немовби цією зухвалою посмішкою хотів сказати капітанові: “І кого ти лякаєш прокурором? Мене? Того, хто весь карний кодекс вивчив на власній шкурі?”

— А ці годинники? — показав рукою Завірюха.

— Годинники? — ввічливо перепитав Чорна Ручка. — Я вже мав приємність сказати вам, що вони не мої. Напевне, я помилково обміняв портфель в електричці, мені прикро, що через мою неуважність хтось зазнав втрати. Сподіваюся, що пан капітан відшукає власника, правда?

— Ви могли б вигадати який-небудь новий анекдот, а то завжди ця заміна портфелів у поїзді.

— Навіщо ж вигадувати? — знизав плечима Чорна Ручка. — Спробуйте довести, що цього не було. А я кажу, що саме так було, — додав поспішно, бачачи, що капітан записує його відповідь.

Деякий час Завірюха дивився на Чорну Ручку, який сидів чемно, з послужливою міною, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що він щиро прагне допомогти офіцерові в його важкій праці, а своє перебування в цій кімнаті вважає за трагічне непорозуміння.

— Чому ви покинули роботу в готелі якраз у понеділок, на другий день після вбивства Рема?

— Якби знаття, що його там уб’ють і мені буде стільки клопоту, то я покинув би її ще в п’ятницю. Така важка праця за вісімсот злотих у місяць — це не на мої сили, пане комісар.

— Але ви навіть не прийшли одержати чотириста злотих, які вам належали. А кажете, що вам потрібні були гроші! Чотириста злотих на дорозі не валяються.

Чорна Ручка зневажливо скривився.

— З тих грошей стільки користі, пане капітан, як козла молока. А йти, щоб кадровик почав мучити своїми умовляннями не кидати роботу, що так робити не можна і всяке таке інше…

— Ну, ну, не замилюйте мені очі. Яка невинність! А чому в готелі записалися під фальшивим прізвищем, дали фальшиву адресу? Може, для того, щоб вас кадровик не відвідав?

Чорна Ручка збентежено посміхнувся:

— Пане комісар, скажу як на сповіді. Ви самі знаєте, що я не завжди був у згоді з карним кодексом. Тягнеться дещо за мною. Колись я трохи провинився, одсидів, але хвіст завжди якийсь лишається. О, нічого особливого, але на всякий випадок я вважаю за краще візитних карточок на кожному кроці не залишати…

В цю мить задзвонив телефон. Завірюха взяв трубку, вислухав щось, потім, не змінюючи виразу обличчя, повернувся до затриманого, який з невинною міною колупається у підошві свого тапочка.