Вежа блазнів

Брат Деодат, що лежав на марах, навіть не здригнувся. Хоч Рейневан кропив його свяченою водою, скільки влізло, краплі мляво стікали по застиглому обличчю старця. На обличчі Шарлея заграли жовна. «Наближається кульмінація», — подумав Рейневан. І не помилився.

— Вийди з тіла цього! — заволав Шарлей. — Ти, в сраку йобаний катаміт [220] !

Один із молодших бенедиктинців утік, затуляючи вуха й закликаючи ім'я Господнє надаремно. Усі інші були або дуже бліді, або дуже червоні.

220

Катаміт — хлопчик, якого в античності тримали для заспокоєння статевих збочень. Лат. catamitus походить від спотвореного давньогр. Ganymedes — Ганімед, юний прислужник Зевса.

Стрижений велетень постогнував і пойойкував, намагаючись засунути в глечик з медом цілу долоню. Це було неможливо, бо долоня була вдвічі більша за глечик. Велетень високо підняв посудину, задер голову і роззявив рота, але мед не витікав, його просто-напросто було замало.

— То як там, — насмілився видушити з себе абат, — із братом Деодатом, майстре? Що зі злим духом? Чи він уже вийшов?

Шарлей нахилився над екзорцизмованим, мало не притуляючи вухо до його блідих губів.

— Уже коло самого верху, — оцінив він. — Зараз ми його виженемо. Треба лише вразити його смородом. Чорт чутливий до смороду. Ану ж бо, братіє, принесіть горщик з гівном, сковороду і жаровню. Будемо смажити під носом в одержимого свіже гівно. Зрештою, придасться все, що добре смердить. Сірка, вапно, асафетида [221] … А найкраще — тухла риба. Сказано-бо у книзі Товита: incenso іесоге piscis fugabitur daemonium [222] .

221

Речовина з дуже неприємним запахом, яку отримують із камеді.

222

«Спалити печінку риби, і дим вижене демона» (Книга Товита, 6; 10).

Кілька братів побігли виконувати замовлення. Силач, що сидів під стіною, подлубався пальцем у носі, роздивився палець, витер його об холошу. Після чого знов узявся вибирати рештки меду з глечика. Тим самим пальцем. Рейневан відчув, як з'їдений бобровий плюск підступає йому до горла, здіймаючись на хвилі хрінового соусу.

— Магістре Рейнмаре, — різкий голос Шарлея повернув його до світу. — Не треба припиняти зусиль. Євангеліє від Марка, будь ласка, відповідний абзац. Моліться, братіє.

— А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: «Духу німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь!» [223]

— Surde et mute spiritus ego tibi praecipio, — повторив грізно і наказовим тоном Шарлей, схиляючись над братом Деодатом, — ехі ab ео! Imperet tibi Dominus per angelum et leonem! Per deum vivum! Justitia eius in saecula saeculorum! [224] Нехай сила Його вижене тебе і змусить вийти разом із усією твоєю зграєю!

223

У Євангелії від Марка: «Ісус же йому заказав: «Замовчи і вийди з нього!». І затряс дух нечистий того, і скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього» (1; 25–26).

224

Духу німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього! Наказує тобі Господь ангелом і левом! Богом живим! Справедливість Його вовіки віків! (лат.).

— Ego te exorciso [225] per caracterum et verborum sanctum! Impero tibi per clavem Salomonis et nomen magnum Tetragrammaton! [226]

Велетень, який жер мед, раптом закашлявся, обплювався й обшмаркався. Шарлей витер із чола піт.

— Важкий і складний цей казус, — пояснив він, уникаючи дедалі більш підозріливого погляду абата. — Доведеться застосувати ще потужніші аргументи.

Якийсь час було так тихо, що чутно було навіть відчайдушне дзижчання мухи, впійманої павуком у розтягнуте у віконній ніші павутиння.

225

[Примітка автора] «Ego te exorciso…» — фрагменти ритуалів і заклинань екзорцистів, почерпнуті мною із найрізноманітніших джерел. З певною, визнаю, дещицею безладності. Але запланованої.

226

Я тебе виганяю літерою і словом святим! Наказую тобі ключем Соломоновим та великим іменем Тетраграмматона! (лат.).

— Іменем Апокаліпсиса, — пролунав у тиші вже трохи прихриплий баритон Шарлея, — словами якого Господь відкрив речі, що настати мають, і підтвердив ці речі вустами присланого Ним ангела, проклинаю тебе, сатано! Exorciso te, flumen immundissimum, draco maleficus, spiritum mendacii! [227]

— Сімома свічниками золотими й одним свічником, що між сімома стоїть! Голосом, що є голосом багатьох вод, який промовляє: Я є той, хто вмер, і той, хто воскрес, той, хто живе і жити буде вічно, хто тримає ключі від смерті і пекла, кажу тобі: іди геть, духу нечистий, що знаєш кару вічного прокляття!

