Волоцюги

От, блін - косаки не підпускають - бо жінка!

Бачте, вони нас люблять, але як медовуху з квасом - потім, після військового походу і лишень за межами своєї Запорізької Січі. Що це за кіно: я Мавка лісова! “Несходимі пущі, очима світять сови невсипущі, цвіте латаття і мохи кошлаті…”.

Злягла поряд зі своїм нервом Лукашем, гола і тремчу від млості, а він, затурканий матусею поліщук, каже: “Я вас, Ларисо Петрівно, contra spem spero…”. Мовляв, мої електоральні уподобання належать Юлії Володимирівні…

Десь із зони канапи зацвірінькав мобільний телефон. Перунша витримала паузу - можливо сам замовкне, та додзвонювач виявився настирливим.

–  А, це ви, Антоне Омеляновичу, - стримуючи роздратований нетерпець, кинула вона далекому ізраїльському абонентові.

– Усе йде за планом?

Угу, угу, будьте здорові, - я дуже зайнята!

Поки туди-сюди - із залишеною без нагляду регресивною подругою сталися дивні метаморфози. Злившись з екраном кришталевої кулі, вона вже без своїх співочих голосних виголошувала якусь дивну мантру.
– “Українці - це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам’яті і якісні втрати самого національного генотипу”…

–  Галю, з тобою все о’кей?
– перепитала стривожена Перунша.
– Чому так сумно, подруго? Ти ж сама казала: ”Контра сперм сперма!”. Дзуськи, не дочекаються, світ нас ловив, та так і не піймав!

–  А, то я так, щоб не зурочити… “Образ її спотворювався віками, їй приписувалася мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм.

Велике диво, що ця нація сьогодні ще є, вона давно вже могла б знівелюватися й зникнути”.

–  Галю… Давай краще заспіваємо - га?
– “Фактично це раритетна нація, самотня на власній землі, своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумі людства. Фантом Європи, що лише під кінець століття почав набувати для світу реальних рис. Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників, Жінки.”..* - Галю, чекай, а що ти бачиш?

–  На мені просте квітчасте плаття з трохи старомодним розлогим коміром. На голові - копичка русявого волосся, у руках - степові волошки. Я майже щаслива, та в степу вже літо розмовляє з вереснем, осанна осені, о сум, осанна… Іду за часом, як за плугом, самотня поетеса…

–  Ліна Костенко!
– я ще з університетської програми пам’ятаю! А мені здавалося, що ти лише про природу, степових коників-стрибунців пишеш:

_________________

* Ліна Костенко “Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала” (з дрібним украпленням від автора).

Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав - нема мелодій.

Ніжно, красиво і справді трохи сумно… Проте щось не второпаю: як можна було жити в тілі живої поетеси й водночас - працювати живим президентом горілчаної фірми?
– не втрачала здорового глузду Перунша.

–  То в нього спитай… Я дуже хотіла нею бути…

Маячня! Перунша глянула - по обличчю піддослідної подруги текла скупа жіноча сльоза.

–  Люсю, я втомилася, і він сказав відкритим текстом - не люблю… Нема мелодій… Тече вода ка-ла-мутна, чого я така-я смутна… Літри, декалітри спирта… І за лірти буду бирта…

–  Галю, Галю, зупинись!
– перехрестила подругу перелякана Перунша.
– Ще трохи - й до квартального звіту дійдеш! Ой, горечко: як же тебе вивести з того бісового трансу? Полковнику Мавароді!

Книга Раймонда Моуді, на щастя, знайшлася під рукою. Людмила Сталінітівна вже без пауз, підглядаючи до книжки, взялася навіювати:

–  Ти більше не хочеш говорити!

–  Ні, я хочу й буду говорити!
– знову прийшла до тями колишня трипільська сарматка, делоська амазонка, королева Франції Ганна Ярославівна, вона ж Леся Українка, Ліна Костенко.

–  Не треба, я тебе прошу!
– плюнула Перунша на всі гіпнотичні настанови доктора Моуді.
– Вертайся додому, назад, тобто вперед, тобто назад, у своє нинішнє життя! Що-що, тебе не пускають скорботні шевченкові Катерина і Марія? Яка ще махновська анархістка Маруся!? Куди тягне - на трибуну Верховної Ради!?..

Ой, боженьку, геть заклинило - що ж там усетаки треба наговорювати!? “Відчуй, як підсвідомість відділяється від минулого й вертається до тіла. Поступово, повільно. Входить у тебе, як рука в рукавичку… Галю, відчуваєш? Ти вернулася у своє тіло. Повільно - голову вправо, вліво, ворухни пальцями, три рази (ти тепер умієш рахувати?) глибоко вдихни. Раз, два, три…”.

Знесилена й геть розбита Артем’єва гепнула мов торба з кістками, на оксамитову скатертину, столу, зачепивши лобом кришталеву кулю. Та крутонулася дзигою, і повільно, з регресивними паузами покотилася до краю. За мить уся вілла здригнулася від потужного вибуху. Гострі скалки й уламки кришталю зі свистом пролетіли над головою напівмертвої Перунші, а за тим прямо на її очах перетворилися у зграю крихітних жаб і мишей. Вони безпорадно, мов на льоду, ковзали на кахельній підлозі камінної кімнати, намагаючись якомога боляче ущипнути одне одного. “Свят-свят - “Батрахіомахія!”…

Трохи оговтавшись, Людмила Сталінітівна дотягла обм’яклу післядослідну подругу до дивану, кинула під неї простирадло і тремтячими руками взялася стягувати фірмові джинси “Лесбос”, - хай перепочине. ”Оце тобі пере-людія!
– вовтузилася Перунша з неслухняним замком-блискавкою, впіймавши себе на думці про сороміцькі “дівочі” плани, що мали б реалізуватися подругами опісля спіритичного сеансу, під завісу сьогоднішньої вечірки. Була в них ще одна “маленька таємниця”…

На куцому простирадльці, під оголеними сідницями непритомної Галини, розпливалася пляма свіжої крові. Бездоганні за формами ноги Артем’євої, що пройшли нещодавно повний курс реабілітації на новомодному апараті “Бела Контур”, якось потовщали й почали покриватися “апельсиновою” шкіркою. Друга стадія целюліту!

Не вірячи своїм очам, Перунша провела рукою стегнами сарматки й наткнулася на глибокий рубець. Звідки? Ввімкнула ближнє світло - від стегон до колін - суцільні синці!

–  Полковнику Запашний, слухайте уважно, що треба зробити, - за мить говорила телефоном відома кандидатка в народні депутати, перетворившись, як і завжди за форс-мажорних обставин, на взірець рішучості.
– Отепер терміново викликайте “невідкладну допомогу”!

* * *

Усе йшло за планом.

Пункт перший - масова доставка яйцеклітин вживу, тобто всередині ізраїльських донорок-реципієнтів. Заморським діловим партнерам Перунші й Артем’євої - туристичній агенції “Кесарія” - карти в руки! Спеціалізувалися-бо на молодіжному туризмі - раз, за маршрутом Ізраїль - Західна Європа - Південно-Східна Азія - два! Коригуємо тур з поправкою на подорожню “дозаправку” в Києві, включаємо додаткове меню з одноденних відвідин пам’ятних місць “другого Єрусалима”, “прикраси в короні Греції”, - і в дамках.