227

«Виганяю тебе, потік найнечистіший, дракон злочинний, дух обману!» (Лат.).

Результату як не було, так і не стало. На обличчях бенедиктинців, які спостерігали за всім цим, відбивалися різні, дуже різні почуття. Шарлей набрав повні груди повітря.

— Хай поб'є тебе Агіос, як побив він Єгипет! Хай тебе каменують, як Ізраїль каменував Ахана! Хай потопчуть тебе ногами і піднімуть на вилах, як підняли п'ятьох царів аморейських! Хай приставить Господь до чола твого цвях і хай лупне по тому цвяху молотком, як зробила Сисері жона Яель! Нехай у тебе, як у проклятого Дагона, голова вража й обидві руки відрубані будуть! І нехай тобі хвіст відітнуть при самій твоїй диявольській дупі!

«Ой, — подумав Рейневан, — це погано закінчиться. Погано закінчиться».

— Духу пекельний! — Шарлей різким рухом розкинув руки над братом Деодатом, який і далі не подавав ознак життя. — Заклинаю тебе Ахароном, Егеєм, Гомусом, Афанатосом, Ісхіросом, Екодесом і Альманахом! Заклинаю тебе Аратоном, Бефором, Фалегом і Огом, Пофіелем і Фулем! Заклинаю тебе могутніми іменами Шміля і Шмуля! Заклинаю тебе найжахливішим з імен, іменем переможного і жахливого Семафора!!!

Семафор подіяв не краще, ніж Фуль і Шмуль. Цього не можна було приховати. Шарлей також це бачив.

— Йобса, гопса, афія, альма! — закричав він дико. — Мелах, Берот, Нот, Беріб et vos omnes [228] ! Гемен етан! Гемен етан! Гав! Гав! Гав!

«Здурів, — подумав Рейневан. — А нас зараз почнуть бити. Зараз вони допетрають, що все це нісенітниця і пародія, аж настільки дурними вони бути не можуть. Зараз це все закінчиться страшним побиттям».

Шарлей, уже як хлющ зіпрілий і добряче захриплий, упіймав його погляд і підморгнув з аж надто виразним проханням підтримати, підкріпивши своє прохання досить різким, хоч прихованим жестом. Рейневан здійняв очі до склепіння. «Що завгодно, — подумав він, намагаючись пригадати древні книги і бесіди з приятелями-чарівниками, — буде краще, ніж «гав-гав-гав».

228

Та ви всі (лат.).

— Гакс, пакс, макс, — завив він, розмахуючи руками. — Абеор супер аберер! Ає Сарає! Ає Сарає! Альбедо, рубедо, нігредо!

Шарлей, важко дихаючи, поглядом висловив йому вдячність, жестом велів продовжувати. Рейневан набрав повні легені повітря.

— Тумор, рубор, кальор, дольор! Per ipsum, et cum ipso, et in ipso! [229] Йобса, гопса, et vos omnes! Et cum spiritu tuo! [230] Мелах, Малах, Молах!

«Зараз нас уже таки справді будуть бити, — гарячково подумав Рейневан, — а може, навіть і ногами копати. Зараз, за хвилиночку — малесеньку, коротесеньку. Нічого не поробиш. Треба вдаватися до крайніх заходів. До арабської. Не залишай мене, Аверроесе! Порятуй, Авіценно!»

229

Через Самого, і з Самим, і в Самому! (Лат.; формула з канонічної меси).

230

І з Духом Твоїм (лат.).

— Куллу-аль-шайтану-аль-раджім! — гаркнув він. — Фаана-сахум Таріш! Касура аль-Зоба! Аль-Ахмар, Баракан аль-Абаяд! Аль-шайтан! Хар-аль-Сус! Аль-оуар! Мохефі аль реліль! Ель феурдж! Ель феурдж!

Останнє слово, як він собі невиразно пригадував, означало по-арабськи «розкішниця» і мало небагато спільного з екзорцизмом. Він усвідомлював, яку величезну дурницю робить. Тим сильніше вразив його ефект.

Йому здалося, що світ на якусь мить завмер. І тоді, в абсолютній тиші, серед застиглого на тлі сірих стін tableau [231] бенедиктинців у чорних рясах, щось раптом здригнулося, щось сталося, щось рухом і звуком порушило мертвий спокій.

231

Жанрова сценка (фр.).